9..44. Прокоментуйте основні особливості критичного і емпатійного видів слухання під час спілкування.

Слухання — психологічний компонент вербальної комунікації, метод декодування і сприймання інформації.

Критичне слухання вимагає від учасника спілкування спочатку аналізу повідомлення, потім його розуміння. Таке слухання прийнятне під час ділової наради, конференції, дискусії, на яких обговорюються проблеми, думки, ідеї, що стосуються нових проектів, досвіду та ін. Однак у процесі повідомлення нової інформації, наприклад на лекції, критичне слухання є непродуктивним, оскільки відторгнення інформації не дає змоги почерпнути з неї цінне.

Емпатійне слухання передбачає, що учасник спілкування приділяє більше уваги "зчитуванню" почуттів, а не слів. Воно буває ефективним, якщо комунікатор викликає у співрозмовника (реципієнта) позитивні емоції (радість, сподівання на краще, упевненість у собі та ін.) та неефективним, якщо провокує негативні емоції (страх, тривогу, розчарування тощо).

10..37. Охарактеризуйте поняття «соціально-психологічна стабільність» спільності й особистості.

Соціально-психологічна стабільність — стан відображення соціально-психологічних явищ, взаємозв'язку спільності й особистості, за якого жоден Із них не може Істотно змінити соціальні відносини в своїх інтересах.

Соціально-психологічна стабільність є одним із аспектів соціальної стабільності. Вона виражає стан відносної рівноваги, збалансованості дій соціальних груп та індивідів як суб'єктів соціальних і міжособистісних стосунків, якому властиві відчуття безпеки, спокою, комфорту, впевненість, тобто сукупність відносин, що забезпечують оптимальні умови нормального спілкування та взаємодії. Якщо соціальні групи, індивіди відносно безболісно пристосовуються до змін у внутрішньому та зовнішньому соціальному середовищі, то така стабільність є динамічною. Стабільність замкнутої системи (стосовно, наприклад, держави — авторитарно-тоталітарний режим, стосовно міжособистісних стосунків у групі — авторитарний стиль взаємин) зорієнтована на формування "соціально однорідних гвинтиків". Досягається вона здебільшого за рахунок суб'єкт-об'єктних відносин, повчання, залякування тощо і призводить до стагнації (застою). Надто високий рівень соціально-психологічної стабільності може ослабити життєздатність соціальної спільності, спричинити її нездатність адаптуватися до змін у соціальному середовищі.

Соціально-психологічна стабільність взаємопов'язана із суспільним прогресом . Джерелом його є потреби та інтереси людей. Відсутність можливості для задоволення потреб, розвитку інтересів і цінностей породжує регрес, занепад, стагнацію.

11..43. Охарактеризуйте соціально-психологічні чинники суїцидальної поведінки особистості.

Суїцид — акт добровільного самознищення, який людина здійснює у стані сильного переживання, порушення душевної рівноваги або психічного захворювання.

Важливими детермінантами суїцидальної поведінки є соціально-психологічні чинники;

— особистісно-сімейні конфлікти (несправедливе ставлення родичів та оточення — образи, звинувачення, приниження; перешкоди на шляху задоволення актуальної потреби; нестача уваги, турботи інших тощо);

— конфлікти, пов'язані з антисоціальною поведінкою суїцидента (побоювання карної відповідальності, іншого покарання чи ганьби; самоосуд за скоєний вчинок);

— конфлікти у професійній чи навчальній сфері (неспроможність, невдачі на роботі чи навчанні, несправедливі вимоги до виконання професійних або навчальних обов'язків тощо);

— зниження комунікативної толерантності "значущого оточення" (незадоволення поведінкою й особистими якостями "значущих інших"; втрата "значущого іншого", хвороба, смерть близьких);

— суттєві статусно-рольові розбіжності (відсутність показників статусу — поваги, симпатії призводить до втрати вольового контролю, руйнування планів, бажання усамітнитися, конфлікту між статусом і домаганнями);

— самотність, соціальна ізоляція (відсутність близьких друзів, невизнання на соціально-груповому рівні і з боку суспільства породжує глибоку психологічну кризу);

— вплив етнічних традицій, етнопсихологічних норм взаємодії і спілкування (руйнування етнічних традицій, етнопсихологічних, соціокультурних норм, прояв етноцентризму — сприймання життєвих подій з позицій своєї етнічної групи, традиційних норм, що є еталонними);

— підбурювання до самогубства засобами масової культури та мистецтва (надання першочергового значення віртуальному спілкуванню з мистецтвом, гіпертрофоване наслідування міфологізованих осіб тощо).