Філософія. Лекція #5 від 11.09.19
Некласична філософія дп 19 – пп 20 ст.
1.принципи некласичної ффлософії
2.іррваціоналфзм як одна з течій західноєіропейської ффлософії: 2.1 волюнтаризм артюра шопенгауера
2.2.філософія життя фрфдріха ніцше 2.3 філософські ідеї сьорена к'єркегор
2.4.психоаналіз зигмунда фройд
3.позитивізм огюста кольта
4.філософія марксизму
І Принципи некласичної філософії + ІІ Ірраціоналізм.
У другій половині 19 ст. філософія розвивається як опозиційна класичній демоструючи власний плюралістичний характер.
-домінуючою течією є ірраціоналізм, що перетворюється на принцип філософування, а також зумовлює поширення суб'єктивізму.
-на зміну всеохоплюючим філософським системам приходить філософський мінімалізм – зосереджують увагу на конкретних одиничних проблемах – і як наслідок – взаємодоповнюваність;
в цей час впроваджувається принцип доповнювальності і плюралізму – різних філософських систем;
- на зміну оптимістичному умонастрою і вірі у прогрес приходить кризова свідомість і пессимізм(Шопенгауер).
За усієї різноспрямовнасті некласичної філософії умовно виділити 3 основні лінії її розвитку:
1.пов'язана з намаганням поновити класичні філософські течії – діяльність філософів і філософських шкіл, які за основу взяли філософію класичних шкіл філософії;
2.зосередження на проблемі людини і її бутті;
3.зосередження на проблемах наукового пізнання і мови науки – здобутки позитивізму і германептики.
ІІ.І Волюнтаризм Артура Шопенгауера.
Основна праця – "Світ як воля і уявлення". Його філософія є певним симбіозом ідей Канта, Платона і буддизму. Новизну своєї філософії він вбачав у тому, шо вона є спробою пояснити світ людини, побачити його як щось живе та осмислене, моралісно ціле. Вихідний пункт його філософії – це твердження, що світ є моїм уівленням.
Увесь світ – це сукупність чуттєво-інтуїтивних уявлень суб'єктів-людей. Усі наші уявлення пов'язані між собою закономірно. Вони розгортаються у просторі і часі. У пізнанні світу Шопенгауер виділив 2 вида пізнання:
1.звичайне(наукове) – націлене на вивчення одиничних, конкретних речей;
2.геніальне – націлене на справжню сутність речей, на волю як таку.
За явищами знаходиться світ речей у собі, який є метафізичною волею – волюнтаризм – вона [воля] – єдина, тоді як її прояви – численні.
Світова воля, об'єктивуючи себе, перебуває у стані боротьби. Кожній об'єктивації властиве прагнення до абсолютного панування.
На нижчих ступенях природи натиск волі виявляється у формі фізичних і хімічних сил; на ступенях органічного – як інстинкти самозбереження, розмноження і як воля до життя.
Розум людини теж перетворюється на інструмент сліпої волі. Прагнення до життя – це нещасна воля, бо життя сповнене мук.
Життя людини ним розглядається в категоріях бажання і страждання, при цьому бажання є формою страждання. Людина може звільнитись від страждання лише в конкретному їй прояві.
Звідси пессимізм філософії Шопенгауера.
Пессимізм виражає негативне ставлення до життя, у якому неможливе щастя, панує зло і несинітниця. Його пессимізм ґрунтується на етичному значенні таких категорій:
1.час – означає марноту наших сподівань; фіксує обмеженість наших бажань,
2.простір – бажання конкурують з бажаннями інших, і не всі бажання реалізуються; зіткнення інтересів людей у пошуках щастя;
3.причинність – створює коливання маятника бажань.
Висновки:
1.основою всього є світова воля, яку можна пізнати.
2.воля до життя як світовий принцип – це сліпий, несвідомив порив. світ, народжений волею, не розвивається, в ньому панує агресія і зло. людина перестала співстраждати іншим, тому людина людині – диявол.
ІІ.ІІ Філософія життя Фрідріха Ніцше.
Фрідріх Ніцше свою діяльність починає із викладання класичної філології.
Періоди діяльності:
1.Він пише працю "Народження трагедії з духу музики", в якій стверджує, що антична трагедія поєднала в собі аполонівське і діонісійське начала.
2.Передхолоднева спека.
