42. Конкубінат.

Фактичні шлюбні відносини людей, які не могли вступити в законний римський шлюб (різне громадянство чи стан), дістали назву конкубінат. Йшлося про стійке співжиття чоловіка і жінки з наміром утворити сім'ю, а не короткочасний тимчасовий зв'язок, який суворо притискувався з часів Августа (ряд суворих законів, спрямованих на зміцнення моральних підвалин сім'ї, переслідування перелюбства, особливо з боку жінки). Конкубінат практично не мав ніяких правових наслідків Діти, народжені в конкубінаті, не набували імені й статусу свого батька, не мали права на аліменти, не могли стати спадкоємцями після його смерті, не одержували статусу шлюбних дітей, на них не поширювалась батьківська влада. Жінка в таких відносинах не поділяла громадського становища і соціального стану свого фактичної о чоловіка та ін.

43. Підстави припинення шлюбу.

Шлюб припинявся смертю одного з подружжя чи розлученням. До смерті прирівнювалася втрата свободи одним із подружжя (продаж у рабство, полон чи засудження до вічної каторги). Одним із основних принципів римського сімейного права було дотримання абсолютної свободи розлучення в усі часи Римської держави. Проте повна свобода розлучення породжує певні негативні наслідки. В імператорський період, особливо з утвердженням християнської релігії, встановлені істотні обмеження розлучення. Розлучення за взаємною згодою було заборонено. Згодом були вироблені певні підстави до розлучення: порушення подружньої вірності, посягання на життя одного з подружжя, нездатність до дітонародження, до шлюбного життя, вступ до монастиря одного з подружжя При розлученні без поважної причини накладався штраф.

44. Правові відносини подружжя.

Правові відносини подружжя мали особистий та майновий характер, причому вони істотно відрізнялися залежно від виду шлюбу.

Відносини в шлюбі cum manu. Чоловік мав повну владу над жінкою. Він міг як завгодно її карати, витребувати як річ назад, якщо вона самовільно залишала дім, мав право продати її в рабство. Дружина й діти в такій сім’ї були повністю позбавлені правоздатності. Але чинником, що стримував гнів чоловіка, була громадська думка. Міру покарання дружини за провину визначала рада, яка складалася з родичів дружини, але часто чоловік робив те, що вважав за потрібне, не зважаючи на думку ради. Щодо майна ситуація була не краща — жінка його не мала, бо навіть дошлюбне її майно автоматично ставало власністю чоловіка. Проте дружина могла бути спадкоємницею свого чоловіка, і на неї поширювалося його громадське становище.

Відносини подружжя в шлюбі sine manu. Дружина була незалежною і зберігала дошлюбний статус. Та все ж таки, не зважаючи на її самостійність, главенство у вирішенні внутрішніх сімейних питань зберігалося за чоловіком.

Майно належало подружжю за принципом подільності на майно чоловіка та майно дружини. Дошлюбна власність належала дружині і вона мала право на будь-які угоди, пов’язані з її майном.

Характерною особливістю майнових відносин сім’ї без чоловічої влади була заборона дарувати майно подружжю, щоб не допустити залежності дружини від чоловіка і забезпечити їй цілковиту матеріальну свободу. Римляни вважали, що шлюб ґрунтується на сердечному коханні, а не на матеріальній зацікавленості.

Характерним для цього шлюбу було отримання чоловіком посагу нареченої з рук її батька.