- •Еволюція поглядів на конституцію. Причини та передумови виникнення конституції у світі.
- •Зародження конституціоналізму: античний конституціоналізм, ідеї ф. Лассаля, Дж. Локка, ж.Ж. Руссо, т. Гоббса, а. Дайсі.
- •Особливості прийняття перших писаних конституцій (Конституції штатів у сша, Конституція сша 1787 р., Конституції Польщі та Франції 1791 р., Конституція Норвегії 1814 р., Бельгії 1831 р.).
- •Теорія установчої влади (Еммануель-Жозеф Сійес) і становлення конституціоналізму.
- •Поняття та зміст конституціоналізму.
- •Періодизація світового конституціоналізму.
- •Вихідні засади конституціоналізму.
- •1) Верховенства права;
- •2) Концепція народного суверенітету;
- •3) Принцип розподілу владних повноважень.
- •Втілення засад конституціоналізму у практиці функціонування сучасної держави. Сутність конституційної держави, її устрій.
- •Конституція, конституційний лад, конституційна держава: діалектика взаємозв’язку.
- •Сутність конституції у розумінні представників різних юридичних шкіл та концепцій.
- •Конституція формальна, матеріальна, „жива”, соціальна, фактична, фіктивна.
- •Стабільність конституції.
- •Відображення в конституційних актах та проектах України ідеї природних прав людини.
- •Відображення в конституційних актах та проектах принципу народного суверенітету.
- •Відображення в конституційних актах та проектах ідеї суспільного договору.
- •Відображення в конституційних актах та проектах концепції установчої влади.
- •Відображення в конституційних актах та проектах принципу розподілу влади.
- •Основні підходи до розуміння змісту та регулюючої ролі преамбули. Преамбули Конституцій зарубіжних держав та особливості преамбули Конституції України.
- •Нормативність Конституції України, ознаки та особливості нормативності.
- •Принципи Конституції України, їх співвідношення з основами конституційного ладу.
- •Проблеми визначення предмету конституційного регулювання.
- •Межі конституційного регулювання.
- •Методи конституційного регулювання.
- •Поняття легітимності конституції та умови її забезпечення: процесуальний і матеріальний аспекти.
- •Способи прийняття конституцій: досвід зарубіжних країн, конституційна практика України.
- •Теоретико-правові проблеми процедури прийняття Конституції України та внесення до неї змін.
- •Роль Конституційного Суду України у забезпеченні легітимності Конституції: узагальнення практики діяльності у цій сфері.
- •Порівняльний аналіз змісту існуючих проектів конституційних змін та пропонованих процедур їх прийняття.
- •Конституція і людина. Конституційна концепція правового статусу людини в Україні.
- •Конституція як соціальна та національно-культурна цінність.
- •Конституція і держава: конституційна, правова.
- •Проблеми реалізації в Конституції України принципів верховенства права, установчої влади, народного суверенітету, розподілу влади, парламентаризму, місцевого самоврядування.
- •Конституційна криза: поняття, сутність, основні концепції.
- •Поняття та структура механізму реалізації конституції
- •Конституційно-правові відносини у механізмі реалізації конституції: поняття, зміст, особливості.
- •Суб’єкти реалізації конституції.
- •42. Реалізація конституції та проблеми вирішення державно-правових конфліктів.
- •43. Способи усунення прогалин у конституційному регулюванні.
- •44. Ефективність реалізації Конституції України та напрями її модернізації.
- •45. Тлумачення Конституції України як необхідний засіб її ефективної реалізації.
- •46. Поняття, види, принципи тлумачення конституції.
- •47. Способи тлумачення конституції: досвід зарубіжних країн.
- •48. Межі тлумачення конституції. Стадії і процедури тлумачення Конституції України.
48. Межі тлумачення конституції. Стадії і процедури тлумачення Конституції України.
