17. Особливості використання займенників у діловому мовленні

займенник лише вказує на предмет, ознаки та кількість,але не називає її. Займенник в мові вживається чясто для того,щоб уникнути повторення таких самих слів. При цьому їхню форму треба обов язково узгоджувати з родом і числом іменників, замість яких ці займенники вжито. Правильно вжиті займенники допомагають пов язати речення в тексті.

За значенням займенники поділяють на дев'ять розрядів: І. Особові - займенники, які вказують на особи: перша особа -мовець або група осіб, до яких входить мовець (я, ми); друга особа -співрозмовник, адресат мовлення або група осіб, до складу якої вхо­дить співрозмовник (ти, ви); третя особа - особа або особи (конкрет­ний предмет, абстрактне поняття), які не беруть участі у розмові, але проякі йдеться у комунікативному акті (він, вона, воно, вони). 2. Зворотний - це займенник, який вказує на кого- або що-небудь, що є об'єктом, адресатом власної дії, процесу або стану суб'єкта. Ос- новним репрезентантом зворотності виступає займенник себе.  Використання цього займенника в усному діловому мовленні по­м'якшує категоричність наказу, напр.: Не беріть собі до серця! 3. Присвійні — вказують на належність (або стосунок) предмета особі: першій (мій, наш), другій (твій, ваш), третій (їхній, його, її, їх), першій, другій і третій особі (свій), напр.: Фірма постійно планує свою діяльність. 4. Вказівні - стосуються широкого діапазону ознак (кількості) пред- мета (цей, той, такий, стільки), тобто спроможні замінити широке коло співвідносних з ними прикметників або числівників, напр.: Річ- ний звіт включає такі форми. 5. Означальні - пов'язані з вираженням кількісно-означальних зна- чень (сам, самий, весь, усякий, кожен (кожний), жоден (жодний), інший).

6. Питальні - використовують для вираження питання про істот та предмети-неістоти чи невласне-предмети (дії, стани) - хто? що?; ознаку предмета (якість, властивість чи належність) -я/аш? чий?; кіль- кість (предметів, явищ) чи порядок їх при лічбі - скільки? котрий? 7. Відносні - займенники, які виконують роль сполучних слів у складнопідрядному реченні (хто, що, який, чий, котрий, скільки). 8. Заперечні - узагальнено вказують на весь клас істот та неістот, аб- страктних понять та ознак, на які поширюється заперечення, на їх відсут- ність (ніхто, ніщо, ніякий, нічий, нікотрий, ніскільки). Вони виступають другою формою вираження заперечення при основному запереченні, що здійснюється за допомогою частки не, напр.: Ніхто не промовив ні слова. 9. Неозначені - вказують на невизначеність особи, предмета, кіль- кісного їх вияву чи ознаки. Специфічних значень невизначеності на- дають займенникам цього розряду частки де-, аби-, -сь, будь-, -небудь, хтозна-, казна-, які приєднуються до займенників хто, що, який, чий, котрий, скільки, напр.: дехто, дещо, деякий, декотрий, абихто, аби- що, абиякий, абикотрий і под. 1. Займенник Ви у стосунку до однієї особи вживають в усному та писемному діловому мовленні для висловлення поваги, пошани, ввіч- ливості до особи, якій минуло 16 років, до осіб, старших за посадою. У документах (заява, доповідна записка, пояснювальна записка, наказах, розпорядженнях, ділових листах та ін.) намагаються уникати особових займенників, напр.:Прошу дозволити (звільнити, допусти­ти); Доводжу до Вашого відома; Наказую; Пропоную; Нагадуємо; Надсилаємо; Повідомляємо. 2. У присутності тих, про кого йде мова, не слід вживати займен- ники він, вона. Краще у такій ситуації назвати особу на ім'я чи на ім'я та по батькові або використати слова пан, добродій. 3.У діловому мовленні часто використовують займенник ми, коли хочуть уникнути категоричності тону, пом'якшити наказ, прохання, напр.: Ми повинні дбати про авторитет нашої фірми. Замінюють займенник я на авторське ми в науковому стилі з метою залучити слу­хача (читача) до участі в міркуваннях, напр.: У процесі дослідження ми пришили до таких висновків. Особливого забарвлення набуває за­йменник ми у мові лікаря, за допомогою якого він наближає себе до пацієнта, напр.: Як ми себе почуваємо?