2.1 Сучасний стан регулювання природної монополії в Україні.

У своїй роботі ми розглядаємо саме природну монополію, яка займає особливе місце у економіці країни та відіграє вагому роль у забезпеченні добробуту населення. Найбільш типовими прикладами природних монополій є компанії, які здійснюють енергопостачання, транспортування продукції нафтогазового комплексу трубопровідним транспортом, постачання підприємств і житлового сектора теплом, водою, а також інфраструктура залізничного транспорту, зв'язок загального користування тощо.

Таким чином, природні монополії є бажаними для суспільства, оскільки забезпечують, порівняно з конкурентними умовами, більш низький рівень цін при більш високому обсязі пропозиції.

Природні монополії національної економіки України є сектором, де відбувається жорстке регулювання результатів їхньої діяльності. Подібна практика державного контролю за діяльністю монопольних утворів є у більшості розвинених країн. Основна мета такого регулювання полягає у захисті інтересів споживачів та передбачає забезпечення їх якісними товарами чи послугами за прийнятними цінами. Регулювання повинно гаран-тувати споживачам отримання вигід від економії, яка забезпечена масштабами виробництва, а фірмі – одержання так званого "справедливого прибутку".Головне завдання державного регулювання природного монополізму полягає в тому, щоб не допустити необґрунтованого підвищення цін або обмеження обсягу продукції з боку фірм, які мають на меті використати переваги монополіста на шкоду споживачам. Отже, регулювання може поліпшити результати діяльності монополіста з погляду суспільства, оскільки дає змогу одночасно знизити ціну, забезпечити необхідний обсяг виробництва та зменшити економічні прибутки монополії. Таким чином, можна сказати, що до монополь-них послуг, на ціни яких не впливає ринок, застосування принципу суворого державного адміністрування є загальноприйнятим та загально необхідним

Проте, як засвідчує вітчизняний і зарубіжний практичний досвід, існують і визначені межі благодійного впливу природних монополій на народногосподарський відтворювальний процес.

Природних монополій, які функціонують в українському економічному просторі, вони мають деякі особливості. Передусім, необхідно відзначити, що нинішні галузі природних монополій - це результат радянської економічної політики, яку головним чином визначало прагнення концентрації виробництва. У зв'язку з цим, такі монополісти як НАК "Нафтогаз України", "Укрзалізниця", AT "Укртелеком" (які прийнято вважати природними монополіями) структурно включають у себе як природно монопольні сегменти, так і підприємства, що за своєю суттю та економічним змістом не є такими і можуть ефективно функціонувати на конкурентних засадах. Наприклад, підприємства "Укрзалізниці" здійснюють не лише природно монопольні види діяльності, але й потенційно конкурентні.

Вітчизняні природні монополісти функціонують у період трансформації господарського механізму та економічних відносин. Несформованість, нестабільність ринкового середовища та деформована структура господарського механізму також певною мірою визначають специфіку їх поведінки на ринку[6, c. 107-113]. Прикладом природної монополій в Україні буде залізничний транспорт. Залізничний транспорт є основним перевізником у країні при незначній конкуренції з боку автомобільного транспорту та авіації. Зокрема, залізниця – практично монополіст на далекі (понад 200-300 км) перевезення пасажирів. Це дає можливість «Укрзалізниці» неухильно підвищувати ціни на квитки: незважаючи на їх зростання у попередні роки, з січня 2009 р. вони знову зросли на 20%, а з березня – ще на 27%, і далі продовжуеться підвищення. На підвищення цін споживач реагує природно – зниженням попиту, що зменшує прибуток виробника. Проте у випадку нееластичного попиту, щоб перекрити зниження доходу в результаті його зменшення, монополіст може встановити ціну на такому високому рівні, щоб виручка від реалізації меншої кількості виробів перекривала упущену вигоду.

Для досягнення максимального прибутку виробник-монополіст може довільно встановити високу ціну на той чи інший товар або послугу. Він досягне вищого рівня доходу при меншому попиті за рахунок збільшення ціни. Іншими словами, виявляється вигідним виробляти мало продукції, але продавати її якомога дорожче.

Як і в більшості країн світу, в Україні пасажирські перевезення залізничним транспортом є збитковими, і однією з основних причин цього вважаються низькі тарифи. Водночас це зумовлено не тільки об’єктивними причинами, але й необхідністю частково компенсувати затрати, пов’язані з неефективними методами господарської діяльності. Наприклад, обсяги як вантажних, так і пасажирських перевезень залізницями України скорочуються, проте при цьому постійно зростає чисельність зайнятих на них працівників та їх зарплати, причому останні зростають вищими темпами, ніж у середньому в економіці країни. Залізниця не реагує на зміни пасажиропотоків шляхом введення сезонних знижок. У зв’язку зі світовою кризою, у тому числі також і в Україні, кількість пасажирів на залізниці скоротилася, проте для їх залучення плануються тільки такі заходи, як заміна матраців та білої постільної білизни кольоровою. Підвищення цін на залізничні квитки відбувається практично без зміни якості послуг, і це є однією з основних класичних ознак слабо регульованої монополії[7, c. 5-9].В Україні уже сказано досить багато про необхідність припинення монопольного зростання цін, але все це має, як правило, декларативний характер. У нас основним органом, який регулює діяльність суб’єктів монополій, є Антимонопольний комітет України (АМКУ), покликаний здійснювати контроль над дотриманням відповідних законів. Проте у більшості випадків він відстежує ціни постфактум. Зокрема, за останні роки ціни на залізничні квитки зросли, але обґрунтування їх АМКУ від «Укрзалізниці» добитися не зміг. Це говорить про те, що практичне застосування антимонопольних законів в Україні, скоріше, виняток, ніж правило, тому їх ефективність невелика і серед усіх зловживань монополій необґрунтоване підвищення цін є найбільш поширеним.

У зв’язку з цим, на нашу думку, Державній інспекції з контролю за цінами необхідно ввести систему попереднього декларування підвищення цін (тарифів) на товари та послуги. Їх обґрунтування має здійснюватися на основі порівняльного аналізу з темпами зростання витрат, інфляції, заробітної плати

та ін. При цьому, поряд із суто економічними факторами, необхідно враховувати також і соціальні аспекти, пов’язані із задоволенням потреб ринку[8].

Із зазначеного вище можна зробити висновок, що в умовах ринкової економіки значне місце займають природні монополії. Мета виробників – отримання максимального прибутку. Тому держава повинна втручатися у діяльність фірм-монополістів, оскільки задля ефективного функціонування економіки та задоволення суспільних потреб повинна мати місце ринкова рівновага – баланс попиту і пропозиції.