Важливим стосовно процесу тлумачення є питания стадій тлумачення Конституції, яке неодноразово порушувалося в літературі. Процес тлумачення Конституції України можна поділити на сім стадій. Перша стадія характеризується встановленням необхідності тлумачення Конституції. Особливістю цієї стадії є те, що необхідність тлумачення встановлюється два рази: перший - суб'єктом подання (звернення), і породжується вона виникненням конфліктної ситуації через невизначеність певної норми Конституції. Проте досить часто суб'єкт подання (звернення) може помилятися як при визначенні практичної необхідності чи неоднозначності застосування, так і з інших мотивів (неправильно визначена суть справи тощо), а тому остаточну необхідність тлумачення встановлює Конституційний Суд України. Але для того, щоб остаточно встановити необхідність тлумачення, потрібно, щоб суб'єкт використав право звернення до Суду.
Друга стадія полягає у здійсненні ініціативи запиту. У разі встановлення судом дійсної необхідності тлумачення Конституції, він приймає справу у провадження і цим переходить до третьої стадії. Слід зазначити, що державне мито за прийняття справи не стягується, крім випадку зловживання правом на подання (звернення), що полягає в неодноразовому поданні одного і того самого питания, яке вже розглядалося Судом. За цієї умови Суд вирішує питання щодо стягнення мита.
Четверта стадія пов'язана з діяльністю судді-доповідача в підготовці справи, під час якої він витребує необхідні матеріали, призначає експертизи, проводить консультації зі спеціалістами тощо. Ця стадія завершується оголошенням про засідання суду, про що сповіщають майбутні учасники процесу. Практично під час підготовки справи суддя здійснює початкове усвідомлення дійсного сенсу норми, а повністю процес усвідомлення проходить під час розгляду справи. Це п'ята стадія, під час якої встановлюється сенс тлумачної норми Конституції. Остаточно він закріплюється поіменним голосуванням суддів під час їх опитування. При цьому суддя не може утримуватися від голосування. Безпосередньо роз'яснення тлумачної норми знаходить свій вияв у мотивованій частині рішення щодо тлумачення Конституції й додатково - в окремій думці судді Конституційного Суду України.
Прийняття акта тлумачення є шостою стадією тлумачення, яка завершує процес усвідомлення й роз'яснює норми Конституції. Проте тлумачення як процес завершується сьомою стадією - публікацією рішення на наступний день після підписання акта тлумачення у «Віснику Конституційного Суду України» та інших офіційних виданнях України12.
Викладене дозволяє зробити висновок, що чітка регламентація процедури розгляду справ про тлумачення Конституції і законів конституційними судами сприяє об’єктивному й неупередженому розгляду і вирішенню справ та винесенню законних і обґрунтованих рішень.
Процесуальна діяльність Конституційного Суду України, за поодинокими винятками (наприклад, неврегульованість питання доказів), врегульована досить повно. Конституційний Суд України має всі можливості для ефективного тлумачення норм Конституції як нормативного, так і казуального.
Уся процедура розгляду справ у Конституційному Суді, на думку Н.В. Вітрука, заснована на таких основних положениях9:
максимально можлива доступність конституційного правосуддя;
детальна регламентація руху справ у Конституційному Суді з метою унеможливлення тяганини чи, навпаки, прийняття поспішних рішень;
забезпечення дієвості рішень Конституційного Суду.
Принцип незалежності забезпечується, зокрема, такими гарантіями, як особливий порядок призначення суддів, незмінюваність і недоторканність суддів, їхня рівноправність при вирішенні всіх питань, що належать до компетенції Конституційного Суду.
Цікавим, з порівняльно-правової точки зору, є питання про коло суб'єктів запиту щодо тлумачення
Особливістю процедури тлумачення Конституції України є те, що ініціація цього процесу відбувається за допомогою двох різних актів: конституційного подання та конституційного звернення (ст. 39, 40 Закону «Про Конституційний Суд України»). Залежно від виду встановлюються певні суб'єкти (ст. 40, 41, 42 Закону) і певні підстави (ст. 93, 94 Закону) щодо тлумачення. до суб'єктів звернення щодо тлумачення Конституції належать громадяни, іноземці, особи без громадянства і юридичні особи, проте з характерними лише для них підставами. Суб'єктами права на конституційне подання з питань дачі висновків Конституційним Судом України щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України є: Президент України, не менш як 45 народних депутатів, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховний Суд України, Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, Верховна Рада АР Крим, органи місцевого самоврядування (ст. 41 Закону України «Про Конституційний Суд України»).