37. Поняття та види сім’ї.

Сім’я — це засноване на шлюбі чи кровному спорідненні об’єднання осіб, пов’язаних спільним побутом, взаємною допомогою та моральною відповідальністю.

В стародавньому Римі існувало два види сім’ї (споріднення):

Агнатське споріднення. Суть такої сім’ї полягала в тому, що всі її члени підпорядковувалися владі єдиного домовладики, який називався особою свого права. Всі підпорядковані йому родичі називалися агнатами. Кровний зв’язок не мав тоді жодного значення. Тому, якщо дівчина виходила заміж, вона переходила до іншої сім’ї і ставала персоною чужого права щодо нового домовладики. Таким чином, за правовим статусом вона прирівнювалася до братів та сестер свого чоловіка.

Що стосується попередньої сім’ї, то з нею вона втрачала всілякі юридичні зв’язки і не могла бути навіть спадкоємницею своїх кровних батьків. Агнатське споріднення зберігалося і після смерті домовладики.

Агнати могли бути пов’язані між собою і кровними зв’язками, але юридичне значення мало лише підпорядкування одному певному домовладиці. Причому агнатське споріднення визначалося тільки по чоловічий лінії, оскільки йшлося про підпорядкування батьку сімейства.

Звичайно такий стан речей не міг тривати довго. З розвитком суспільства виникає новий вид сім’ї — сім’ї, що базувалася на когнатському спорідненні.

Когнатська сім’я базувалася на кровному спорідненні. Якийсь час ці два види сім’ї існували паралельно, що вносило велику плутанину у сімейні правовідносини, але згодом когнатське споріднення витіснило агнатське.

Належність до певної сім’ї мало велике значення для встановлення права на спадщину.

38.Поняття та види шлюбу.

Римський юрист Модестін писав: «Шлюб — це союз чоловіка й жінки, спільність всього життя через єднання божественного і людського прав». Жінка в шлюбі ніколи не була рівною в правах з чоловіком, вона завжди підкорялася йому.

Римське право знало два види шлюбу:

Законний римський шлюб (matrimonium iuris civilis).

Шлюб укладений між вільними особами, що не мали права брати законний римський шлюб (matrimonium iuris gentium).

Римський законний шлюб поділявся також на два види: шлюб з чоловічою владою (cum manu) і шлюб без чоловічої влади (sine manu). Законний римський шлюб міг укладатися лише між римськими громадянами. Шлюби між римськими громадянами з одного боку і іншими вільними (перегринами, латинами, вільновідпущениками, колонами) заборонялися.

Перегрини мали право вступати в шлюб matrimonium iuris gentium відповідно до свого права, так само шлюби укладалися і між латинами, колонами, вільновідпущениками. Проте, згідно з римським правом, такі шлюби не породжували правових наслідків римського шлюбу. Крім того, законом дозволялося фактичне тривале співжиття жінки та чоловіка (конкубінат). Йшлося про співжиття з наміром чоловіка створити сім’ю, а не тимчасовий зв’язок. Тимчасові зв’язки закон суворо карав.

Конкубінат не мав практично жодних правових наслідків. Діти, народжені в конкубінаті, не мали права на ім’я свого батька, не могли бути його спадкоємцями, не підпадали під батьківську владу. Жінка в таких відносинах не поділяла соціального статусу свого чоловіка.

У республіканський період законний римський шлюб був шлюбом з чоловічою владою. За цим шлюбом жінка повністю залежала від чоловіка, а якщо чоловік сам знаходився під владою батька — то від домовладики.

Але закони ХІІ таблиць допускали можливість звільнення від чоловічої влади. Жінка мала право перешкодити можливості підпорядкування чоловікові, якщо наприкінці кожного шлюбного року на три доби втікала з дому, і цим переривала перебіг давності.

Згодом влада чоловіка послабляється. Виникає новий вид шлюбу — без чоловічої влади. Дружина виходить з-під влади чоловіка і формально стає незалежною особою.

До шлюбу ставилися певні умови: вільне волевиявлення подружжя, досягнення шлюбного віку — 14 для нареченого і 12 для нареченої, наявність ius conubii (право брати законний римський шлюб), відсутність нерозірваного шлюбу, близького споріднення.

В класичну добу римське право визначалося свободою розлучень. Але згодом, у період монархії, було заборонено розлучатися за взаємною згодою і були вироблені певні підстави для одностороннього розлучення: порушення подружньої вірності, посягання на життя одного з подружжя, нездатність до дітонародження, до шлюбного життя, вступ до монастиря одного з подружжя. За одностороннього розлучення без поважної причини накладався штраф.

. 39. Умови вступу в шлюб

Для того, шоб шлюб вважався дійсним, необхідна була одночасна наявність деяких суттєвих і обов'язкових передумов. Від наречених вимагалося володіти jus conubii (право вступати в шлюб), мати affectio moritalis (намір подружжя жити саме у шлюбі), бути статевозрілими та укладати шлюб у передбаченій правом формі.

Римський шлюб могли укладати тільки особи, за якими було визнано право вступати в шлюб (jus conubii) як необхідний елемент цивільної правоздатності. Цим правом були наділені тільки римські громадяни.

Римський шлюб міг укладатися тільки тоді, коли союз чоловіка і жінки будувався з наміром жити у шлюбі. У давньому праві affectio mariialis не був обов'язковим для наречених, достатньо було, щоб цей намір виявив домовладика відповідної сім'ї. У класичному праві наявність affectio maritalis був необхідним і нареченим, і домовла-дикам їх сімей, а у посткласичному праві такий намір вимагався лише від осіб, які вступали до шлюбу.

Римський шлюб могли укладати тільки особи, які спроможні були здійснювати природну мету шлюбу, тобто особи, які були статевозрілими: жінки з 12 років, а чоловіки з 14 років.

Для того, щоб здійснити всі правові дії, шлюб повинен був укладатися у формі, передбаченій законом: coemplio, confereatio та usus.

Крім існування конститутивних умов, при укладенні шлюбу враховували так звані шлюбні перешкоди, тобто обставини, наявність яких може призвести до припинення шлюбу.

Перешкодами для одруження були:

перебування у шлюбі нареченого чи нареченої на момент укладання шлюбу. Римське право визнавало тільки моногамний шлюб. Ніяких перешкод для вступу до другого шлюбу після розірвання першого римське право не містило; душевна хвороба, якщо нею захворів один з наречених до укладання шлюбу. Коли хвороба настала після укладення шлюбу, шлюб міг бути збережений або розірваний; споріднення. Кровне споріднення не допускало шлюбу.