Лісові пожежі
Відомо, що 90% всіх пожеж трапляється з вини людини і тільки 7-8% – спричинені блискавками.
Пожежа – це неконтрольований процес горіння, який викликає загибель людей та нищення матеріальних цінностей.
В залежності від виду матеріалу, що горить, пожежі в лісі бувають низові, підземні (торф’яні) та верхові.
Низові пожежі найбільш розповсюджені, на їх частку припадає біля 80% всіх випадків пожеж. Вони розвиваються в результаті загорання хвойного підліску та підстилки (опалого листя, сушняку, хмизу). При таких пожежах палають нижні частини дерев, суха трава. Швидкість розповсюдження – 1-3м/хв., висота полум’я досягає 5-50 см. Низова пожежа знищує запаси лісової підстилки, насіння деревних порід, яке впало на землю, молоді пагінці. Великі дерева від такої пожежі не потерпають.
Верхова пожежа найбільш небезпечна для лісу і характеризується тим, що при ній горить не тільки надґрунтовий покрив, а й полог деревостою. Вона розвивається від низової пожежі і можливо при сильному вітрі: вогонь просувається по кронам дерев зі швидкістю до 0,2-0,6 км/год, а при сильному вітрі – до 5-25 км/год.
При верховій пожежі виділяється велика кількість тепла, яка сприяє утворенню сильних висхідних потоків повітря над пожежею та переносу палаючих частинок. Так виникають нові місця пожежі. Висота полум’я може підніматися на висоту до 100 м.
Підземні (торф’яні) пожежі часто виникають як продовження низових або верхових і розповсюджуються на шар торфу глибиною до 50 см. Горіння йде повільно, майже без доступу повітря. Швидкість поширення пожежі – 0,1-0,5 м/хв, виділяється велика кількість диму, в ґрунті утворюються прогари (пустоти), в які можна провалитися. Горіння може продовжуватися тривалий час, навіть взимку під шаром снігу.
Степові (польові) пожежі виникають на відкритій місцевості при наявності сухої трави або достиглих хлібів. Вони носять сезонний характер і частіше бувають літом під час достигання трав (хлібів). Швидкість їх розповсюдження може досягати 20-30 км/год.
Основними засобами боротьби із лісовими пожежами є: збивання кромки вогню, засипання його землею, заливання водою (хімікатами), створення загороджувальних і мінералізованих смуг, пуск зустрічного полум’я (віджимання).
Віджимання найчастіше застосовують при великих пожежах і обмежених силах та засобах для пожежегасіння. Воно починається з опорної смуги (річки, струмка, дороги, просіки), на межі якої, звернення до пожежі, створюють вал із горючих матеріалів (сухих гілок, трави).
Коли почне відчуватися потяг повітря в сторону пожежі, вал підпалюють спочатку проти центру фронту пожежі на ділянці 20-30 м, а потім після просування вогню на 2-3 м і сусідні ділянки. Ширина вимальованої смуги повинна бути не менша 10-20 м, а при сильній низовій пожежі – 100 м.
Гасіння лісової верхової пожежі здійснювати складніше. Її гасять шляхом створення загороджувальних смуг, застосовуючи віджимання і використовуючи воду. При цьому ширина загороджувальної смуги має бути не менше висоти дерев, а смуги, що випалюється перед фронтом верхової пожежі – не менша 150-200м. Ширина смуги на флангах – не менша 50м.
Гасіння підземних пожеж здійснюється в основному двома способами. При першому способі навкруги торф’яної пожежі на відстані 8-10 м від її кромки риють траншею глибиною до мінералізованого шару ґрунту або до рівня ґрунтових вод і заповнюють її водою.
Другий спосіб полягає у влаштуванні навкруги пожежі смуги, насиченої розчинами хімікатів. Для цього з допомогою мотопомп, оснащених спеціальними стволами-піками (голками) довжиною до 2 м у шар торфу згори нагнітають водний розчин хімічно активних змочувальних речовин (сульфазол, пральний порошок тощо), які в сотні разів прискорюють процес проникнення вологи в ґрунт. Нагнітання здійснюється на відстані 5-8 м від можливої кромки підземної пожежі і через 25-30 см один від одного.