47. Всиновлення та взаконення.

Крім народження дітей в законному шлюбі, батьківська влада встановлювалася шляхом узаконення або усиновлення.

Узаконення - встановлення батьківської влади над власними дітьми, але народженими поза шлюбом. Так, батько міг визнати своїми дітей, народжених в конкубінаті. Узаконення провадилось за встановленою формою.

Усиновлення - встановлення батьківської влади над чужими дітьми, з якими батько кровними узами не пов'язаний Усиновлення провадилось в формі арогації (arrogatio) чи адопції (adoptio). Арогація застосовувалася для усиновлення осіб свого права, тобто повнолітніх і самостійних в правовому плані, адопція - для осіб чужого права, тобто тих, що знаходилися під владою домовладики. Внаслідок цього існували різні формальні акти усиновлення. З часом формалізм усиновлення був значною мірою спрощений і його здійснювали на основі заяви перед судом чи імператором.

Узаконення і усиновлення дітей повністю прирівнювалося до народження їх в шлюбі, тобто вони повністю прирівнювалися за правовим статусом до дітей, народжених в шлюбі. Вони отримували правовий статус та ім'я свого усиновителя, право взаємного спадкування, поділу його соціального й громадського становища, на них поширювалася батьківська влада.

48. Припинення батьківської влади.

Батьківська влада припинялася внаслідок:

а) смерті батька чи дітей; б) звільнення з-під батьківської влади. Фактично батьківська влада була довічною навіть в розвиненому римському праві.

Досягнення сином повноліття, заснування власного дому, сім'ї та господарства не припиняли батьківської влади і не послабляли її. Лише досягнення сином високого громадського становища (посади консула, префекта, магістра) звільняло його від батьківської влади, що, як право однобічне, могла бути і припинена в однобічному порядку - волею батька. Батько своїм волевиявленням мав право звільнити сина з-під своєї влади. Це дістало назву еманципації, форми якої були різноманітні. Внаслідок еманципації син ставав особою свого права, набував повної правоздатності і господарської самостійності, хоча й втрачав спадкові права у своїй колишній сім'ї. Останнє обмеження швидко відпало, проте повністю влада батька не припинялась і після еманципації. Батько зберігав за собою право користування половиною майна сина.

Влада батька над дітьми була безмежною. Він мав право на життя і смерть дітей з моменту народження їх: міг зберегти життя новонародженому чи викинути його, продати в рабство, застосувати будь-які покарання. Проте згодом безмежне свавілля зменшується. В давні часи моральні (але не правові) норми забороняють викидати новонароджених. Законна заборона вводиться лише в період імперії (Д.9.16.9). Продаж у рабство обмежується трьома разами. В період імперії батьківська влада обмежується в праві на життя дітей: синовбивство прирівнювалося до звичайного вбивства з кримінальною відповідальністю.

49. Поняття речей та їх класифікація.

Річ - це певна частина природи, що являє собою певну цінність для її володільця.

1) Важливим, виключно римським поділом речей на окремі види був поділ на речі, які підлягали складній процедурі передачі (манципації), та речі, які не підлягали такій процедурі: - res mancipi, - res nec mancipi

2) за їх субстанцією: - тілесні, - безтілесні

3) рухомі (тварини, раби, дрібні домашні речі), нерухомі (землю, будинки, дороги, міські стіни)

4) речі прості і складні

5) подільні (річ, яка від поділу не змінює свого роду, ні своєї якості, ні цінності) і неподільні (речі, які в разі поділу знищуються або втрачають свою цінність)

6) споживні (земля, будівлі, знаряддя праці, дорогоцінне каміння) і неспоживні (вино, хліб, м'ясо тощо)

7) Речі, наділені родовими ознаками, і речі індивідуально-визначені

8) Речі головні (дає назву цілому) і побічні (частини речі, приналежність, плоди і витрати)

9) Речі в обороті (земля, раби, робоча худоба) і вилучені з обороту

10) Майно. Майном вони вважали все, що належить певній особі.