Н

Часткова демократизація 60-х років

аступний, третій етап (1958—1985р.) радянського періоду розви­тку педагогічної науки пов'язуємо із "Законом про зміцнення зв'яз­ку школи з життям і про подальший розвиток системи народної осві­ти в СРСР" (1958 р.). Він був результатом XX з'їзду КПРС (1956), "хрущовською відлигою", яка викликала часткову демократизацію життя радянського суспільства [48].

Творча інтелігенція одержує стимул для розвитку ідей. Філософи, психо­логи, педагоги, митці створюють нова­торські концепції, які не відходять від панівного радянсько­го дискурсу, але помалу розширяють його рамки.

Найзначнішою постаттю у педагогіці цього часу став В.Сухомлинський. Він виступив проти авторитарно-догматичного виховання і створив систему, в основі якої лежить любов і повага до дитини, ідея розвитку творчих сил особистості в умовах колективної співдружності. Провідними ідеями його системи є гуманізація, природовідповідність і демократизація життєдіяльності дитини. Ці положення розглядалися ним як засади комуністичного виховання.

В.Сухомлинським було зроблено й певні кроки щодо внесення національного компонента у навчально-виховний процес. Він знайшов конкретні шляхи прилучення дітей до морально-етичних, світоглядних, естетичних, трудових цінностей на культурно-національній основі. Завдяки його творчості саме 60-ті роки поклали початок сучасному національному самоусвідомленню як атрибуту української педагогічної думки.

Увага науковців і практиків була зосереджена навколо "Закону про зміцнення зв'язку школи із життям”, який передбачав заміну "школи навчання" на "трудову школу". Посилення практичної спрямованості мало на меті підготовку молоді до життя і праці в соціалістичному суспільстві.

Але загальнодемократичні процеси загальмовувалися відразу після прийняття рішень, а брежнєвський режим взагалі відмовився від реформ. Після короткочасного сплеску педагогічна наука повернулася до старого річища.

Проте відносно вільний розвиток початку 60-х років вивільнив педагогічне мислення з догматичних лабет. Попри пильне відслідковування дотримання класово-партійних канонів, педагогічна думка розвивалась, урізноманітнювалась й повернулася до радянського варіанта "школи навчання", але на якісно новому рівні.

На початку 1960-х років було проголошено нові пріоритети "школи навчання". У грудні 1964 р. постановою АН СРСР і АПН СРСР утворили комісію, до якої ввійшли провідні вчені, працівники органів народної освіти, методисти, вчителі. За два роки вони розробили нові навчальні плани та програми для всього циклу предметів загальноосвітньої школи. Внаслідок реформування змісту середньої освіти було визначено такі пріоритети: формування матеріалістичного світогляду та комуністичної моральності, прищеплення міцних знань за логікою відповідної науки. Середня школа відмовилася від професіоналізації і стала загальноосвітньою (трудове навчання увійшло до науково-практичного циклу). Науково-методичні розробки мали прагматичний характер і радянське, позанаціональне спрямування.

Для 60 —70-х років характерна постійна зміна навчальних планів та програм, перенасичення їх теоретичним матеріалом, надмірна політизація змісту, авторитаризм, перевага репродуктивних методів, тотальне впровадження російської мови. Проте педагогічна думка в ці роки намагалася звільнятися від партійного, державного тиску і поступово розширювала дослідницьке поле. З кінця 70-х – початку 80-х років це проявилося у дослідженні української народної педагогіки (Є.Сявавко, М.Стельмахович), у поглибленому вивченні зарубіжної педагогіки, хоча й з критичним спрямуванням.

Поява узагальнюючих праць, монографій вплинула на розвиток методики музичного виховання. Посилився зв’язок із суміжними науками. Велике значення мали конференції з питань розвитку музичного слуху, співацького голосу та музичного сприйняття школярів, що їх регулярно (один раз на чотири роки) проводили, починаючи з 1961 року, у НДІ художнього виховання.