1. Загальна характеристика підстав припинення прав на землю.

Припинення прав на земельну ділянку є таким же актуальним в земельному праві, як і надання в користування або власність. Діюче земельне законодавство передбачає можливості використання земельних ділянок головним чином на підставі права власності, а також обмеженого права постійного користування ними на безстроковій основі і тимчасового на умовах оренди, включаючи концесійну діяльність.

Підстави припинення права власності на земельні ділянки відрізняються від підстав припинення права користування ними. Але всі вони направлені на припинення прав на землю.

Відповідно до ст. 140 Земельного кодексу України підставами припинення права власності на земельну ділянку є:

· добровільна відмова власника від права на земельну ділянку;

· смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця;

· відчуження земельної ділянки за рішенням власника;

· звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора;

· відчуження земельної ділянки по мотивах суспільної необхідності та для суспільних потреб;

· конфіскація земельної ділянки за рішенням суду;

· невідчуження земельної ділянки іноземними особами і особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

     Приведений перелік є загальним для всіх власників землі: фізичних і юридичних осіб, територіальних громад, держави і недержавних суб'єктів. Законодавчі формулювання підстав припинення права власності на землю охоплюють обширний круг дій власників земельних ділянок і вчинків осіб, що протистоять ним. Але найбільш істотним в законодавчому визначенні підстав припинення права власності на землю є їх вичерпне закріплення, яке не підлягає розширенню. Це означає, що іншими законодавчими і підзаконними актами не можуть бути передбачені інші підстави припинення права власності на земельні ділянки.

     На відміну від попередньої, ст. 141 Земельного кодексу України присвячена підставам припинення права користування земельною ділянкою, це:

· добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

· вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

· припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ і організацій;

· використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

· використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

· систематична несплата земельного податку або орендної плати;

· набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

· використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Як і у попередньому випадку, перелік є вичерпним, тобто інші юридичні факти не можуть розглядатися в якості підстав припинення права користування земельною ділянкою.

Як бачимо, деякі з перерахованих підстав схожі з підставами припинення права власності на землю. До них відносяться, наприклад, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою і його вилучення у випадках, передбачених Земельним кодексом України. Але умови і порядок застосування цих підстав все ж таки різні.

Таким чином, всі підстави припинення прав на землю можна підрозділити на загальні, властиві припиненню права власності і права землекористування, на властиві тільки припиненню права власності на землю, і на підстави, що відносяться тільки до припинення права користування земельною ділянкою.

Реалізація підстав припинення права власності на землю і права користування земельною ділянкою відбувається при настанні певних умов, які істотно впливають на встановлений порядок їх здійснення.

Добровільний порядок припинення права на землю має широке розповсюдження, у зв'язку з чим він отримав відповідну регламентацію в земельному законодавстві. Добровільна відмова від права власності на землю або права користування земельною ділянкою є вільним волевиявленням власника (його смертю) або землекористувача, направленим на припинення суб'єктивного права подальшого використання земельної ділянки на правових підставах, передбачених законодавством. Функція державних органів в даному випадку полягає в юридичному оформленні припинення такого права. З цього виходить, що добровільна відмова, як спосіб припинення прав на землю, не є самовільним залишенням земельної ділянки.

Ст. 142 Земельного кодексу свідчить, що добровільна відмова від права власності на земельну ділянку може бути заявлена тільки на користь держави або територіальної громади і не передбачає можливості добровільної відмови на користь інших суб'єктів земельних правовідносин. Припинення права здійснюється за заявою власника, що подається у відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. У разі згоди прийняти заяву вказані органи укладають з власником угоду про передачу права власності на земельну ділянку, яке підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.

Припинення права постійного користування земельною ділянкою в порядку добровільної відмови від нього відбувається на користь власника земельної ділянки і здійснюється за заявою землекористувача власникові земельної ділянки. На підставі заяви власник земельної ділянки приймає рішення про припинення права користування землею, про що повідомляє органи державної реєстрації, тобто органи місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки. Умови дострокової добровільної відмови від подальшого використання земельної ділянки передбачаються в договорі оренди землі або в концесійному договорі.

Добровільне припинення права власності на землю може мати місце у випадках викупу земельної ділянки по мотивах суспільної необхідності та для суспільних потреб, якщо його власник дає на це згоду. Таке припинення права власності властиво і відчуженню земельної ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також за межами населених пунктів, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна на праві приватної власності, іноземними особами і особами без громадянства. Воно може здійснюватись на підставі цивільно-правових угод. Якщо відповідні умови в добровільному порядку не реалізовані, передбачається примусове припинення права власності на земельну ділянку.

Примусовий порядок припинення прав на землю здійснюється без згоди її власників або землекористувачів. Загальним для підстав, що припиняють право власності на землю і право землекористування, є судовий порядок їх застосування. До примусових підстав припинення права власності на земельну ділянку, що реалізовується в судовому порядку, відносяться:

· використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

· неусунення допущених порушень законодавства в терміни, встановлені вказівками спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів;

· конфіскація земельної ділянки;

· викуп (вилучення) земельної ділянки по мотивах суспільної необхідності та для суспільних потреб;

· примусове звернення стягнень на земельну ділянку по зобов'язаннях власника цієї земельної ділянки;

· невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених Земельним кодексом України.

Примусове припинення права власності чи права користування на земельну ділянку в чотирьох з зазначених підстав пов’язані з порушенням норм екологічного та інших галузей законодавства України та здійснюється судовими органами у порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України. Відповідно до ст. 143 до таких підстав відноситься:

·       використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

·       неусунення допущених порушень законодавства у терміни, встановлені вказівками спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів;

·       конфіскації земельної ділянки;

·       примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов’язаннях власника цієї земельної ділянки.

Примусове припинення прав у двох інших випадках відбувається у зв’язку з небажанням суб'єктів земельних правовідносин добровільно відчужити належну їм на праві власності або праві користування земельну ділянку.

Примусове припинення розповсюджується як на постійне, так і на тимчасове користування земельними ділянками.