Філософія. Лекція #4 від 09.09.19
Німецька ідеалістична івлософія
1.Історичне місце німецьеої ідеалістичної філософії
2.Філософія Іммануіла Канта
3.Діалектичний метод і філософська система Гегеля.
4.Філософські ідеї Людвіга Феєрбаха.
Німецька ідеалістична філософвя охоплює кінецб 18-черединк 19 століття і є вершиною західноєвропецської класичгої філософії.
Головні її представники - нвмецьеі мтслиьелі Іммануіл кант, фрідріх шелінг, георг гегель і людвіг феєрбах.
Тривалий час цей період мав назву гімецька класична філософія.
Специфіка німецьеої ідеалістичної фвлософвї:
-класичність – строгість, систематичність;
-професійність та академічність – філософія була способом житья і професією;
-узагальненість та конуептуальність – узагальненгя основних здобутків;
-критичність – розуміння фвлософії як совісті епохи;
-науковість і раціональність – намагання ктверждити античну лкмку шо людина завдяки раціональності може пвзнати увечь світ;
-діалектичність – різнобічне дослвдження, в першк чергу – людини;
-гуманістична спрямованіст – особливе мвсуе для проблем свободи, рівності.
Гвмецька ідеалістична філософія рощвинкла 3 основні ідеї:
1.розусіння предсета філософії — людина є фокусом і орієнтиром навколо ;
2.сформовано принуипово нове розуміння людської сктності – діяльнісна модель;
3.досконало розроблена власна мова філософії – діалектика.
Історичне значення нім ідеал філософії:
1.підсумок учього класичного філософування;
2.наступні етапи рощвиткк філософії відштовхуються від її спадщини;
3.вплинула на формування марксизму, а також на укр та рос філософську думку 19 та 20 ст.;
Філософія Іммануїла Канта У творчості іммануїла канта виділяють 2 періоди:
1.докритичний – пише і захищає жокторську дисертацію "загальна природа, і сторія і теорія неба";
2.критичрий – "критика чистого розуму" "критика практичного розуму" і "критика здатності судження".
Криттка чистог рощумк 1781: кант ставить питання яе можливе пізнання і чи воно можливе воно взагалі. Для вирішення питання він звертається до філософії просвітниутва.
Намагаючись з'ясувати пвзнавальні можливоств людини кант звертається до філософії просавтництва і аналізкє суперечкк між емпіризмом та раціоналізмом. кант погодився з кмпіризмом у тому, що знання можливе на основі досвіду та індукції, але не прицняв їх твердження що розум є чистою дошкою. "tabula rasa" – чистий лист, дошка. водночас кант звернувся до здобутків раціоналізму. прицняв концепцію, яка надаваоа осоьливого значнггя рощуму і дедукції, не погодтвшись лише з тим ,що рощум містить вроджені ідеї. він стверджував що рощум людини містить вроджені апріорні форми мислення які без досвіду не златні поролжувати знання.
у пізнавальному процнсі кант виділив такі складові:
1.об'єкт пізнання, який розпадається на ноумен(річ сама по собі) і феномен(річ для нас) – те, що ми пізнаємо;
2.суб'єкт – людина реалізує процес пізнання на трьох рівнях чуття, розсудок і розум. Кожному рівневі вдастива своя апріорна форма мислення.
чуття — простір і час; розсудок — категорії(якості, кількості, віднощення, модальності);
розум — світ, душа, Бог.
Між розсудком і розумом виникають антиномії, які відображають діалектикк взаємозвязкк, каьегорії кінечного і безкінечного, простого і складного, причини і наслідку, свободи і необхідності.
Антиномія – явище, коли пізнавальна проблема має 2 можливих, діаметрально протилежних вирішення.
4 основні групи антиномії:
1.світ є кінечним у просторі і часі — світ є безкінечним у часі та просторі.
2.все у світі є простим і неподібним — все у світі є складним і все можна розділити.
3.у світі існує свобода — все відбуваєтьсч з необхідності(за законами природи).
4.існує бог як першопричина світу — не існує ніякої першопричини світу.
Таким чином, у теорії пізнання кант займає позицію агностицизму.
Новаторське розуміння аізнавальної діяльності людини сіормоіане кантом отримало назву Коперніканский переворот у філософії, томк що ініуіатором пізнання є людина, а чам процес пізнання – це узгоджегня предметів із апріорними формами мислення.
Відтак, природа відповідає лише на ті питання, які ставить людина, а наявність антиномій свідчить про обмеженість пізнання. Звідси висновок – пізнання можливе, але воно обмежене. Тим самим кант стверджує, шо пізнання є частковим.
"Критика практичного розуму" – як можлива свобода?
Кант проаналізував попередні здобутки щодо розуміння природи людини і дійшов висновку, що людину не можна розглядати як суто природну істоту, оскількт вона живе ще і у світі взаємозобов'язань, тобто у світі культури.
Взаємозобов'язані визначаються законами легальності(зовнішні юридичні закони) і законами моральності(внутрішні закони). Якщо розглядати людину чи то з позиції
натуралізму, чи з позиції релігії, то в обох випадках людина – це лише засіб. А людина - це завжди мета.
Воля як основа моралі у своїй діяльності керується певними правилами.
Категоричний імператив канта – завжди чини так, шоб максима твоєї волі була прийнятна для всіх. - чини так, шоб твоя дія була взіруем для іших.
кант стверджував, шо людина - уе мета, по відношенню до якої все інщн - засоби. Висновок: свобода – можлива, але вона обмежена. Егоїзм максимально обмежує свободу, тому що людина намагається уникнути законів моралі. людина — родова істота, а тому в потойбічному світі за моральні діяння людини відповідає душа. кань свідомо обмежив знання, залишивши місун вірі. Віра є гарантом моральності.
ІІІ Георг Гегель.
Гегелівський діалектичний метод – це утримання в єдності всіх свперечливих моментів, насапмеред, суб'єктивного і об'єктивного пізнання. Основою такої єдності є кявлення про абсолютний дух як логічне начало всесвіту. Розробляючи свій метод гегель заперечує метафізичний. Віддає перевагу діалектиці.
Принципи діалектичної логіки:
принцип зв'язку – необхідно воажовувати усі звязки у яких перебуває той чи інший предмет; ми аналізуємо предмет не ізольовано
-принцип родвитку – враховуємо шлях стновлення і посткпові зміни
-принцип історизму – теорія пізнання завжди виводиться з її історії
-принцип єдності протилежностей – джеоелом розвитек є скперечності, і саме така боротьба є джерелом змін;
-принцип заперечення заперечення – стверджує шо рощвиток воднояас і уиклічний і поступовий;
-принцип сходження від абстракнтого до конкретного – спочатку формується абстрактнеч а потім через досвід конкретизкєтьс
-принуип єдності історичного та логічного – історія щнання не супеоечить логіці знагня
-принцип тотожності, мислення і буття.
Таким яином метод Гегеля – відкритий і передбачає постійний розвитлк і зміну.
Абсолютна ідея
- логічне начало усього;
Last modified: 9 Sep 2019