Твори цього періоди націлені проти декаданства і християнства.
3. Зрілі філософські ідеї. Основна праця – "Так казав Заратустра". Воля до влади – це основний чинник ... це прагнення до могутності, здатність до виживання і боротьби, жадоба самореалізації.
Бурхливий потік життя вимагає від людини напруження сил і волі, активності і творчості. Воля до влади перетворюється на апатію і повне безсилля, стає волею до ніщо, волею до небуття. Це призводить до нігілізму, джерело якого в іллюзорності цінностей християнства.
Теза Ніцше "Бог помер." була спробою пробудити людини зі сну християнства. Християнство продукує мораль слабких, рабську мораль, тобто ту, що культивує цінності покори, самозречення, співчуття до слабких та зневажає активну діяльну позицію. Будь-яка людська спільнота складається з більшості раси рабів і невеликої меншості духовних аристократів. Праобраз надлюдини Ніцше шукав у минулому. В минулому були героїчні народи(арії і римляни) і героїчні особистості(цезар і наполеон). Відсутність у сучасності сильних і яскравих особистостей є свідченням деградації людства, згасання у ньому волі до влади.
Надлюдина вітально сильна, могутня, тямуща, вільна, нещадна і унікальна. 3 стадії перетворення духу:
1.верблюд = декаданс – нав'язана система цінностей.
2.боротьба дракона і лева – боротьба між "ти повинен" і "я хочу".
3.надлюдський дух, що покладає нові цінності – народження нової людини.
ІІ.ІІІ Філософія життя Сьорена К'єркегора.
Чорен Кєркегор критикує попередні здобутки філософії, стверджуючи, що людина – це духовний індивід, а значить – унікальна, неповторна істота, особистісньо-духовного існування.
Розум та інтелект людини завжди має справу з мертвою матерією і не спроможний охопити творчу еволюцію світу. Чпецифічно людське існуіання він називає екзистенцією, оскільки реальний зміст людини неможливо вповні пояснити з тілесного начала. Фактично екзистенція основу людської особистості, те, завдяки чому "Я" вичтупає як конкретна, неповторга особистість, що існує тепер. Екзистенція недоступна раціональному пізнанню, а тому існування людини незбагненне розуму.
Зустріч зі своїм існуванням можливе лише у пограничній/межовій ситуації, коли виникає ситуація вибору, а тому ядром людського існування є вибір.
3а допомогою вибору людина переходить від буття, що визначається зовнішніми факторами до самої себе єдиної і неповторної. К'єркегор виділяє 3 стадії:
1.естетична – орієнтована на насолоду. людина керується умоціямм і почуттями. символ
– Дон Жуан. через відчай і розпач відбувається розкриття внутрішньої духовної природи людини.
2.етична – орієнтована на обов'язок. символ – Сократ. людина усвідомлює, що вона не владна над обставинами і не може вести індивідулальне етичне життя, бо воно сповнене колізій між індиввдкальним, професією та сім'єю. людина усвіломлює, що живе в гріху і прагне покаяння.
3.релігійна – віра є парадокс і страх перед Богом. страх розкриває можливість свободи, відтак тільки у вірі починається справжня екзистенція.
ІІ.IV Зигмунд Фройд.
Зигмунд Фройд стверджував, що людина передусім біологічна істота, яка прагне задовольнити свої природні інстинкти, основним з яких є сексуальний.
Структура психіки людини складається з трьох компонентів:
1.воно – несвідоме, що насичене сексуальною енергією.
2.я – розумна, рауіональна частина псизіки, що підпорядковується принципу реальності.
3.над-я – підпорядковується ідеалістичному принципу і слугує носієм моральних стандартів.
В історії людства здобутки культури і науки за Фройдом є результатом сублімації – перерозподілу сексуальної енергії.
Позитивізм.
Позитивізм – філософське вчення і напрям у методології науки, що визначає єдиним джерелом істинного дійсного знання емпіричні дослідження і заперечує пізнавальну цінність філософського дослідження.
Виділяють 4 етапи розвитку поизитивізму:
1.класичний – зародження напряму і діяльність О. Конта.
2.махізм/емпіріо-критицизм.
3.неопозитивізм/логічний позитивізм – вихід мови і гуманітарних наке на перший план.
4.постпозитивізм – сучасний період, звернення до аналізу теорії як метод наукового
пізнання.
