Філософія. Лекція #6 від 16.09.19
Світова філософія 20 - початку 21 століття.
1.Феноменологія.
2.Екзистенціалізм.
3.Герменевтика.
4.Структуралізм і постструктуралізм.
5.Постмодернізм.
І Феноменологія.
Едмунд Гуссерль у праці "Логічні дослідження" робить спробу побудувати науку про науковчення. Головна проблема теорії пізнання – це питання про об'єктивність пізнання. Він критикує психологізм, натуралізм і позитивізм.
Спираючись на філософію, яку він тлумачить як первісне джерело всієї наукової думки, Гуссерль намагався закласти нові підвалини пізнання. Його феноменологія претендувала на побудову філософії як суворої науки. Її предметом є опис актів свідомості.
У цілому важливими є такі ідеї:
-предмет філософії – феномени свідомості;
-феномени – це абсолютні сутності, які мають загальне значення, не залежать від індивідуальної свідомості і в той же час знаходяться тільки в ній і не існують поза нею.
-феномени не пізнаються шляхом абстраючої діільності розуму, а безпосередньо переживаються, а потім описуються так, як вони осягаються в акті інтуіції.
Основні ідеї феноменології Гуссерля:
1.інтенсійність свідомості;
2.шлях до пізнання світу від абсолютної суб'єктивності до абсолютної об'єктивності(археологія свідомості, життєвий світ);
3.знання про предмети – остаточна та єдинр встановлена істина про сутність їхнього буття осягається за допомогою потрійної редукції:
•феноменологічна – звільнення від культурних, суспільних та історичних навантажень і зведення предмета до його тотожності; (Л. Українка)
•ейдетична – тотожність редукується до сутності;
•трансцендентна – усуває із свідомості все те, що їй як суб'єкту не властиво.
ІІ Екзистенціалізм.
Екзистенціалізм – одна із найвпливовіших течій 20 ст. Основні ознаки екзистенції:
-інтенсійність (направленість на щось);
-кінцевість;
-трансцендентування – вихід за свої межі у цілину можливостей;
-свобода — відповідальність;
-турбота і тривога;
Представники екзистенціалізму: Жан Поль Сартр, Альбер Камю, Карл Ясперс, Габріель Марсель, Микола Бердяєв, Маркін Хайдегер та ін.
ІІІ Герменевтика.
Герменевтика – теорія і практика, тлумачення інтерпретації і розуміння – філософьске вчення про буття людини у світі і розуміння цього світу через і мову переживання.
У20 ст. засадничою для герменивтики є теза Хайдегера, що не ми говоримо мовою,
амова говорить нами. Тобто вона отримує статус незалежної реальності, тому герменевтика перестає бути методологією гуманітарнрго пізнання, а отримує статус онтології.
Розуміння – це не просто акт інтерпретації, це специфічне відношення людини до світу, бо людина приречена розуміти світ і сама культура утворює смисОл.
Ганс-Георг Гадамер – "Істина і метод".
Саме мова визначає спосіб людського у світі-буття. Мова забезпечує допонятійне і дорефлексивне опанування світом, тобто передрозуміння. Головною формою передрозуміння є забобон, важливим видом якого є авторитет.
Людина завжди вільно обирає собі авторитет і свідомо підкоряється йому, визнаючи, що ця особа перевершує розумом і гостротою суджень.
Вся культура становить собою сукупність культурних текстів. Інтерпретація цих текстів підкореню основному завданню – розумінню.
Герменевтичний трикутник. Автор — текст — інтерпретатор
Основним принципом розуміння у герменевтиці визначається т.з. герменевтичне коло – принцип розуміння тексту, який заснований на взаємозв'язку частини і цілого. Розуміння цілого складається з розуміння частин, а для розуміння частин необхідне розуміння цілого.
Таким чином Гадамер перетворив герменевтику у онтологію розуміння і визначив первинною реальнфстю людини її буття у мові.
ІV Структуралізм.
Напрям наукового пізнання, що ґрунтується на системно-структурному методі аналізу.
Структура – це сукупність елементів між якими існують відношення, при чому зміна одного елементу або зв'язку тягне за собою зміну інших елементів або зв'язків.
Структура опирається на такі принципи:
-системність: відношення домінують над елементами, вони визначають об'єкти;
-іманентність;
-історичність;
-примат синхронії над діахронією;
-смерть суб'єкта, а замість нього структуралізм оперує ментальними структурами, мовою, мовленням.
"Структурна антропологія" Клода Леві-Стросса.
"Тотемізм сьогодні", "Первісне мислення", "Структурна антропологія". Метод Леві-Стросса передбачає такі процедури 1. Збір і реєстрація конкретних фактів.
2.Синтез фактів засобами порівняльних методів.
3.Антропологічний.
4.Бінарні опозиції.
Структурні антропологія – це вчення про фундаментальні і незмінні структури, що несвдомо виникають на ментальному рівні і так само несвідомо вкорінюються у соціальне життя та навіть обумовлюють його виникнення.
Основна проблематика:
- проблема природного та культурного буття людини(теорія антропогенезу);
Мова стала моментом якісного стрибка від природи до культури. Культура як мова функціонує як система регулятивів і правил.
Мова культури – це висловлювання у вигляді традицій, ритуалів. - проблема репрезентації:
1.примітивне мислення(міфологічне);
2.сучасне-інженерне мислення.
- заборона інцесту як засобу соціального організування.
Ролан Барт.
За допомогою текстового аналізу відбувається класифікація кодів, що утворюють смисл текстів. Барт виділяє 5 кодів:
1.проієратичний – код дії – фабула.
2.герменевтичний – код загадки.
3.культурний – опис, дотримування стереотипів і соціо-культурних вимог.
4.семічний – код комунікації.
5.символічний.
Коди – це певні типи вже баченого, вже читаного і вже робленого. Класичний сетод структкрнрго аналізу бари переробляє на основі принципового розмежування денотації і конатації.
Структурація – акцентує на рухливості і мінливості тексту, тоді як структура характеризується незмінністю і стійкістю. Мова – джерело влади, панування і насильства. Позбавити її владного дискурсу означає змінити суспільство, а тому Барт проголошує смерть автора, натомість функціонує скриптор.
V Постмодернізм.
Трактують сучасність як період кризи т.з. метанаративів, великих систем історії, науки, політики, ідеології, мистецтва.
Метанаратив характеризується такими рисами:
-не допускає сумніву у власній легітимності;
-претендує на універсальну значущість;
-свою форму отримує лише у філософії;
-вистурає критерієм для істинності наукового знання.
Виникнення почтмодернізму обумовлюється смертю суперзасад. Основні риси:
-реконструкція традиційної метафізичної парадигми;
-заміна вертикальних ієрархічних зв'язків горизонтальними ризоматичними;
-віртуальність світу постмодернізму.
Last modified: 18 Sep 2019