У

Сучасні тенденції розвитку музичної освіти

національній музичній освіті останніх років пріоритетними тенденціями розвитку стають:

• гуманізація (полягає в утвердженні людини як найвищої цінності, тобто особистісно орієнтоване навчання, стверджує створення нового зразка музичної освіти, орієнтованої на особистість учня);

• фундаменталізація (як пріоритет галузей і методів пізнання; забезпечує багатопрофільність, вихід у суміжні сфери, сприйнятливість до інновацій, здатність до продуктивної переробки інформації і творчого пошуку);

• гуманітаризація (покликана формувати духовність особистості, планетарне мислення, художню картину світу; самовизначення особистості в музичній культурі є стрижневою лінією гуманітаризації);

• національна спрямованість (полягає в органічному поєднанні музичної освіти з історією і традиціями українського народу, у збереженні і збагаченні національних цінностей);

• перехід від інформативних форм до активних методів музичного навчання (передбачає використання наукового пошуку, проблемного підходу, мультимедійних технологій, інноваційних моделей, які активізують інтелектуальну діяльність);

• створення умов для творчої самореалізації учнів (передбачає самоактуалізацію творчого підходу, дає можливість особистості пережити радість творчого досягнення);

• безперервність музичної освіти (дає змогу постійно поглиблювати підготовку, досягати цілісності і послідовності в музичному навчанні і вихованні);

• органічне поєднання музичного навчання, виховання і розвитку (сприяє формуванню цілісної, гармонійно розвиненої особистості);

• відкритість системи музичної освіти.

Історичні етапи розвитку світової і вітчизняної музичної педагогіки

Етапи розвитку західноєвропейської музичної педагогіки

• Музика в контексті естетико-педагогічної думки Давньої Греції

• Специфіка релігійно-музичного виховання в добу Середньовіччя

• Музично-естетичні та виховні гуманістичні ідеали Відродження

• Просвітницькі ідеї музичного виховання

• Думки представників німецької класичної філософії

• Системи музичного виховання XVIII-XIXст.

• Найвідоміші системи музичного виховання у ХХ ст.

Періодизація становлення та розвитку музичної педагогіки в Україні

• І період – Київськ а Русь

• ІІ період – Слов’янське Відродження

• ІІІ період – Українське барокко

• ІV період – Народницький етап

• V період – Становлення національної системи освіти

• VІ період – Музично-педагогічна думка в період радянської ідеолонеми

1. Основні теоретичні знання

Тема 1. Етапи розвитку західноєвропейської музичної педагогіки

А

Музика в контексті естетико- пепедагогічної думки Давньої Греції

нтичним системам музичного виховання притаманний «естетико-педагогічний максималізм» [1], використання мистецтва у виховних цілях.

Художня освіченість у ті часи була основою освіти в цілому. Музика, література, граматика, малювання, гімнастика становили її основний зміст. Музика вважалася приоритетним засобом естетичного виховання. Музикальність розглядали як соціально цінну якість особистості. Під музикою розуміли триєдність “мусичних мистецтв”: 1) танцю як тілесної конкретики жесту, 2) поезії як смислоутворюючого начала, 3) власне музики (ладу, ритму).

Започаткувавши основи естетики як науки, давньогрецькі мислителі трактували естетичні категорії як моральні. Так, Піфагор з’ясував, що музика здатна впливати на мораль і пристрасті, встановлювати душевну гармонію. Він вважав космос “музикальним”, підпорядкованим “правильному” ладу. Звідси найвища мета людини - зробити тіло та душу музикальними.

Першим на органічний зв’язок етичного й естетичного вказав Сократ. Його ідеал - людина, прекрасна душею і тілом (калокагатія). В творах мистецтва, за Сократом, має бути втілено високий моральний ідеал.

Єдність краси фізичної і духовної – калокагатія - стверджувалась і учнем Сократа Платоном. Він розглядав калокагатію як відповідність моральних, естетичних, інтелектуальних та фізичних сил. Філософа цікавила соціальна та виховна сутність мистецтва. Він вважав, що “ритм і гармонія найбільше проникають у глибину душі”. Оскільки виховна дія звуків має бути регламентованою, Платон обмежував використання ладів, ритмів та музичних інструментів.

Найвищого розвитку калокагатія набула в працях Аристотеля [3], в яких підкреслюється, що благо і прекрасне - те саме (перше проявляється – в діяннях, прекрасне - і в нерухомому). Мистецтво, за Аристотелем, - це наслідування, винахід. Його головні завдання - моральне виховання, заповнення дозвілля і приємне проведення часу. В етичній концепції Аристотеля ретельно аналізуються можливості мистецтва у вихованні доброчинності. Основним моральним достоїнством мистецтва філософ вважає здатність відображувати благородні характери та вчинки, привчаючи до насолоди від прекрасного і величного в житті. Музику Аристотель характеризував як засіб виховання: “Як усі нешкідливі розваги, вона не лише відповідає найвищій меті (людському життю), а й дає ще натхнення”. Він вважав, що задоволення, насолода (гедонізм) є обов’язковими в ході прилучення до мистецтва. Аристотель висунув принцип активної практики як способу засвоєння естетико-художніх норм мистецтва.

Морально-естетичну природу мистецтва давні греки втілили в категорію “катарсис” (очищення), де збігаються ідентифікація себе з героєм і відсторонення від нього, почуття болю при переживанні трагедії з радістю від цих переживань. “ Катарсис” є не тільки естетичним, він стосується моралі, інтелекту, психології, тобто людини в цілому.

Таким чином, давні греки зробили великий внесок в осмислення зв’язку морального і естетичного в мистецтві, яке вони розглядали як засіб виховання здатності насолоджуватися життям і бути благородним членом культурної еліти. Найважливішим засобом мистецтва стала музика. Цілі та зміст музичного виховання почали визначати ціннісним відношенням, зацікавленістю суспільства та особистості у різнобічному розвитку. Видатні мислителі часів античності неодноразово відмічали магічну силу впливу музики, її здатність пробуджувати прагнення до кращого, з чого випливала необхідність використання музичного мистецтва як предмета виховання [1].