23. Позови за аналогією та позови з фікцією.

Позови за аналогією. Відомий позов застосовується для подібного випадку. Наприклад, відповідно до вже згадуваного закону Аквілія відповідач зобов'язаний був відшкодувати заподіяну ним чужій речі шкоду за умови, що їй заподіяна шкода іншою річчю — согроге согрог

Позови з фікцією. З розвитком господарського обороту виникали нові майнові відносини, для як їх цивільне право не передбачало захисту. В таких випадках претор надавав судовий захист новому відношенню, пропонуючи в формулі судді допустити існування фактів, яких насправді не було, тобто допустити фікцію і підвести під неї це нове відношення.

24.Особливі засоби преторського захисту.

1. Інтердикти (розпорядження претора, якими він забороняв здійснювати які-небудь протиправні дії) спочатку адресувалися конкретним особам, а потім проголошувались як загальнообов'язкове правило. Вони широко застосовувались

2. Стипуляція - обіцянка заплатити певну суму або зробити що-небудь: проголошувалась в урочистій обстановці у відповідь на конкретно поставлене питання. Найчастіше такі публічні обіцянки були формою забезпечення виконання вже існуючих зобов'язань чи попередження можливих негативних наслідків. Наприклад, будинку сусіди загрожує обвал, що

3. Введення у володіння здійснюється за розпорядженням претора або для забезпечення схоронності певного майна, або для виконання певних дій. Введення могло здійснюватися над цілим майном, на певну річ, наприклад, введення у володіння спадковим майном з метою забезпечення виконання заповідальних відказів.

4. Поновлення первісного стану (реституція). У деяких випадках правові наслідки, що виявилися вже після здійсненого юридичного факту, невигідні або навіть шкідливі для однієї із сторін правочину. Претори створили для цього restitutio in integrum - повернення у первісний стан.

Реституція застосовувалася у певних випадках: неповно-літність однієї із сторін (minor aetas), обман (dolus), помилка (error), погроза (metus), відсутність однієї із сторін (absentia justa). Для застосування реституції вимагалися дві умови: наявність шкоди у потерпілого; строк застосування (не більше року після настання юридичного факту, що дав підставу для застосування реституції).

25. Законні строки. Позовна давність.

Позовна давність — це строк, протягом якого особа, права якої порушено, мала право звертатися з позовом до суду. Як інститут позовна давність виникла досить пізно і класичне римське право її не знало.

Позовній давності передували законні строки. Вони погашали саме матеріальне право, отже, і право на захист його в суді.

Основна відмінність законних строків від позовної давності полягала в тому, що:

1. Законні строки не такі тривалі — один рік для спорів про рухоме і два роки в спорах про нерухоме майно. Позовна давність — З0 років.

2. Сплив законного строку погашав не тільки можливість захисту права в суді, а й саме право.

3. Законні строки не зупинялися і не переривалися, що було притаманне позовній давності.

Строк позовної давності починався з моменту закінчення дії договору або з моменту порушення позадоговірного права. Якщо термін закінчення договору не встановлено, перебіг позовного строку починався за 7 днів з вимоги кредитора. У речових спорах перебіг починається з того моменту, коли власнику стало відомо, у кого знаходиться його річ.

Строк позовної давності в Стародавньому Римі міг перериватися та зупинятися. Перерва наставала у разі підтвердження боргу та відміни позову. Тоді строк переривався і перебіг починався спочатку. Час, що сплив до перерви, до уваги не брався.

Зупинення тільки на певний проміжок часу перебігу позовної давності могло бути викликане певними обставинами, після усунення яких її термін продовжувався. Час перерви до загального строку позовної давності не включався. Зупинення позовної давності могло мати місце під час військових дій, епідемій тощо.