7…48. Прокоментуйте переваги і недоліки групового прийняття рішення.

Прийняття рішення — волевиявлення індивіда або групи людей, спрямоване на формування послідовності дій і вибір альтернативи.

Переваги	Недоліки
У групі лише долаються стереотипи мислення; комплексний пошук рішення забезпечує розгляд більше альтернатив, можливих варіантів, дає змогу обрати ефективніші.	Блокування рішення внаслідок розходження точок зору
Групове рішення охоплює більший обсяг знань та інформації, що підвищує вірогідність знаходження оптимального або близького до нього способу розв’язання групового завдання.	Прийняття неоптимального результату рішення, за яке виступали найактивніші, але не досить компетентні в обговорюванні питання члени групи.
Групове рішення адекватніше відображає суть проблеми, воно раціональніше і не на стільки суб’єктивне	Розроблення й ухвалення групового рішення на відміну від індивідуального, може займати набагато більше часу; можливе передчасне ухвалення групового рішення та нечітке визначення відповідальності.
Єдність думок, що увінчує процес вироблення групового рішення, є позитивним мотиваційним чинником як ефективної трудової діяльності кожного працівника, так і групи загалом.	Під час групового ухвалення рішень можливі примус, тиск однієї сторони на іншу з метою нав’язати власний його варіант.
Індивіди, спільно приймаючи рішення, поділяють відповідальність за його виконання.	Групове рішення часто викликає стан незадоволення і напруження: кожний учасник дискусії намагається, щоб його точка зору була прийнята(це відбувається через мотиваційні утворення, які виявляються в різноманітних установках, інтересах, бажаннях тощо.)
Груповий принцип прийняття рішення може сприяти поліпшенню відносин у групі:групове рішення краще сприймається, розповсюджується та піддається виконанню.

8..49. Охарактеризуйте структурні складові самосвідомості особистості

Самосвідомість — здатність людини безпосередньо відтворювати себе, сприймати себе збоку, рефлексувати з приводу своїх можливостей; процес пізнання суб'єктом себе, своєї діяльності, внутрішнього психічного змісту. До структури самосвідомості належать самопізнання, самооцінка, самоконтроль.

Самопізнання — процес пізнання суб'єктом себе, своєї діяльності, внутрішнього психічного змісту. Самопізнання завжди опосередковане відображенням зовнішнього світу, представленого у спільній діяльності та спілкуванні з іншими людьми. Багатство самопізнання залежить від умов і можливостей об'єктивної дійсності. Будучи результатом і передумовою самосвідомості, самопізнання до неї не зводиться: особистість може усвідомлювати себе, свої дії і не знати сутності свого "Я".

Самооцінка — оцінка особистістю самої себе, своїх якостей, життєвих можливостей, ставлення інших до себе і свого місця серед них. Вона є важливим регулятором поведінки особистості, її взаємин із соціальним оточенням, критичності, вимогливості до себе та інших. Самооцінка особистості, будучи динамічним утворенням, змінюється відповідно до рівня соціального благополуччя індивіда. Висока самооцінка сприяє особистісному розвитку. Низька - заважає індивідуальному зростанню, провокує комплекси( наприклад, комплекс неповноцінності — перебільшене почуття власної слабкості та неспроможності; комплекс перевищення — тенденція перебільшувати свої здібності). Із самооцінкою пов'язані феномени помилкового консенсусу — тенденція переоцінювати поширеність будь-якої думки, небажаної або неефективної поведінки; помилкової унікальності — тенденція недооцінювати те, що здібності та бажана чи ефективна поведінка мають значне поширення.

Самоконтроль — усвідомлене, вольове управління своїм психічним життям і поведінкою відповідно з „Я-характеристиками", ментальністю, ціннісно-смисловою, потребово-мотиваційною та когнітивною сферами. Самоконтроль передбачає спроможність індивіда усвідомлювати і контролювати ситуацію. Рівень самоконтролю є показником зрілості та культури особистості.