З

Музика в системі навчання художніх приватних шкіл

а прикладом Придворної капели було створено спеціальні художні школи при приватних і кріпацьких оркестрах і театрах. Найбільш відомими були Олексіївська і Борисівська на Слобожанщині, які належали графам Шереметьєвим. У них навчали співу дітей кріпаків. У Шереметьєвській школі в Останкіно, крім музичної, давали загальну освіту, викладали словесність, народну творчість, літературу, іноземні мови, театральне мистецтво, балет. На роботу запрошували найвідоміших педагогів: Остапа Хандошка, батька І. Хандошка (у 40 роках), італійця Дж. Сарті (у 80-х). Вихованцем такої школи був відомий музикант-кріпак Дегтяревський (Дегтярьов) - співак, диригент, ком­позитор, педагог, який навчався співу спочатку у Кусківській школі, а згодом у Сарті в Останкінській і далі, як найталановитіший випускник, – в Італії.

Кріпацькі школи існували на Полтавщині при відомому оркестрі сім'ї Ґалаґанів, Сумщині — школа оркестрової та хорової капели М.Комбурлея, для музикантів якої збудували навіть цілу вулицю. Музичне управління тут здійснював відомий німецький віртуоз і композитор Франц Блім.

Наприкінці XVIII століття виникають приватні пансіони, в яких навчали гри на клавесині, фортепіано. Розвиткові практики домашнього музикування чимало сприяв музичний журнал Ванжури, в якому друкувалися фортепіанні ноти. Один із таких закладів належав Анні Леянс з Глухова. Орієнтація на західну систему навчання, особливо італійську, призвела до занепаду вітчизняних традицій. На початку XIX століття музична освіта дедалі частіше стає компетенцією духовних навчальних закладів, а привілеями на домашню освіту користуються лише дворянські придворні кола.

ІV період – Народницький етап

Просвітницькі організації “Громади”, педагогічні товариства “Просвіти” – носії національної історико-етнологічної педагогічної думки * Становлення вітчизняної фольклористики, викладання фольклору * Народна музика – головний чинник становлення композиторської школи та національної системи музичної освіти * Видатні українські викладачі – знавці української пісні * Новаторська музично-педагогічна діяльність українських композиторів *

Четвертий період розвитку педагогічної думки - культурницький, народницький етап. Він охоплює все XIX ст. і завершується 1905 роком за класифікацією О.Сухомлинської [48].

Н

Просвітницькі організації “Громади”, педагогічні товариства “Просвіти” – носії національної історико-етнологічної педагогічної думки

осіями педагогічної думки були "Громади" – просвітницькі організації, які ставили за мету формування національної ідеї, розвиток і збереження української культури як унікального утворення. Це був період активізації етнографічних, етнологічних пошуків, відродження українського фольклору, історичних досліджень (в основному козацької доби).

У цей час започаткували створення українських підручників. Велику роль у цьому процесі відіграло Наукове товариство імені Т.Г.Шевченка у Львові, яке проводило величезну роботу із становлення української мови. Діяльність громадських товариств стала важливим джерелом розвитку української культури, національної самосвідомості. З кінця XIX ст. її продовжили наукові і педагогічні товариства "Просвіти", розшири­вши культурний простір (в школах, клубах, бібліотеках, дитячих садках і майданчиках тощо).

Пріоритетними педагогічними цінностями цього періоду стали українська (рідна) мова, патріотизм, історизм, народність, релігійні морально-етичні постулати. Цей період становлення укра­їнської педагогічної думки можна розглядати переважно як націо­нальний історико-етнологічний.