97. Мета, для якої укладався договір (кауза).

Укладаючи договір, особи керуються різноманітними мотивами. Кожний договір має свою відповідну мету – каузу. Найближча мета, задля якої укладається договір, називається каузою. Наприклад, покупець зобов язується сплатити продавцю певну суму, щоб придбати певну річ. Придбання речі і є найближчою метою, заради якої укладався договір. Вона одночасно є матеріальною підставою укладення договору. Договори, в яких мету можна легко визначити, називають каузальними. Проте не в усіх договорах кауза помітна. Існують договори, в яких сторони чомусь приховують мету, заради якої укдадають договір (наприклад, стипуляція). Договори, в яких мета укладення не видна називалися абстрактними. Тому що вони наче абстрагувалися від цієї мети.

98. Умови договору.

Умова – це невизначена подія, яка повинна настати в майбутньому і від якої залежатиме юрид. ефект правочину. Будь-який правочин, укладений з умовою, називається умовним (negotium conditionale). Істотними ознаками умови є: невідомість настання і самовільність.

Необхідно, щоб при укладанні правочину було невідомо, настане чи ні умовна обставина. Умова буде недійсною, якщо до моменту укладення правочину умовна обставина відбудеться.

Умова має бути цілком довільною; тому умова, яка ставила юрид. ефект правочину в залежність від такої обставини, яка сама по собі мається на увазі або яка безумовно повинна настати, вважалася недійсною.

Види умов:

умови позитивні й негативні, поставлені в залежність від наявності або відсутності певних обставин;

умови самовільні, випадкові і змішані, тобто такі, які залежать від рішення умовно-правомочної особи, або абсолютно не залежать від її рішення, або залежать лише частково;

умови відкладні, або суспензивні і умови, які скасовують, або резолютивні.

При суспензивних умовах юрид. ефект правочину відкладається до моменту настання відповідної обставини, при резолютивних умовах настання такої обставини припиняє існування самого правочину.

Позитивною вважається умова, що настала, коли обставина, яка має настати, настала; негативною умовою вважається умова, що настала, коли стало відомо, що настання її є неможливим.

Іноді умова вважається такою, що настала, хоч в дійсності вона і не виконувалась. Подібне відбувається в тому випадку, коли умовно-зобовязана особа з наміром перешкоджає настанню або ненастанню невигідної для неї умови.

99. Укладення договору.

Термін контракт походить від двох латинських слів con+trahere і буквально означає зведення волі сторін в одне ціле, і, отже, призводить до укладення договору. У Римі цей процес являв собою доволі складний механізм різноманітних дій. Він починався з виявлення ініціативи одною із сторін укласти договір. Така ініціатива проходила у вигляді надання пропозиції про укладення договору на певних умовах для досягнення відповідної мети. Таку пропозицію називали офертою.

Чіткої форми оферти або способу її вираження не вимагалося. Головне, щоб вона була зрозумілою, щоб її правильно сприйняли ті, кому вона адресована. Оферту могли виносити для конкретного суб’єкта, якщо оферент хотів укласти договір саме з ним, або для невизначеного кола осіб, якщо для оферента особа майбутнього контрагента значення не мала. Оферту невизначеному колу осіб могли виносити оголошенням, зробленим в доступній формі, рекламою тощо.

Але для укладення договору лише оферти було замало. Необхідно, щоб ця пропозиція задовольнила іншу сторону і щоб вона її прийняла. Згода на прийняття оферти називається акцептом. Особу, яка надає акцепт, називають акцептантом. Тому, для того щоб договір був укладений, оферта обов’язково має бути акцептованою.

Для укладення договору вимагалася особиста присутність сторін, оскільки зобов’язання трактувалося, як особисті стосунки певних осіб. Юридичні наслідки, що виникали з договору, поширювалися тільки на тих, що брали в ньому участь. Тому спершу укладення договору через представника було заборонене, але згодом, з розвитком господарського обороту, такі договори почали визнаватися преторами, а потім взагалі стали дозволеними.