94. Предмет договору.

Договір є угодою двох або кількох осіб про здійснення якої-небудь правової дії або про утримання від здійснення якої-небудь дії. Більшість договорів — двосторонні угоди, в яких дві сторони є контрагентами. Існували також три- і багатосторонні договори, але в римському праві вони зустрічалися порівняно рідко. Предмет договору — яка-небудь дія, бездіяльність або відмова від здійснення дії. Наприклад, сусіди домовили ся між собою, що один з них не буде перед вікнами будинку другого зводити будівлю, аби не закривати світла до його вікон. Договір — це вольовий акт. Він не може виникнути проти волі сторін, проте це саме акт, дія, внаслідок якої виникає зобов'язання, одна із підстав виникнення зобов'язань. Однак не всякий договір породжує зобов'язання, хоча переважна більшість є основою для виникнення зобов'язань.

95. Умови дійсності договорів.

Для того, щоб угода стала договором, вона мала відповідати певним вимогам: а) законність; б) волевиявлення сторін; в) наявність право- та дієздатності у сторін; г) дотримання форми волевиявлення; д) визначення предмета договору; є) реальне виконання умов, що становлять предмет договору.

Якщо бодай однієї з цих вимог не дотримувалися, договір визнавався нечинним.

Законність договору. Договір повинен відповідати вимогам закону, добрим звичаям, а також законам природи. Все, що суперечило цим умовам, не могло бути предметом договору.

Волевиявлення сторін. Сторони мусили висловлювати свою волю на укладення договору свідомо, розуміючи значення своїх дій. Якщо договір укладали шляхом обману, насильства, погрози, його визнавали повністю або частково нечинним.

Наявність право- та дієздатності у сторін. Укладати договори мали право лише вільні особи, з необхідним для цього обсягом право- та дієздатності.

Форма волевиявлення. Договори повинні були укладатися лише в тій формі, що визначалася законом. Недотримання її призводило до нечинності договору.

Визначеність предмета договору. Сторони мали добре усвідомлювати, з приводу чого вони укладають договір. Якщо предмет договору невідомий або повністю не визначений, можливість укладення договору ставиться під сумнів.

Реальна можливість виконання дій, що становлять предмет договору. Договір вважався чинним, якщо його можна було виконати. Римляни говорили: нема зобов’язання, якщо його не можна виконати. Неможливість виконання могла бути фізичною, юридичною і моральною.

96. Зміст договору.

Як зазначає юрист Павел (D. 44.7.3), зміст будь-якого зобов’язання визначається трьома термінами: dare, facere, praestare. Dare — означає «дати» (мається на увазі передати право власності), facere — «зробити» (вчинити дію або утриматись від такої), praestare — «надати» (надати певну послугу.)

Зміст договору складала сукупність прав та обов’язків контрагентів, а також умови, на яких договір був укладений. Ці умови поділялися на три види.

Істотні умови — обов’язкові для певного виду договору, без яких цей договір не може існувати (наприклад, для договору купівлі-продажу це предмет та ціна).

Звичайні умови — ті, що їх звично застосовують у певних видах договорів.

Випадкові — їх наявність не обов’язкова, але сторони мають бажання їх внести.

Чинність договору також залежала від настання певного терміну (dies). Визначалося два їх види: термін, з якого починає діяти договір (dies a quo), і термін, настання якого припиняло дію договору (dies ad quem).

Якщо термін визначено точно, його називали визначеним. Наприклад, календарні дати. Якщо ж відомо було тільки те, що термін настане, але невідомо коли, такі терміни називали невизначеними. Наприклад, смерть людини, якщо укладався договір довічного користування.

Бували терміни, пов’язані з умовою: а) невідомо чи відбудеться подія, але якщо відбудеться, то відомо коли (наприклад договір утримання особи до настання повноліття); б) не відомі ані можливість настання, ані час настання (наприклад, зобов’язання передати майно у разі одруження особи), але тоді зазначення терміну мало лише його ознаки, а по суті було умовою чинності договору.

Умовами чинності договору називалася вірогідність настання чи ненастання тих подій, залежно від яких сторони уможливлюють початок чи припинення дії договору, і про які точно не відомо, відбудуться вони чи ні. Поняття умов чинності договору слід відрізняти від поняття умов дійсності договору, позаяк дотримання останніх при укладенні договору обов’язкова.

Умови чинності договору можна класифікувати на: відкладальні та скасувальні. Відкладальними умовами називалися ті, що необхідні для виникнення певного договору. З огляду на те, що сторони початок чинності договору ставили в залежність від можливості настання певних подій, вони таким чином на невизначений час відкладали можливість виникнення нових правовідносин. Скасувальні умови ставили в залежність від певних подій строк чинності договору. Якщо такі події виникали, договір вважався нечинним, оскільки закінчився термін його дії.