109. Договірні трансферні ціни.

Трансферні договірні ціни — різновид трансферних цін, які встановлюються в процесі переговорів представників відділення виробника і відділення споживача міжнародної корпорації.

Як база для ведення таких переговорів сторони використовують інформацію про ринкові ціни, маржинальных або повних витратах. Трансфертні ціни, встановлені на основі переговорів, найбільш личать для ситуацій, в яких виявляється ринкова недосконалість відносно проміжних продуктів, зокрема коли є різні реалізаційні витрати для внутрішнього і зовнішнього ринків або коли існує декілька ринкових цін.

У цьому разі за основу беруть поточні або середні ринкові ціни; у разі відсутності ринково обгрунтованих цін на нову продукцію — ціни на продукти-аналоги. Практикується введення певних знижок, що стимулює підрозділи фірми виконувати послуги внутрішніх, а не зовнішніх партнерів;

Для визначення договірної ціни витрачається багато часу, ціни повинні постійно переглядатися з урахуванням змін як в нутрі підрозділу, так і на ринку.

Основна недосконалість цього методу: договірні сторони в середині ТНК часто мають протилежні інтереси. Це може породити конфлікти при формуванні трансферних цін. Щоб запобігти конфліктам при договірному трансферному ціноутворенні ТНК використовує ряд механізмів серед яких є:

- представлення підрозділу ТНК який купує продукцію не тільки в середині, але й за межами компанії;

- корпоративний арбітраж.

Ефективність договірного методу ціноутворення залежить від корпоративної структури і наявності інформації про ринок.

Встановлення цін в умовах ринку складається з знаходження такої ціни, яка представляла б собою оптимальний баланс між сумою, яку бажав би заплатити за товар покупець, і витратами підприємства при його виробництві. Приклад: Представники відділень ведуть переговори. Продавець хоче дорожче продати, а покупець дешевше купити. Проблема: Що буде якщо не договоряться? Цей метод використовується не так часто, адже консенсусу в такому питанні дійти досить важко.

121. Суть і форми Прямі іноземні інвестиції міжнародних корпорацій.

Кількісним критерієм розмежування прямих і портфельних інвестицій у розвинутій ринковій економіці вважається 10 % загального обсягу вкладень в об’єкт інвестування. Обсяги прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в світі в 2009 р. скоротилися на 39%, склавши за підсумками року близько 1 трлн дол. Такі дані сьогодні навела Комісія ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД). Таким чином, глобальні потоки прямих іноземних інвестицій продовжили зниження, почате в кризовому 2008 р. Тоді цей показник скоротився на 14% - до 1,7 трлн дол. Переважна частина інвестицій використовується також у розвинутих країнах. Частка 12 провідних країн-реципієнтів становить близько 70 %. У складі цих країн лише дві (Китай і Мексика) не належать до розвинутих. Минулого року як промислово розвинуті, так і країни, що розвиваються постраждали від скорочення прямих іноземних інвестицій. За оцінками ЮНКТАД, приплив ПІІ в розвинені країни торік впав на 41% - до 565 млрд дол., у той час як ПІІ, отримані країнами, що розвиваються, знизилися на 35% - до 406 млрд дол. До цього обсяг ПІІ в економіки, що розвиваються зростав протягом 6 років поспіль.

Найпоширенішою концепцією щодо прямих іноземних інвестицій є концепція конкретно-географічних переваг британського економіста Дж. Данінга, відома під назвою OLI (Owner ship — власність, Location — місцезнаходження, Internalisation — інтерналізація). Відповідно до цієї концепції успіх прямого інвестування пов’язаний з поєднанням власних унікальних активів (технології, патенти, науково-до­слідні розробки та ін.), ресурсів та активів, об’єднаних певним міс­цем розташування, а також розвитком внутрішньокорпоративних відносин. У теорії прямого іноземного інвестування ця концепція була названа Дж. Денінгом електичною парадигмою.