7. Поняття та види джерел права.

Слово «джерело» означає місце, грунт чи умови, з яких щось випливає, витікає, походить. Можна назвати це і витоками права В одному випадку це матеріальні умови, з яких народжується чраво, грунт, на якому воно проростає; в другому - різноманітні умови, що впливають на зміст права, в третьому - форми, в яких воно реалізується, виникає і живе, врешті-решт це й пам'ятки правової культури, звідки дістаємо знання про існування в ті чи інші часи відповідного права, відомості про його зміст тощо.

Джерелами пізнання римського приватного права є численні пам'ятки давньоримської та інших культур, археологічні розкопки, нумізматика, папірусологія, книги тощо. На цей час зібрано і систематизовано багато написів (на могилах, будівлях, камінні, дереві, шкірі, посуді тощо), знайдених в різних частинах Римської імперії, внаслідок археологічних розкопок, що істотно поповнило наші знання в галузі римського приватного права.У визначенні хронології правових подій істотну допомогу надає нумізматика. На монетах зазначаються роки правління відповідного правителя, що допомагає визначити дату прийняття того чи іншого закону, едикту чи сенатус-консульту. Немало цікавих відомостей про зміст окремих інститутів римського приватного права, особливо земельної власності, містять папіруси.

Велику цінність мають твори римських письменників III—II ст.ст. до н.е. Плавта і Теренція, які в своїх творах часто торкались правових питань. Багато цінних відомостей містять твори римських ораторів. Один з них писав про землекористування, інший (Цицерон) багато виступав у судових процесах, дуже яскраво передавав картини римської судової практики. Великий інтерес становлять з цієї точки зору твори Сенеки (І ст. до н.е.).

8. Звичай як джерело римського приватного права.

Звичай - це правило поведінки, що склалося внаслідок фактичного застосування протягом тривалого часу Він був основною формою регулювання поведінки в додержавному суспільстві за умов родового ладу. Дотримання звичаїв забезпечувалось засобами громадського впливу на порушни ка. Звичай стає джерелом права за виникнення держави і поділом суспільства на певні стани. Закони XII таблиць, прийняті в 450 р. до н.е., - найперше писане право і перший запис звичаїв (mores majorum - звичаї предків), що існували ще за царів.

Аналіз тексту Законів XII таблиць підтверджує, що це санкціоновані Римською державою звичаї. В них зафіксовані пережитки первісного ладу, найпізніші традиції царських часів, а також результати боротьби плебеїв з патриціями Свою назву закони дістали внаслідок того, що були викар-бувані на дванадцяти мідних дошках. Закони XII таблиць мали величезний вплив на подальший розвиток римського суспільства і права.

Давній, пов'язаний з родовим ладом звичай замінюється писаним правом, що закріплює приватну власність, рабовласництво та нерівноправність. Закони зафіксували правову відмінність патриціїв і плебеїв, патронів і клієнтів, вільних і рабів, закріпили повноту батьківської влади, регулювання відносин між подружжям, порядок опіки і спадкування Важ-ливим завоюванням плебеїв були обмеження позичкового процента та деякі інші привілеї.

Пізніше римські юристи високо оцінили звичаї як джерело права. Юліан писав, що колишній укорінений звичай заслужено застосовується як закон, і це право нази вається правом, що встановлено звичаями Самі закони зв'язують нас лише в силу того, що вони прийняті за рішенням народу.

Звичаї довго зберігалися в Стародавньому Римі. Проте їх характер починає змінюватися. З'явилися судові звичаї, судова практика. Нові соціально-економічні відносини в період імперії надали звичаям відповідних завдань. Вони стали засобом відміни застарілих норм цивільного і квіритського права, розчистивши місце для нових норм права. В цьому полягає прогресивне значення звичаїв. Норми права звичаїв позначали термінами: звичаєва практика (usus); звичаї, що склалися в практиці жерців (commentarii pontificum); звичаї, що склалися в практиці магістратів (commentarii ma-gistratuum). В імператорський період з'явився термін со-nsuetudo (звичай)

Проте, не зважаючи на зміну характеру звичаїв, юридичну силу вони набували лише за санкцією держави, таким чином перетворившись в державну волю.