- •1 Поняття та система римського права.
- •2 Періоди розвитку римського права.
- •3 Предмет римського права.
- •4 Поняття та співвідношення ius privatum та ius publicum.
- •5. Система римського публічного права.
- •6. Система римського приватного права.
- •7. Поняття та види джерел права.
- •8. Звичай як джерело римського приватного права.
- •9. Постанови народних зборів (leges), постанови сенату (senatusconsulta) та імператорські конституції як джерело римського приватного права.
- •10. Закони XII таблиць.
- •11. Преторські едикти як джерело римського приватного права.
- •12. Діяльність юристів як джерело римського права.
- •13. Кодифікація римського права.
- •14. Кодифікація Юстініана.
- •15. Виникнення державного суду.
- •16.Види судового процесу.
- •17. Стадійність цивільного процесу.
- •18. Загальна характеристика легісакційного процесу.
- •19. Загальна характеристика формулярного процесу.
- •20. Загальна характеристика екстраординарного процесу.
- •21. Поняття та види позовів.
- •22. Речові та особисті позови.
- •23. Позови за аналогією та позови з фікцією.
- •24.Особливі засоби преторського захисту.
- •25. Законні строки. Позовна давність.
- •26. Суб’єкти права.
- •27. Статуси правоздатності.
- •28. Правоздатність і дієздатність фізичних осіб.
- •29. Правовий статус римських громадян.
- •30. Правовий статус латинів.
- •31. Правовий статус перегринів.
- •32. Правовий статус рабів.
- •33. Правовий статус вільновідпущеників.
- •34. Правовий статус колонів.
- •35. “Юридичні особи”.
- •36. Агнатське та когнатське споріднення.
- •37. Поняття та види сім’ї.
- •38.Поняття та види шлюбу.
- •40. Шлюб з чоловічою владою (cum manu).
- •41. Шлюб без чоловічої влади (sine manu).
- •42. Конкубінат.
- •43. Підстави припинення шлюбу.
- •44. Правові відносини подружжя.
- •45. Правові відносини батьків та дітей.
- •46. Встановлення батьківської влади.
- •47. Всиновлення та взаконення.
- •48. Припинення батьківської влади.
- •49. Поняття речей та їх класифікація.
- •50. Поняття та види володіння.
- •51. Тримання речі (detentio).
- •52. Встановлення і припинення володіння.
- •53. Захист володіння.
- •54. Поняття та зміст права власності.
- •55. Елементи права власності.
- •56. Види власності.
- •57. Спільна власність
- •58. Спільна сумісна та спільна дольова власність.
- •59. Підстави виникнення та припинення права власності.
- •61. Способи захисту права власності.
- •62. Поняття та види прав на чужі речі.
- •63. Поняття та види сервітутів.
- •65. Заставне право.
- •66. Поняття зобов’язання (obligatio).
- •67. Кредитор та боржник як сторони в зобов’язанні.
- •68. Групи дій для виникнення зобов’язання.
- •69. Засоби примусу боржника до виконання своїх обов’язків.
- •70. Види зобов’язань.
- •71. Особистий характер зобов’язань.
- •72. Заміна осіб в зобов’язанні в період принципату.
- •73. Новація (novatio).
- •74.Ведення справи через представника (cognitor).
- •75. Цесія (cessio).
- •77. Зобов’язання з множинністю сторін.
- •78. Подільні та неподільні зобов’язання.
- •79. Кореальні зобов’язання (obligatio correalis).
- •80. Виконання зобов’язань.
- •81. Прострочка виконання зобовязання (mora).
- •82. Неможливість виконання зобовязання та відповідальність за неї боржника.
- •83. Поняття гарантій виконання зобов’язання.
- •84. Особисті та реальні гарантії зобов’язань. Гарант. Застава.
- •85.Припинення зобов’язання.
- •86. Виконання (solutio) зобовязання як один із способів його припинення.
- •87. Заміна виконання (datio in solutum) зобовязання.
- •89. Мирова угода.
- •90. Злиття зобов’язань (confusio).
- •91. Поняття договору за римським правом.
- •92. Сторони в договорі (контрагенти).
- •93. Види договорів.
- •94. Предмет договору.
- •95. Умови дійсності договорів.
- •96. Зміст договору.
- •97. Мета, для якої укладався договір (кауза).
- •98. Умови договору.
- •99. Укладення договору.
