
- •Еволюція поглядів на конституцію. Причини та передумови виникнення конституції у світі.
- •Зародження конституціоналізму: античний конституціоналізм, ідеї ф. Лассаля, Дж. Локка, ж.Ж. Руссо, т. Гоббса, а. Дайсі.
- •Особливості прийняття перших писаних конституцій (Конституції штатів у сша, Конституція сша 1787 р., Конституції Польщі та Франції 1791 р., Конституція Норвегії 1814 р., Бельгії 1831 р.).
- •Теорія установчої влади (Еммануель-Жозеф Сійес) і становлення конституціоналізму.
- •Поняття та зміст конституціоналізму.
- •Періодизація світового конституціоналізму.
- •Вихідні засади конституціоналізму.
- •1) Верховенства права;
- •2) Концепція народного суверенітету;
- •3) Принцип розподілу владних повноважень.
- •Втілення засад конституціоналізму у практиці функціонування сучасної держави. Сутність конституційної держави, її устрій.
- •Конституція, конституційний лад, конституційна держава: діалектика взаємозв’язку.
- •Сутність конституції у розумінні представників різних юридичних шкіл та концепцій.
- •Конституція формальна, матеріальна, „жива”, соціальна, фактична, фіктивна.
- •Стабільність конституції.
- •Відображення в конституційних актах та проектах України ідеї природних прав людини.
- •Відображення в конституційних актах та проектах принципу народного суверенітету.
- •Відображення в конституційних актах та проектах ідеї суспільного договору.
- •Відображення в конституційних актах та проектах концепції установчої влади.
- •Відображення в конституційних актах та проектах принципу розподілу влади.
- •Основні підходи до розуміння змісту та регулюючої ролі преамбули. Преамбули Конституцій зарубіжних держав та особливості преамбули Конституції України.
- •Нормативність Конституції України, ознаки та особливості нормативності.
- •Принципи Конституції України, їх співвідношення з основами конституційного ладу.
- •Проблеми визначення предмету конституційного регулювання.
- •Межі конституційного регулювання.
- •Методи конституційного регулювання.
- •Поняття легітимності конституції та умови її забезпечення: процесуальний і матеріальний аспекти.
- •Способи прийняття конституцій: досвід зарубіжних країн, конституційна практика України.
- •Теоретико-правові проблеми процедури прийняття Конституції України та внесення до неї змін.
- •Роль Конституційного Суду України у забезпеченні легітимності Конституції: узагальнення практики діяльності у цій сфері.
- •Порівняльний аналіз змісту існуючих проектів конституційних змін та пропонованих процедур їх прийняття.
- •Конституція і людина. Конституційна концепція правового статусу людини в Україні.
- •Конституція як соціальна та національно-культурна цінність.
- •Конституція і держава: конституційна, правова.
- •Проблеми реалізації в Конституції України принципів верховенства права, установчої влади, народного суверенітету, розподілу влади, парламентаризму, місцевого самоврядування.
- •Конституційна криза: поняття, сутність, основні концепції.
- •Поняття та структура механізму реалізації конституції
- •Конституційно-правові відносини у механізмі реалізації конституції: поняття, зміст, особливості.
- •Суб’єкти реалізації конституції.
- •42. Реалізація конституції та проблеми вирішення державно-правових конфліктів.
- •43. Способи усунення прогалин у конституційному регулюванні.
- •44. Ефективність реалізації Конституції України та напрями її модернізації.
- •45. Тлумачення Конституції України як необхідний засіб її ефективної реалізації.
- •46. Поняття, види, принципи тлумачення конституції.
- •47. Способи тлумачення конституції: досвід зарубіжних країн.
- •48. Межі тлумачення конституції. Стадії і процедури тлумачення Конституції України.
45. Тлумачення Конституції України як необхідний засіб її ефективної реалізації.
Тлумачення є опосередкованим пізнанням, що досягається за допомогою логічних прийомів, яке дозволяє одержати висновки, що відображають зміст норм права. В процесі тлумачення інтерпретатор норм права, спираючись на певні знання (мови, системних зв’язків норм права, їх генезис та інше), отримує інші, які відображають зміст цих норм.
Для конституційного права в силу недостатньої конкретності його основного джерела й широти конституційних положень, які допускають різні інтерпретації, тлумачення має більш важливе значення, ніж в інших галузях права, в яких нормування значно більше деталізовано. Тлумачення здійснюється не тільки для реалізації норм права, а й в процесі правотворчості.
Правозастосовний орган зобов’язаний попередньо визначити смисл тексту, який застосовується, і тільки після цього прийняти норму нижчого порядку. Ця операція може стати результатом вирішення силогізму, в якому вища норма вміщує більшу посилку. Тлумачення представляє собою саме ту дію, в ході якої визначається ця більша посилка.
Можна погодитися з думкою, що, усі органи, які уповноважені застосовувати конституцію, здійснюють її погоджене тлумачення, але це все ж не означає, що всі учасники цього процесу одностайно приходять до одних і тих самих висновків.
Правоінтерпретація – стрижнева діяльність Конституційного Суду України (далі – КСУ). Дану функцію він реалізує не тільки „явно” – коли здійснює таке тлумачення, відповідаючи на конституційні звернення, а й „неявно” – коли він оцінює конституційність законів чи інших актів.
