9. Постанови народних зборів (leges), постанови сенату (senatusconsulta) та імператорські конституції як джерело римського приватного права.

Постанови народних зборів (lex-leges). Народні збори Стародавнього Риму вважались найвищим державним органом. Вони приймали чи відміняли закони, оголошували війну та укладали мир, були верховною інстанцією, що розглядала апеляції і протести на рішення судових органів.

У Римі було три види народних зборів: куріатні, центуріатні і трибутні коміції. Коміціа в перекладі з латинської соmitia - сходка.

Найдавніша форма народних зборів - куріатні коміції. Це замкнуті об'єднання патриціїв, створені внаслідок боротьби плебеїв з патриціями в V-IV ст.ст. до н.е. Сервієм Тулієм.

Незадоволені плебеї розпочали проводити свої збори по територіальних округах - трибах. Територія Рима була поділена на 34 округи (4 міських і 30 сільських) Із зростанням політичного значення плебеїв в трибутних коміціях приймають участь і патриції. Рішення трибутних плебейських коміцій визнавалися законом, були обов'язковими і для патриціїв. До початку II ст до н.е. цей вид народних зборів став основним і вирішальним в Римській державі.

Магістрат, який мав право скликати народні збори (консул, диктатор, претор), опрацювавши проект закону, повинен був подати його на обговорення до сенату. Без його схвалення законопроект на обговорення народних зборів не виносився Народні збори законодавчої ініціативи не мали. Поданий проект вони повинні були або прийняти в цілому без обговорення або відхилити в цілому Прийнятий народними зборами закон про ходив ще одну (третю) стадію - схвалення сенату, без чого не міг стати законом. Отже, сенат і контролював, і керував діяльністю народних зборів.

За часів пізньої республіки голосування проходило в такому порядку. Кожен голосуючий мав один голос. Спочатку голоси підраховувалися всередині курії, центурії чи триби, і таким чином складався голос цієї одиниці - «за» або «про».

Функції куріатних, центуріатних і трибутних коміцій чітко не розмежовувались, що було «на руку» правлячій верхівці. Наприкінці І ст народні збори, хоча їх законодавча влада не була усунена, припинили проводити закони.

З І до середини III ст. сенатус-консульти стають головною формою законодавства. Сенат при цьому не мав законодавчої ініціативи і своїми постановами фактично лише оформляв пропозиції принцепсів, які на підставі своєї влади мали право проголошувати свою волю у вигляді усних або письмових промов у сенаті. В сенатус-консультах нерідко давалися лише загальні принципові положення, які претори повинні були відображати в едиктах.

До складу сенату входили представники вищих кіл рабовласницької знаті. Вони так само, як і принцепс, були виразниками інтересів пануючого стану - рабовласників. Відповідно до цього постанови сенату (сенатус-консульти) виражали їх волю.

Імператорські конституції. Від часів абсолютної монархії (домінату) правотворча діяльність повністю зосередилась в руках імператора як єдиного і необмеженого законодавця. Ще раніше Ульпіан зазначав: «Те, що вирішив принцепс, має силу закону», сам «принцепс вільний від обов'язку (дотримуватися) закону». Всі інші форми пра-вотворчості в цей період фактично припинилися.

Постанови (установлення) імператора дістали назву конституцій від римського слова constituo - установляю.

Ще за часів принципату приймалися конституції чотирьох видів: едикти, декрети, рескрипти, мандати.

Едикти відрізнялися від преторських. Останні являли собою програму діяльності магістратів, тоді як імператорський едикт містив постанови обов'язкові для всього населення Римської імперії. Декрети - рішення імператорів з конкретних судових справ. Рескрипти - письмові відповіді на запити, що надійшли імператору з різних питань. Мандати - інструкції чиновникам з адміністративних і судових справ.

Основною формою імператорської правотворчості залишився едикт. Імператорські постанови почали називатися законами - leges. В цей же час робляться спроби перших приватних кодифікацій імператорських конституцій, яких до того часу накопичилось досить багато. Наприкінці ІІІ ст (295 р.) прийнято Кодекс Грегоріана, названий на честь його укладача, в якому зібрані конституції, починаючи від Адріа-на. Він дістав офіційне визнання, але потім його було відмінено Кодексом Юстініана.

Як доповнення до Кодексу Грегоріана незабаром приймається Кодекс Гермогеніана, також названий на честь його укладача, що складався з 120 конституцій, поділених за змістом на 69 титулів.

Однак першим офіційним зібранням конституцій був Кодекс Феодосія, прийнятий східно-римським імператором Феодосієм II (402-450 pp.). В ньому знайшли відображення зміни, що сталися в державній і приватно-правовій сферах рабовласницької держави.