2.2Основні шляхи вдосконалення регулювання ринку природних монополії.

Природні монополії посідають шільне місце в будь-якій економічній системі, оскільки вони наділені потужною ринковою владою і мають велике суспільне значення. Варто зазначити, що чим ринковішого характеру набуває вітчизняна економіка, тим актуальнішими стають проблеми самоокупності природних монополістичних структур, що зумовлює нагальну потребу державного регулювання їхньої діяльності.

Аналіз законодавства України та практичної ситуації стосовно державного регулювання діяльності природних монополій, узагальнення напрацювань фахівців у цій сфері дозволив виявити принаймі три основні тенденції. По-перше, низка важливих пунктів законодавчих актів не має належного наукового підґрунтя, що викликає сумніви в оптимальності цих актів. Стосується це передусім зарахування певних видів господарської діяльності до природних монополій, а також чинників, які враховують під час регулювання цін (тарифів) на товари суб'єктів природних монополій в Україні. По-друге, впровадження механізмів регулювання природних монополій, передбачених Законом України "Про природні монополії", невиправдано затягнулося. По-третє, є значні розбіжності між цілями регулювання природних монополій в нашій країні й ефективністю цього регулювання на практиці. В Україні дотримуються (без видимих ​​успіхів) трьох стратегій поліпшення функціонування діяльності природних монополій (перебування їх у державній та приватній власності, а також створення комісій для регулювання їхньої діяльності), а стратегію штучно стимульованої конкуренції (вільний доступ, франшиза) не використовують.

Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності. Його правове становище визначене законами "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", "Про захист економічної конкуренції" та "Про Антимонопольний комітет України".

У самій назві «Антимонопольний комітет» – закладено його сутність – «проти монополій». Тим часом в економічно розвинених країнах монополії відіграють значну роль, і обмежитися тільки боротьбою з ними немає рації. Тому, поряд із функціями контролю, АМКУ було б доцільно взяти на себе обов’язки партнера виробників та споживачів з метою забезпечення балансу взаємних їх інтересів.

До основних функцій Антимонопольного комітету входять: Контроль за дотриманням антимонопольного законодавства при створенні, реорганізації, ліквідації господарюючих суб'єктів; при перетворенні органів управління в об'єднання підприємців, придбанні часток (акцій, паїв), активів господарських товариств та підприємств; при здійсненні господарської діяльності підприємцями та при реалізації повноважень центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, місцевого та регіонального самоврядування щодо підприємців;

Майнова відповідальність як санкція за порушення антимонопольного законодавства та економічної конкуренції (у тому числі за зловживання монопольним становищем на ринку, укладення неправомірних угод між підприємцями, дискримінацію підприємців органами влади і управління та недобросовісну конкуренцію), що передбачена ст. 20 Закону "Про захист економічної конкуренції" та ст. 19 Закону "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", у формі штрафу, який накладається на підприємців - юридичних осіб у розмірі до п'яти відсотків виручки підприємця від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.

За неподання, несвоєчасне подання або подання за відомо недостовірної інформації Антимонопольному комітету України і його територіальним відділенням накладається штраф у розмірі до 0,5% виручки підприємця від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний що передував року, в якому накладається штраф.

Дослідження, проведені Антимонопольний комітетом України у 2010 році, засвідчили, що ринки природних монополій в Україні складають найчисленнішу групу у системі вітчизняних монополізованих ринків. На них припадає 38,6% усіх монополізованих товарних ринків. Основну частину цієї групи складають ринки послуг централізованого постачання теплової енергії, централізованого водопостачання та водовідведення. Разом на такі ринки припадає 84,4% усіх ринків природних монополій З2% усіх монополізованих ринків країни)[9, c. 51-56].

Аналіз антимонопольного законодавства закордонних країн дозволяє виділити такі антиконкурентные дії: горизонтальні обмеження конкуренції, вертикальні обмеження конкуренції, зловживання домінуючим положенням на ринку й ін.

Горизонтальні обмеження конкуренції визначаються як договори між сторонами, що ведуть справи на тому самому рівні виробництва або розподілу товарів (послуг). Вони можуть варіюватися від простих двосторонніх угод до багатосторонніх угод. До типових горизонтальних обмежень можна віднести картельні договори, що, зокрема, регламентують ціни, розділяють ринки збуту, установлюють своєрідні умови торгівлі, включаючи дисциплінарні санкції за порушення договору його учасниками. Горизонтальні обмеження конкуренції ставляться до найбільше серйозних порушень антимонопольного законодавства.

При вертикальному обмеженні конкуренції, як правило, обмежувальні умови приймаються в односторонньому порядку, оскільки пануючий на ринку підприємець у стані нав'язати свої умови більш слабкому контрагенту. До категорії вертикальних обмежень конкуренції можна віднести насамперед договори про виняткові торгові операції (мова йде про договори продажі лише визначеним покупцям або про придбання товарів тільки у визначених постачальників), що зв'язують договори (продаж із примусовим асортиментом, коли продавець обумовлює продаж основного товару придбанням другорядного, пов'язаного з основним), встановлення або підтримка перепродажных цін, обмежувальні умови в договорах про передачу прав на об'єкти промислової власності (договори поступки і ліцензійні договори). Але незважаючи на вищесказане, не завжди буває легко відрізнити горизонтальні обмеження конкуренції від вертикальних, наприклад, у випадку перехресного ліцензування у відношенні прав на промислову власність або коли конкуруючі підприємці призначають один одного винятковими дистрибьюторами своїх товарів.