- •100. Поняття та види пактів.
- •101. Поняття та види зобов’язань ніби-то з договору (quasi ex contractu).
- •102. Ведення чужих справ без доручення (negotiorum gestio).
- •103. Зобов’язання з безпідставного збагачення.
- •105. Система деліктних зобов’язань.
- •106.Структура приватного делікту.
- •107. Види деліктів.
- •108. Зобов’язання ніби-то з деліктів (quasi ex delicto).
- •109. Квазіделікти, як зобов’язання за неправомірне заподіянні майнової шкоди.
- •110. Види зобов’язань ніби-то з деліктів.
- •111. Загальні положення про спадкоємство.
- •112. Поняття спадкоємства та його види.
- •113. Стадії процесу спадкоємства.
- •114. Відкриття спадщини.
- •115.Вступ у спадщину.
- •116. Спадкування за заповітом.
- •117. Спадкування за законом.
- •118. Спадкова трансмісія.
- •119. Черги спадкування.
- •120. Поняття та види легатів (legata).
- •121. Фідеікоміси (fideicomissa).
87. Заміна виконання (datio in solutum) зобовязання.
Заміною виконання римляни вважали правовідносини, в силу яких боржник зі згоди кредитора не виконував того, що зобов’язувався, а вчинював іншу дію, яка, тим не менше, мала значення для останнього. В силу такого виконання зобов’язання припинялося. Однак, не можна сказати, що наведене правило відзначалося спільністю думок римських правових шкіл — воно було спірним. На потвердження наведено вислів Гая: «Зобов’язання переважно припиняється виконанням того, що було об’єктом боргу. Звідси виникає питання, якщо хто-небудь за згодою кредитора виконає одне замість іншого, чи звільняється він в силу самого права, як вважали наші вчителі, чи залишається зобов’язаним і повинен захищатися проти позову кредитора запереченням про злий умисел, як вважали автори супротивної школи?».
При Юстиніані заміна виконання набула іншого значення. У тому разі, коли боржник не може віддати певну грошову суму боргу, він був зобов’язаний передати кредиторові своє майно за справжньою ціною як виконане зобов’язання. Однак, така заміна виконання була можлива лише в тому разі, якщо боржник намагався, але не спромігся продати своє майно, щоб отримати необхідну суму.
88. Прощення боргу.
Прощенням боргу визнавали відмову кредитора від свого права вимоги за зобов’язанням і звільнення боржника від виконання. Прощення боргу могло відбутися внаслідок різноманітних причин виключно з волі кредитора. Римське право знало дві форми прощення боргу: pactum de non petendo та transactio.
В першому випадку сторони домовлялися про відмову від стягнення за зобов’язанням без будь-яких додаткових умов. Transactio (мирова угода) передбачала домовленість сторін про різноманітні взаємні поступки. Часто мирову угоду сторони укладали тоді, коли не могли довести своєї правоти в суді (quasi de re dubia et lite incerta neque finita — D. 2.5.1). Невизначеність результату та затягування розгляду справи в суді загрожувала сторонам збитками. Водночас мирова угода дозволяла їм взаємовигідно вирішити справу. Хоча, як правило, кредитор лише частково задовольняв свої вимоги.
89. Мирова угода.
Transactio (мирова угода) передбачала домовленість сторін про різноманітні взаємні поступки. Мирову угоду сторони часто укладали в тих випадках коли не могли довести свою правоту в суді (quasi de re dubia et lite incerta neque finita – D. 2.5.1). Невизначеність результату та затягування розгляду справи в суді загрожувала сторонам збитками. Мирова угода, в той же час, дозволяла їм взаємовигідно вирішити справу. Хоча, як правило, кредитор лише частково задовольняв свої вимоги.
90. Злиття зобов’язань (confusio).
Злиттям зобов’язань в Стародавньому Римі визнавалися такі юридичні факти, при яких боржник і кредитор збігалися в одній особі. Наприклад, по смерті батька-кредитора спадщина перейшла до сина-боржника. Отже, до сина перейшло право вимагати сплати боргу від себе самого. За одним зобов’язанням син стає водночас і кредитором, і боржником. Унаслідок відсутності необхідності виконувати таке зобов’язання воно припинялося. Однак, у разі наявності іншого спадкоємця цей боржник мусив виконати на його користь ту частину зобов’язання, права вимоги на яку цей інший спадкоємець успадкував.