15..35. Чому потрібно знати культурно – освітні, національно-психологічні особливості партнера по спілкуванню?

Треба знати культурно-освітні, національно – психологічні особливості партнера по спілкуванню, щоб краще налагодити з ним контакт і не потрапити у незручну ситуацію, не врахувавши цих особливостей, що цілком можливо, бо кожна людина формується в конкретному соціокультурному середовищі, вона засвоює там згідно зі своїми традиціями та культурними цінностями етичні норми взаємодії. Наприклад-На ділову взаємодію людини безперечно впливають визначальні риси групового менталітету, усвідомлення індивідом належності до конретної групи, традиційні етнокультурні норми спілкування. Культура втілює стиль мислення людини, охоплює всі аспекти суспільного життя, характеризує глибину знань особистості, її вихованість, уміння висловлювати свою думку, слухати інших, робити правильні висновки. Саме тому необхідно враховувати відмінності між різними культурами та національностями, враховувати приналежність партнера до однієї з них. Наприклад, японці, китайці відрізняються стриманістю, ввічливістю та дуже чітко дотримуються своїх звичаїв; європейці ж і американці більш розкуті і комунікабельні.

Також не слід забувати про освітні, психологічні та професійні якості партнера. Говорити треба його мовою: з професором треба говорити мовою професіонала, а з непрофесіоналом – доступною для нього мовою, враховуючи його словниковий запас, загальний рівень інтелекту й рівень інформаційного фонду. Якщо спілкуються представники різних національностей, то ефект від розмови стає набагато кращим, коли фонетичні співрозмовники знають мову один одного. Отже, для повного взаєморозуміння необхідне знання особливостей партнера.

16..46. Проаналізуйте найважливіші ознаки установок. Чи визначають вони поведінку особистості?

Внутрішній стан готовності людини до дії передує поведінці й має назву аттитюд (від англ. attitude — ставлення, установка). Аттитюд формується на підставі попереднього соціально-психологічного досвіду, розгортається на усвідомленому й неусвідомлсному рівні та здійснює регулятивну (спрямовує поведінку або управляє нею) функцію стосовно поведінки індивіда. Він також визначає стійкий, послідовний, цілеспрямований характер поведінки в ситуаціях, що змінюються; звільнює суб'єкта від необхідності приймати рішення й довільно контролювати поведінку в стандартних ситуаціях; може виступати і як чинник, що зумовлює інертність дії та гальмує пристосування до нових ситуацій, котрі вимагають зміни програми поведінки. Залежно від того, на який об'єктивний чинник діяльності спрямована установка, виокремлюють три рівні регуляції поведінки — рівні смислових, цільових та операційних аттитюдів. Дослідники вказують на такі важливі ознаки установки, як інтенсивність позитивного чи негативного афекту, тобто ставлення до якогось психологічного об’єкта, її латентність або недоступність для прямого спостереження і походження з досвіду. Виходячи саме з цих ознак, установка вимірюється на підставі вербальних самозвітів опитуваних. Такий самозвіт є нічим іншим, як узагальненою оцінкою особистості власного відчуття схильності або несхильності до конкретного об'єкта. Тобто атитюд – це міра почуття (афекту), викликаного конкретним об’єктом («за» чи «проти»). За таким принципом побудовані відомі шкали установок Л. Терстоуна, Р. Лайкерта, що є біполярним континуумом з полюсами: «дуже добре» - «вкрай погано», «цілком згоден» - «ні з чим не згоден» тощо.