Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Музична педагогіка.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
303.1 Кб
Скачать

Д

Криза національної освіти в 30-50 –ті роки

ругий
етап розвитку педагогічної думки поширюється на 1930—1950-ті роки. Він розвивається за чіткими правилами: в теоретичному плані — аналіз і педагогічне коментування творів класиків марксизму-ленінізму, у методичному - опис передового практичного досвіду. Винятком є розвиток педагогічної теорії А.Макаренко [24]. Її центральними ідеями були: 1) соціальні засади: соціалістичне середовище як головний фактор формування "нової" людини — комуніста; 2) колективістське виховання через ієрархію колективних зв'язків; 3) свідома дисципліна. Соціалізм ставав альфою й омегою виховного та педагогічного дискурсу.

Друга світова війна змусила КПРС апелювати до патріотичних почуттів народу. У воєнні роки широко рекламуються національні герої, пропагується народна культура, дається офіційний дозвіл на прояв національних почуттів у вузьких фольклорно-етнографічних рамках. Народні пісні, танці входять у виховний процес і символізують радість і щасливе життя українців у Радянському Союзі.

У ці десятиліття наукова педагогіка продовжує магістральну тенденцію 30-х років - розрив з національним корінням, уніфікація, стандартизація. Та якщо наукова ар­гументація 30-х років вражає примітивною дидактичністю, то з 50-х років було багато зроблено для серйозного обгрунтування науки, її систематизації. Але з точки зору культурно-національної специфіки здобутки наукової педагогіки зводяться до нуля. Офіційно в 30—50-х роках національної педагогічної думки не існувало. Зберігалася тільки народна педагогіка (у сімейному та фольклорно-етнографічному контексті).

Війна негативно позначилася на народній освіті. Уроки музики було збережено лише у початкових класах. Музичне виховання стало другорядним та необов’язковим. Проте концерти для дітей відбувалися в бомбосховищах, лікарнях, працювали музичні гуртки. Музика, як ніколи, ставала важливим засобом виховання патріотизму, надавала віру в перемогу.

Лише в 1956 році уроки музики було поновлено в V-VI класах, однак стан музичного виховання змінився не одразу: учні були не підготовленими до засвоєння програми, не вистачало вчителів, технічних засобів, посібників.

Разом із тим у складні воєнні та повоєнні роки тривала науково-дослідна робота в галузі музичної освіти. В Академії педагогічних наук було відкрито кабінет естетичного виховання, який очолювала В.Шацька. У 1947 році на його основі та на базі Центрального будинку художнього виховання дітей заснували НДІ художнього виховання, де проводилися педагогічні читання та друкувалося чимало збірок з питань музичного виховання школярів.

У

Б. Теплов. “Психологія музичних здібностей”

вивченні проблеми музичного виховання школярів важливу роль відіграла праця Б.Теплова “Психологія музичних здібностей” (1947 р.) [51]. У ній було дано класифікацію музичних здібностей (ладовий, внутрішній та ритмічний слух), розкрито основні шляхи їхнього розвитку. Поняття “музикальність” Б.Теплов розглядав як здатність до диференційованого чуття музики, вбачаючи можливість гармонійного розвитку музичних здібностей у залученні до різних видів музичної діяльності. Він вважав, що заняття ритмікою значною мірою сприяють удосконаленню музично-ритмічного відчуття, а правильно організований спів веде до розвитку звуковисотного слуху. Б.Теплов звернув увагу на ранній прояв музичних здібностей, які є у кожної дитини. Книжка Б.Теплова і досі не втратила свого значення для розуміння музичного розвитку школярів, а свого часу відіграла важливу роль, показавши, що навчання є плідним тоді, коли орієнтується на найближчу зону розвитку, тобто дещо перевищує можливості учня. Це положення, висловлене видатним психологом Л.Виготським, пізніше стало основним для шкільної дидактики.