Якщо спеціальна мета тлумачення Конституції України (далі – КУ) і законів України перед КСУ не ставиться (як при нормативному виді тлумаченні), воно є засобом вирішення спору, аргументом обґрунтуванням рішення, супроводжує цей процес і фігурує тільки у мотивувальній частині (казуальний вид тлумачення).
Казуальним тлумаченням є питання про: конституційність; імпічмент Президенту України; порушення Верховною Радою АРК КУ або законів України; чинні міжнародні договори та ті, що вносяться до ВРУ для надання згоди на їх обов’язковість та інші.
Рішення КСУ: про визнання неконституційними законів, інших правових актів; про офіційне тлумачення Конституції, а також висновки КСУ: про відповідність Конституції чинних міжнародних договорів або тих міжнародних договорів, що вносяться до ВРУ для надання згоди на їх обов’язковість; щодо відповідності законопроектів про внесення змін до Конституції вимогам її статей 157 і 158 в ієрархії національного законодавства займають важливе місце після Конституції України, передуючи таким чином законам, іншим правовим актам.
Рішення КСУ про офіційне тлумачення законів посідають таке ж місце, як і закони. Особливість цих рішень в тому, що, ухвалюючи їх, Суд одночасно перевіряє закони чи їх окремі положення на конституційність, оскільки офіційному тлумаченню підлягають лише положення законів, які відповідають Конституції України.
КСУ не встановлює норм права, що не властиво його призначенню і повноваженням, а лише „звільнює” систему законодавства від актів, що суперечать Основному Закону. Хоча можна також казати, що, визнаючи нормативні акти недійсними, КСУ приймає норму з протилежним змістом.
Здійсненню конституційного правосуддя сприяло б прийняття закону про конституційне судочинство, оскільки діючий ЗУ „Про КСУ” не охоплює всіх його положень, а норми Регламенту, який затверджено Судом, не можуть їх компенсувати за своєю правовою природою. Тлумачення правових норм, категорій, понять, яке здійснюється КСУ, фактично продовжує функцію Верховної Ради України у забезпеченні правопорядку в державі, але виключно як збагачення фактичної правової основи суспільного життя. Тлумачення безпосередньо пов’язано з вирішенням судових спорів. З цієї точки зору, воно є складовою функції застосування закону судовим органом при вирішенні конфліктів.
При здійсненні тлумачення КСУ діють такі обмеження: 1) законність; 2) повинно бути юридичним, а не політичним; 3) не можна обмежуватися тільки дослівним текстом норми, а враховувати її контекст, місце в загальній системі норм; 4) не виходити за межі призначення тлумачення (не модифікувати норми, не створювати нові під виглядом інтерпретації); 5) не може самостійно ініціювати перевірку конституційності закону та надання тлумачення; 6) не має право законодавчої ініціативи; 7) повинен дотримуватися „самообмеження”; 8) дотримуватися власних рішень щодо тлумачення правових норм.
Коли існують прогалини в праві, КСУ відмовляється від тлумачення, адже тут немає об’єкта тлумачення. Також Суд в своїх рішеннях „не поспішає” здійснювати тлумачення норм права, якщо законодавством передбачено прийняття певного акту.
Прикладом того, що КСУ здійснює правове, а не політичне тлумачення, є Рішення КСУ № 8-рп/2002 від 7 травня 2002 р. (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб). Зокрема, із абз. 16 п. 3 Мотивувальної частини та п. 1.2 та 1.3 Рішення випливає, що до юрисдикції КСУ і судів загальної юрисдикції належать акти Президента України та постанови ВРУ індивідуального характеру, за винятком положень тих актів, які є наслідком конституційно-політичної відповідальності.
КСУ не може визнати неконституційними норми Конституції; повинен виходити із принципу презумпції конституційності законів і тому, наскільки це можливо, має підтримувати їх шляхом тлумачення відповідно до КУ.
Щодо порушення справи про тлумачення, смисл законодавства в тому, що запит повинен виражати не просто інтерес заявника до пізнання конституційних норм, а повинна бути неоднозначність в розумінні Конституції і законів України при їх застосуванні на практиці, при реалізації суб’єктом своїх прав та обов’язків, компетенції.
Надане КСУ тлумачення невід’ємне від акту, який інтерпретується. Воно не обмежене часом та поділяє долю розтлумаченої норми.
Рішення КСУ, як здається, мають певну прецеденту дію (своєрідний вплив різних видів тлумачення права на об’єктивні тенденції, що складаються в правовому житті суспільства).
Прикладом такого впливу може бути Рішення КСУ № 11-рп/99 від 29 грудня 1999 р. (справа про смертну кару), коли Суд постановив рішення про неконституційність положень статті 24 Загальної та санкцій статей Особливої частини Кримінального Кодексу України 1960 р., які передбачали смертну кару як вид покарання. При чому КСУ, мотивуючи своє рішення, вказував не тільки на конкретні положення Конституції України, а й посилався на міжнародні документи та практику застосування цієї міри покарання. У зв’язку з цим Кримінальний Кодекс України 2001 р. уже не містить відповідних положень про смертну кару.