Основні ідеї позитивізму:
-справжня наука не виходить за межі фактів, за межі чуттєвого даного;
-наука, яка вивчає факти є всемогутньою;
-суспільство теж підлягає науковому пізнанню – соціологія;
-запорука суспільного прогресу – це розвиток науки, техніки і соціології.
Ф-ції філософії за Контом:
1.систематизація знань.
2.прояснення мови науки.
3.дослідження логіки науки.
Закони О. Конта Закон трьох стадій:
1.теологічна стадія – все пояснюється діями надприродного.
2.метафізична стадія – боги і надприродні істости заміняються абстрактними категоріями.
3.наукова/позитивна стадія – реальні факти.
Пізнавальний інтерес зводиться до реальних фактів, а основою цієї стадії є спостереження. На цій стадії людський дух досягає свого найвищого розвитку.
Позитивне (за О. Контом) – фактичне і корисне, достовірне, точне, конструктивне і відносне.
Закон енциклопедичності – спроба систематизації науки за принципом сходження від простого до складного, від абстрактного до конкретного.
На його думку науки мають стояти лінійно відповідно до складності:
1.математика(аналіз, геометрія, механіка) – найпростіша найлінійніша гаука;
2.астрономія;
3.фізика;
4.хімія;
5.біологія;
6.соціологія;
7.антропологія/позитивна мораль.
IV Марксизм.
Становить собою філософське і теологічне політико-економічне вчення. теоретичними джерелами марксизму були:
-німецька ідеалістична філософія;
-англійська класична політекономія – економічні відносини і ціна продуктів;
-французький утопічний соціалізм.
Філософія марксизму цілісно представила
-діалектичний історичний матеріалізм;
-економічну теорію;
- науковий соціалізм.
У марксизмі як філософському вченні вирізняють 3 хвилі:
1.марксизм автентичний – пов'язано з діяльністю К. Маркса;
2.марксизм ортодоксальний – інтерпретація праць Маркса;
3.марксизм інтерпретативний – вихідна основа для західних систем.
Основні праці К. Маркса:
-"Економічні філософчькі рукописи";
-"Маніфест комуністичної партії";
-"Капітал";
-"Класова боротьба у Франції";
-"Німецька ідеологія".
"Вчення про людину. Практика і відчуження."
Універсальність людини у її суспільніц природі, а не в свідомості чи природних характеристиках.
Суспільність людини Маркс вбачає у її здатності до активного перетворення природи в інтересах людини до соціалізації.
Практика – це чуттєво-предметна, ціле-покладальна діяльність суспільної людини
з освоєння і перетворення природних та соціальних сил, що є предметною основою формування людини стимулом до розвитку, її творчо-духовних здатостей.
Праця з добровільної перетворилася на вимушену, що стало результатом
капіталістичного способу господарювання. Він функціонує за формулою "гроші - товар - гроші". Капіталіст збагачується, ескплуатуючи робітника, який у своїй праці заперечує себе, виснажує свою фізичну природу і руйнує свої духовні сили. У результаті виходить так, що робітник відчуває себе вільним при виконанні своїх тваринних функцій, а у людських функціях він відчуває себе твариною. Аморальність капіталістичного суспільства полягає у відчуженні праці.
Відчуження – процес відділення від людини процесу і результатів їх діяльності, які стають непідвладними людині і навіть пануючими над нею; втрата сенсу процесу праці.
4 види відчуження:
1.від процесу праці;
2.від продукту праці;
3.від своєї власної сутності;
4.людей один від одного.
"Матеріалістичне розуміння історії."
Маркс тлумачить історію людства з погляду діалектики як історію боротьби класа.
Класова боротьба – це суперечність між суспільними групами, що розв'язується в з ході революції і породжує нові суспільні формації.
Суспільство, яке знаходиться на певному рівні історичного розвитку і відрізняється певними особливостями він назвав суспільно-економічною формацією. Економічною структурую суспільства є базис – сукупність матеріальних ...
Надбудова – сукупність ідей та ідеологічних відносин, що втідені в установи та організації, якими є держава, політичні партії, профспілки і різні організації.
5 суспільно-економічних формації в історії:
1.первісно-общинна;
2.рабовласницка;
3.феодальна;
4.капіталістична;
5.комуністична.
Last modified: 16 Sep 2019