- •1 Поняття та система римського права.
- •2 Періоди розвитку римського права.
- •3 Предмет римського права.
- •4 Поняття та співвідношення ius privatum та ius publicum.
- •5. Система римського публічного права.
- •6. Система римського приватного права.
- •7. Поняття та види джерел права.
- •8. Звичай як джерело римського приватного права.
- •9. Постанови народних зборів (leges), постанови сенату (senatusconsulta) та імператорські конституції як джерело римського приватного права.
- •10. Закони XII таблиць.
- •11. Преторські едикти як джерело римського приватного права.
- •12. Діяльність юристів як джерело римського права.
- •13. Кодифікація римського права.
- •14. Кодифікація Юстініана.
- •15. Виникнення державного суду.
- •16.Види судового процесу.
- •17. Стадійність цивільного процесу.
- •18. Загальна характеристика легісакційного процесу.
- •19. Загальна характеристика формулярного процесу.
- •20. Загальна характеристика екстраординарного процесу.
- •21. Поняття та види позовів.
- •22. Речові та особисті позови.
- •23. Позови за аналогією та позови з фікцією.
- •24.Особливі засоби преторського захисту.
- •25. Законні строки. Позовна давність.
- •26. Суб’єкти права.
- •27. Статуси правоздатності.
- •28. Правоздатність і дієздатність фізичних осіб.
- •29. Правовий статус римських громадян.
- •30. Правовий статус латинів.
- •31. Правовий статус перегринів.
- •32. Правовий статус рабів.
- •33. Правовий статус вільновідпущеників.
- •34. Правовий статус колонів.
- •35. “Юридичні особи”.
- •36. Агнатське та когнатське споріднення.
- •37. Поняття та види сім’ї.
- •38.Поняття та види шлюбу.
- •40. Шлюб з чоловічою владою (cum manu).
- •41. Шлюб без чоловічої влади (sine manu).
- •42. Конкубінат.
- •43. Підстави припинення шлюбу.
- •44. Правові відносини подружжя.
- •45. Правові відносини батьків та дітей.
- •46. Встановлення батьківської влади.
- •47. Всиновлення та взаконення.
- •48. Припинення батьківської влади.
- •49. Поняття речей та їх класифікація.
- •50. Поняття та види володіння.
- •51. Тримання речі (detentio).
- •52. Встановлення і припинення володіння.
- •53. Захист володіння.
- •54. Поняття та зміст права власності.
- •55. Елементи права власності.
- •56. Види власності.
- •57. Спільна власність
- •58. Спільна сумісна та спільна дольова власність.
- •59. Підстави виникнення та припинення права власності.
- •61. Способи захисту права власності.
- •62. Поняття та види прав на чужі речі.
- •63. Поняття та види сервітутів.
- •65. Заставне право.
- •66. Поняття зобов’язання (obligatio).
- •67. Кредитор та боржник як сторони в зобов’язанні.
- •68. Групи дій для виникнення зобов’язання.
- •69. Засоби примусу боржника до виконання своїх обов’язків.
- •70. Види зобов’язань.
- •71. Особистий характер зобов’язань.
- •72. Заміна осіб в зобов’язанні в період принципату.
- •73. Новація (novatio).
- •74.Ведення справи через представника (cognitor).
- •75. Цесія (cessio).
- •77. Зобов’язання з множинністю сторін.
- •78. Подільні та неподільні зобов’язання.
- •79. Кореальні зобов’язання (obligatio correalis).
- •80. Виконання зобов’язань.
- •81. Прострочка виконання зобовязання (mora).
- •82. Неможливість виконання зобовязання та відповідальність за неї боржника.
- •83. Поняття гарантій виконання зобов’язання.
- •84. Особисті та реальні гарантії зобов’язань. Гарант. Застава.
- •85.Припинення зобов’язання.
- •86. Виконання (solutio) зобовязання як один із способів його припинення.
- •87. Заміна виконання (datio in solutum) зобовязання.
- •89. Мирова угода.
- •90. Злиття зобов’язань (confusio).
- •91. Поняття договору за римським правом.
- •92. Сторони в договорі (контрагенти).
- •93. Види договорів.
- •94. Предмет договору.
- •95. Умови дійсності договорів.
- •96. Зміст договору.
- •97. Мета, для якої укладався договір (кауза).
- •98. Умови договору.
- •99. Укладення договору.
- •100. Поняття та види пактів.
- •101. Поняття та види зобов’язань ніби-то з договору (quasi ex contractu).
- •102. Ведення чужих справ без доручення (negotiorum gestio).
- •103. Зобов’язання з безпідставного збагачення.
- •105. Система деліктних зобов’язань.
- •106.Структура приватного делікту.
- •107. Види деліктів.
