1. Предмет, об’єкт та генезис юридичної психології.

психологія - це наука про закономірності розвитку та функціонування психіки як особливої форми життєдіяльності людини, що проявляється у відносинах з оточуючими її людьми, з самою собою та з навколишнім світом.

Предмет - юридична психологія вивчає закономірності й механізми здорової психіки людини у сфері правових відносин, або як ще іноді говорять, в системі «людина-право».- психологія людини у взаємовідносинах з правом (у найширшому його розумінні), а також юридико-психологічні явища. Останні характеризують суб'єктивний образ правової дійсності, це світ права в людині та людина у світі права. предмет юридичної психології - це не сума предметів психології й юриспруденції, тобто не психічні явища, стани і процеси плюс державно-правові явища, не окремі фрагменти дійсності у психологічній окрасі, а психологія державно-правових явищ як цілісність, в якій неможливо механічно відділити психологічне від юридичного, а можна лише виділити психологічні та юридичні підсистеми, які перебувають у динаміці, розвитку і нерозривному взаємозв'язку [3].

Об'єктом дослідження юридичної психології є людина в розвитку держави і права, у системі правових форм організації і діяльності держави та політичної системи суспільства, в процесах правотворчості, державного управління, діяльності правоохоронних органів, застосування норм права, в стані законності і правопорядку.

Генезис. У ході розвитку наук проявляються дві протилежні тенденції: одна спрямована на інтеграцію знань, тобто на їх зближення та об'єднання, інша - на диференціацію знань, тобто до їх наступного виділення і розгалуження. Таким шляхом розвивалася і юридична психологія. На певному етапі розвитку правознавства юристи усвідомили, що для глибшого розуміння суті базових правових категорій необхідні відповідні психологічні знання, тому й почали використовували дані психології для вирішення правових питань, натомість психологи включали питання юриспруденції у сферу свого дослідження. Одержані в результаті цього знання на стику обох наук, зростаючи за обсягом і набуваючи внутрішньої єдності, об'єдналися в одній системі, що стала окремою наукою [1].

У зв'язку з тим, юридична психологія за методами дослідження та науковим поясненням психічних явищ тяжіє до загальної психології як її окрема галузь, а за колом проблем, що вивчаються, і практичною спрямованістю нероздільно пов'язана з юридичними науками. Дане коло проблем і практична спрямованість настільки значні, що уся система юридичної психології, її понятійний апарат структурується в залежності від логіки правового регулювання, правових факторів. Тому прийнято говорити про подвійний, психолого-правовий характер юридичної психології. Тож виникнення і розвиток юридичної психології викликане об'єктивними причинами: з одного боку, саморозвитком базової науки (психології), яка опановує все нові сфери діяльності і від неї відростають нові гілки наукового знання з тенденцією до розвитку в окремі науки, а з іншого - соціальним замовленням, потребою практики.