Монополізація ринку в закордонних країнах проходить в основному двома шляхами: придбанням підприємств конкурентів (горизонтальна інтеграція) або налагодженням своєї власної системи постачання і побуту товарів (вертикальна інтеграція).

Антиконкурентным можна також вважати придбання конкуруючих компаній: ніяка корпорація, що займається торгівлею, не має права одержувати, прямо або побічно, весь або частину акціонерного капіталу (або майна іншої корпорації).

Підводячи результати, можна сказати, що в західних країнах проведення антимонопольної політики й антимонопольне законодавство одержали широкий розвиток, а головне, що цей механізм контролю за монополіями і її негативними наслідками успішно діє протягом багатьох років. Тут теж є свої негативні чинники, наприклад, порушення непорушності загальної заборони монополій шляхом винятки з цієї заборони, що поширюється як на окремі компанії, так і на цілі галузі. Але в цілому можна сказати, що антимонопольні законодавства США і країн Західної Європи, хоч і принципово відрізняються друг від друга в багатьох відношеннях, є скурпулезно продуманими й економічно обгрунтованими, що обумовлює можливість їхнього часткового використання в антимонопольній політика України.

Антимонопольне законодавство України, як уже говорилося вище, відповідає вимогам світових стандартів. Але при цьому було б бажаним і введення на прикладі антимонопольної практики закордонних країн жорсткого контролю за виконанням даного законодавства. Це одне із самих “хворих” місць у державно-правовій структурі України: приймаються в принципі непогані закони, але введення їх у життя або постійно одержує відстрочку, або взагалі не відбувається. Тому для нормального функціонування антимонопольного законодавства необхідно створити ще один ланцюжок - комісію з контролю за виконанням розпоряджень антимонопольних органів, надавши їй усі повноваження по застосуванню санкцій стосовно порушників антимонопольного законодавства.

Таким чином, у процесі удосконалювання українського антимонопольного законодавства можуть бути використані антимонопольне законодавство промислово розвитих країн і практика його застосування, але з урахуванням особливостей нашого перехідного періоду.

Як підсумок наведу факти роботи Антимонопольного комітету Україн у 2011 році[10].

Протягом 2011 року органами Комітету проведено 1 210 перевірок дотримання вимог законодавства про захист економічної конкуренції, що на 28 відсотків перевищило показник попереднього року (у 2010 році – 940). Із загальної кількості перевірок було здійснено 942 перевірки суб’єктів господарювання та 268 перевірок державних органів. За результатами цих перевірок розпочато розгляд 734 справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та надано 299 рекомендацій щодо припинення дій (бездіяльності), які містили ознаки таких правопорушень, що перевищило показник 2010 року відповідно у 3,2 та 2,5 разу.

Крім того, внаслідок безпосереднього виявлення ознак порушень законодавства про захист економічної конкуренції працівниками органів Комітету, в тому числі на основі аналізу інформації про стан ринків, розпочато розгляд ще 2 339 справ про правопорушення, що у 2,3 разу більше, ніж у попередньому році ці данні наведемо у вигляді таблиці(Рис. 1)[11].

 

Рис.1.Структура порушень законодавства про захист економічної конкуренції, припинених Комітетом у 2011 році

.

43%

8%

22%

10%

17%

Отже, регулювання природних монополій не досконале, але значно покращилось в осттаній час, основним органом, який регулює діяльність суб’єктів монополій, є АМКУ.

ВИСНОВКИ

Саме тому, що монополія не є ідеальною структурою ринку потрібно впроваджувати шукати шляхи її вдосконалення. На жаль, поки проблема регулювання діяльності природних монополій у нашій країні є актуальною.

Напрямки діяльності, що належать до природно-монопольних, у Законі України «Про природні монополії», визначено, але не вистачає чіткого розуміння того, які саме регулюючі комісії треба створити для цього. У зв'язку з цим в Україні продовжує панувати стара й неефективна відомча система регулювання природних монополій. Під тиском Антимонопольного комітету центральні та місцеві органи намагаються вдосконалювати механізми реалізації тарифної політики, покращувати правила надання послуг монополістами. Проте таких заходів фактичного ручного управління й адміністративного тиску, за відсутності єдиної спеціалізованої системи регулювання у цій сфері, є вочевидь недостатньо. Світовий досвід має різні підходи до формування регулюючих комісій. Є випадки, коли одна комісія здійснює регулювання й у сфері енергетики, й у сфері транспорту, й у сфері зв’язку. Проте, частіше регулюванням діяльності в кожній з цих сфер займається окрема комісія. Цьому є своє пояснення.. А для, Україна, природніше такі сфери регулювання, як енергетика (електроенергія, газ, нафта); житлово-комунальне господарство (водо– і теплопостачання), транспорт, зв’язок та ядерне регулювання.

За останні десятиріччя регулювання природних монополій значно покращилось, порівнюючи з попередніми роками, але все одно в нашій державі не існує досконалого законодавства, яке б охоплювало усі сфери, що потребують державного втручання та дозволило б Україні вийти на якісно новий економічний рівень.