- •108. Зобов’язання ніби-то з деліктів (quasi ex delicto).
- •109. Квазіделікти, як зобов’язання за неправомірне заподіянні майнової шкоди.
- •110. Види зобов’язань ніби-то з деліктів.
- •111. Загальні положення про спадкоємство.
- •112. Поняття спадкоємства та його види.
- •113. Стадії процесу спадкоємства.
- •114. Відкриття спадщини.
- •115.Вступ у спадщину.
- •116. Спадкування за заповітом.
- •117. Спадкування за законом.
- •118. Спадкова трансмісія.
- •119. Черги спадкування.
- •120. Поняття та види легатів (legata).
- •121. Фідеікоміси (fideicomissa).
40. Шлюб з чоловічою владою (cum manu).
Шлюб cum manu. Як уже відомо, жінка в римській сім'ї тривалий час була позбавлена всяких прав і цілком підпадала під владу чоловіка. Влада чоловіка над жінкою називалася m a n u s; такий шлюб, коли жінка підкорялася владі чоловіка, відомий під назвою cum manu. Перебуваючи у цьому шлюбі, жінка підпадала в повну особисту і майнову залежність від чоловіка, а якщо він сам був під владою свого батька, то й від домовладики. Жінка була на становищі дочки у батьків свого чоловіка.
Майнові відносини подружжя.
(З чоловічою владою) Все майно, яке дружина мала до шлюбу або набувала яким-не-будь чином за час шлюбу (наприклад, одержувала спадщину), автоматично ставало власністю чоловіка. Практично дружина не могла бути власницею майна, отже, укладати цивільно-правові правочини. Повне безправ'я дружини певною мірою пом'якшувалось лише одним — вона могла бути спадкоємницею після смерті чоловіка нарівні з дітьми і поділяти громадське становище чоловіка: почест що виявлялися йому, поширювалися і на неї.
41. Шлюб без чоловічої влади (sine manu).
Шлюб sine manu. За своїми принципами цей шлюб був повною протилежністю шлюбу cum manu. Вступ у такий шлюб не тягнув за собою зміни правоздатності жінки. Вона або зберігала за собою статус рєrsona sui juris (якщо мала його), або продовжувала підпадати під владу батька. Отже, кровні зв'язки з попередньою сім'єю не переривалися, не виникало й агнатське споріднення між жінкою та сім'єю чоловіка. Чоловік за умов шлюбу sine manu не мав жодної влади над жінкою.
Майнові відносини подружжя.
(Без чол. Влади) Дружина зберігала правовий статус, який мала до вступу в шлюб. Влада чоловіка на неї також не поширювалася — вона була незалежною від нього. Чоловік уже не мав права на її життя і свободу — продати її в рабство і вчинити інше свавілля. Так само регулювалися й майнові відносини подружжя, в основу яких покладено принцип роздільності майна чоловіка і дружини. Все, що було власністю дружини до вступу в шлюб або набуто нею за час шлюбу, залишалося її власністю, якщо вона юридичне була самостійною. Дружина мала право самостійно володіти, користуватися і розпоряджатися цим майном, не питаючи дозволу чоловіка Характерною особливістю майнових відносин подружжя при шлюбі без чоловічої влади була заборона дарування між ними, щоб недопустити матеріальної залежності жінки від чоловіка, з одного боку, забезпечити їй цілковиту майнову свободу, а з другого — зберегти щирість шлюбної угоди, яка має бути заснована на сердечному коханні, а не на матеріальній заінтересованості. Крім дарування, подружжя могло укладати будь-які цивільно-правові правочини між собою — купляти, наймати тощо Дружина мала право доручити чоловікові управління своїм майном.
Подружжя відповідали один за одного лише у випадках, коли один з них виявляв стосовно майна другого менше піклування, ніж за своє Між подружжям не допускалися позови, що призводили до безчестя одного з них. Характеристика майнових відносин подружжя була б неповною без аналізу ще двох шлюбно-правових інститутів: придане та дарування з боку чоловіка. На початку становлення шлюбу без чоловічої влади ввійшло в звичай в момент його укладення передавати чоловікові певне майно — придане. Приданим було не все майно дружини, а тільки те, що спеціально призначалося для цієї мети і передавалося чоловікові самою дружиною, її домовладикою чи іншими особами. У республіканський період придане відразу переходило в повну власність чоловіка, і навіть після припинення шлюбу воно не поверталось дружині ні за яких умов. Це породило ряд негативних наслідків-- наприкінці періоду республіки кількість розлучень зросла. Шлюб починає набувати форми безсоромного збагачення. Преторська практика з часом виробила певні детальні положення При розлученнях діяло інше положення: якщо в розлученні винен чоловік, придане поверталося дружині, якщо винна дружина, придане залишалося чоловікові.