54. Поняття та зміст права власності.

Зміст права власності в Стародавньому Римі складався з таких елементів: право володіння, право користування, право розпорядження, право одержувати прибутки та право захисту. Згодом два останніх елементи поступово відпали, бо римляни помітили, що вони повторюють попередні. Наприклад, право отримувати доходи випливає з права користування, а право на захист може випливати з будь-якого права, тому що само собою право гарантує захист від протиправних посягань.

Тому залишилися лише три елементи, які сукупно створювали право власності.

Право володіння. Це право фактичного утримання речі. Воно могло виникати як у власника, так і у не власника. Наприклад, власник міг передати річ у заставу. В такому разі право володіння переходило до заставоутримувача. Власник при цьому залишався власником, але був позбавлений права володіння.

Право користування полягає в тому, що власник має право вилучати корисні властивості з речі, одержувати доходи та прирощення з неї. Але право користування в Римі обмежувалося деякими умовами. Основною був обов’язок не завдавати шкоди іншим особам. Право користування, як і володіння, могла здійснювати особа, що не мала права власності. Власник міг віддати своє майно у тимчасове користування іншій особі за платню.

Право розпорядження — передбачає можливість власника самостійно визначати подальшу долю речі. Це він міг робити у різний спосіб: заповісти, продати і просто викинути.

55. Елементи права власності.

Право володіння (jus possidendi). Це право означає, що власник може фактично володіти річчю, тобто річ повинна фактично бути в господарстві власника і виконувати своє господарське призначення.

Право користування (jus utendi). Це право є найважливішою правомочністю власника. У ній закладена можливість задовольнити його особисті, побутові, господарські та інші потреби.

Право розпоряджатися річчю (jus abutendi). Це право полягає в тому, що власник міг вирішувати правову долю речі всіма дозволеними способами: продати, заповідати, встановлювати сервітут на користь іншої особи тощо. Право розпорядження річчю може здійснюватися в різних формах, але з однією умовою - воно не повинно суперечити закону.

56. Види власності.

Існували такі види власності:

Квіритська — власність римських громадян. Пізніше суб’єктами цієї власності стали і латини, оскільки вони отримали римську правоздатність.

Преторська — це власність, яка одержала захист від претора. Такий захист був необхідний, коли продавець і покупець не дотримувалися обряду манципації, і тому за римськими законами таке майно не переходило у власність до набувача. Тому претор своїми інтердиктами міг узаконити перехід права власності. Такий захист здійснювався також при переході права власності від римського громадянина до перегрина або навпаки. Зазначений перехід був за римськими правом незаконним, тому що перегрини не мали римської право- і дієздатності. У такому разі претор застосовував фікцію і припускав, що перегрин був римським громадянином, і тому перехід права власності відбувся відповідно до римських законів.

Власність перегринів. Відповідно до римського права перегрини не могли бути суб’єктами права власності, але згодом,

коли активізувалася торгівля між римськими громадянами та перегринами, останнім надавалося право — ius in commercio. Це право давало їм можливість брати участь у цивільному обороті. Внаслідок цього у перегринів виникала власність, яку вони отримували від римських громадян.

Провінційна власність. Провінційну власність складала земля, що перейшла до власності римського народу внаслідок загарбницьких війн. Одна частина цієї землі переходила до власності держави і складала частину державного земельного фонду, інша частина також переходила до власності держави, але залишалася у користуванні підкорених народів.

З державного фонду земля видавалася у користування лише римським громадянам. Хоча вона передавалася на праві користування, фактично то було право власності — римські громадяни мали право розпоряджатися цією землею.