Б

Братський рух та вивчення музики в братських школах

іля джерел цього процесу був братський рух, основу якого становили громадські організації, що виникали при православних мо­настирях та церквах. Їхніми зусиллями створювалася широка мережа братських шкіл та .училищ: греко-латинсько-руських, русько-польських, греко-слов'янських. Музика за братськими статутами належала до духовних наук, з якими братчики пов'язували навчання доброчесності.

Основним змістом предмета «мусіка» було вивчення музичної грамоти і церковного співу. Хоча він і входив до системи квадривіума, навчання тривало протягом усього шкільного курсу. Починали, коли хлопчики тільки вчилися читати і писати. Заняття відбувалися паралельно з читанням і вивченням граматики.

На відміну від католицької системи освіти, учням заборонялося грати на будь-яких інструментах. Музичне навчання обмежувалося хоровим співом: створювалися «співаків кляси», в яких спеціальні дяки-вчителі навчали «хлопців співати в хорі у церкві».

Братства приділяли велику увагу якості хорового співу, посилали співаків для навчання за кордон. Вважалося, що «співаки належать до зовнішньої церковної краси». Тому братське керівниц­тво не шкодувало грошей на утримання хору та шкільних вчителів, допомогу незаможним хористам та ін.

Як своєрідні підручники з церковного співу використовували нотнолінійні ірмолої, хоча до навчання залучали і західноєвропейську друковану музично-дидактичну літературу. Перелік нотних зошитів у бібліотеці Львівського братства становить 87 томів, які включали 372 хорових концерти.

Музика була також складовою курсу «гуманістичних студій» поетики і риторики. Його завданням було навчити складати риторичні переклади, самостійно створювати вітання з використанням музики. Про це свід­чать друковані декламації XVI — XVII століть. Одна з них, «Просфоніма», — вітання Львівської братської школи Київському митрополиту М.Рогозі, вірші якого частково виголошували, а частково співали хором.

Про зміст предмета «Музична грамота» опосередковано дає уяв­лення реформа нотного запису церковного співу, яка відбулася в XVI столітті. Монодію записували новою п'ятилінійною системою («київське знам'я» або «київська квад­ратна нотація»). Чималий вплив на її виникнення мали західноєвропейські досягнення в галузі музичної графіки, особливо мензуральної. Київська нотація відгалужувала також релятивний метод хорового співу, за принципами гвідовської сольмізації.

Музичні навички учні отримували і в класі граматики, де вивчали орфографію, етимологію, синтаксис, поезію. Граматику вважали основою пізнання, тому велику увагу приділяли й нотному письму як її різновиду в музиці.

Термін «мусика» Беринда розшифровує і як діяльність співаків та інструменталістів, і як предмет науки, що входить до циклу вільних мистецтв. З визначень інструментів, про які він згадує, можна дізнатися про їхні різновиди, особливості побутового використання, тобто отримати елементарні відомості з інструментознавства.

На початку XVII століття центр просвітницького руху перемі­щується із Західної України до Києва, де в 1615 році було організовано братську школу під протекторатом запорізького козацтва, яка підняла рівень викладан­ня до стандартів західноєвропейської вищої школи. Цьому сприяло формування національних викладацьких кадрів із випускни­ків братських шкіл і училищ, що продовжили навчання в Європі. Тут викла­дали слов'янську, книжну українську, грецьку, латинську, польську мови, а також граматику, піїтику, риторику, філософію, арифме­тику, геометрію, астрономію, історію і музику.