37. Проблеми реалізації в Конституції України принципів верховенства права, установчої влади, народного суверенітету, розподілу влади, парламентаризму, місцевого самоврядування.

З лекції:

Реалізація конституції – це втілення норм конституції в життя.

Форми реалізації конституції:

1. виконання (імпер.)

2. дотримання (певні правила поведінки)

3. використання (диспозитив.)

4. застосування (повноваження)

Регулювання конституційних засад на практиці не завжди відповідає сучасним умовам повсякденного життя, тому наукове розроблення проблем реалізації прав людини в галузях права не залишається незмінним, оскільки має динамічний характер, виробляючи нові наукові погляди та позиції на потребу регулювання певного кола суспільних відносин. На думку О.Стасів «проблему подолання прогалин у чинному законодавстві має бути вирішено шляхом узгодження перспективних поглядів вчених із сучасними концепціями розвитку окремих галузей права, спрямованих на врегулювання суспільних відносин в Україні»

Щодо принципу верховенства права:

Жодна людина не є вище закону, що ніхто не може бути покараним державою, крім як за порушення закону, і що ніхто не може бути засудженим за порушення закону іншим чином, ніж у порядку, встановленому законом. Підходи до розуміння принциу верховенства права:

• перший – це ототожнення принципу верховенства права з традиційним для радянського правознавства принципом верховенства закону у вузькому його розумінні;

• другий – це ототожнення верховенства права із верховенством розуму і справедливості;

• третій – це розуміння верховенства права як верховенства закону в широкому значенні, тобто як верховенства всіх нормативно-правових актів;

• четвертий – це пріоритет загальновизнаних принципів і норм міжнародного права перед національним законодавством.

Так, в Конституції України сказано: «В Україні визнається і діє принцип верховенства права». Далі, в тій же саме статті Основного Закону констатується той факт, що Конституція має вищу юридичну силу в державі, а її норми є нормами прямої дії. Таким чином, може скластися враження, що Конституція України пов’язує верховенство права виключно із верховною силою норм самої Конституції щодо всіх інших правових норм, які діють в суспільстві.

Відповідно до принципу верховенства права відсутність у чинному законодавстві конкретизації конституційних прав та свобод не може бути основою для відмови в судовому захисті дій особи, спрямованих на реалізацію таких прав. Виходячи з цього, безпосередня реалізація конституційних культурних прав та свобод, що не знайшли належної конкретизації в чинному законодавстві, так само правомірна, як і здійснення тих конституційних прав та свобод, що належно змістовно і процесуально деталізовано в наявних нормативно-правових актах. Проте необхідно констатувати, що відсутність такої деталізації може потенційно створити труднощі в реалізації конкретного конституційного культурного права та свободи людини і громадянина. Тож сьогодні важливе значення має активізація роботи на цьому напрямі.

Конкретизація конституційного культурного права (свободи) може здійснюватися як до всього його змісту в цілому, так і до окремих варіантів можливої поведінки. Крім того, слід зважати й на те, що зміст кожного конституційного культурного права (свободи) може деталізуватися в різних галузях законодавства. Так, окремі аспекти змісту і процесу реалізації комплексного права на освіту конкретизуються в нормах конституційного, адміністративного, трудового, фінансового та інших сферах законодавства.

Отже, верховенство права має основоположну, спільну для всіх європейців мету — скеровувати і стримувати здійснення демократичної влади. В українських

реаліях верховенство права — це самостійний правовий механізм, який дістав офіційне юридичне визнання та практичне втілення, і має на меті захист конституційних прав та свобод людини (зокрема культурних), виходячи насамперед із засад справедливості, моральності, рівності.

Щодо установчої влади:

Установча влада - вища, постійно діюча, влада народу. Установча влада є виключним правом народу. Конституція, як Основний Закон держави, визнається актом первинної (установчої) влади, що безпосередньо належить народові.

В установчій владі реалізується народне волевиявлення, що здійснюється безпосередньо через вибори та референдуми, а опосередковано – в діяльності відповідних органів держави та місцевого самоврядування. Відтак український народ здійснює установчу владу, по-перше, обираючи депутатів до Верховної Ради, Верховної Ради Автономної Республіки Крим і до місцевих рад, а також обираючи Президента України. По-друге, – затверджуючи на всеукраїнському референдумі закони про внесення змін до розділів І, ІІІ і ХІІІ Конституції відповідно до ст. 156 Основного Закону, а також приймаючи (затверджуючи) інші закони й рішення на всеукраїнському та місцевих референдумах. По-третє, установча влада народу здійснюється через діяльність парламенту, глави держави, Верховної Ради Автономної Республіки Крим і місцевих рад, шляхом реалізації ними відповідних установчих повноважень. Політико-правовий режим народовладдя й, зокрема, режим здійснення народом установчої влади характеризує рівень демократичності суспільства та держави. Цей режим визначається передусім у відповідних положеннях чинної Конституції.

Щодо народного суверенітету

НАРОДНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ - (франц., первісно — вершина, верховна влада, від лат. superus — верхній) — один з осн. принципів міжнар. та конст. права, що передбачає визнання народу єдиним джерелом влади в д-ві та його виключного права на зміну конст. ладу. Народ здійснює свою владу безпосередньо (референдуми, вибори та ін. форми безпосередньої демократії) і через представн. органи та посад, осіб д-ви і місц. самоврядування. Зміст народного суверенітету не передбачає безпосереднього вирішення народом всіх державних питань, постійного управління справами держави з боку всієї соціальної спільності.

приклад основних політичних прав та свобод, які забезпечують реалізацію народного суверенітету. До таких прав та свобод відносяться:

- право обирати і бути обраними;

- право на участь у референдумі;

- право на участь у всенародних обговореннях;

- право народної правотворчої ініціативи;

- право на відкликання народного представника;

- право на обговорення суспільних проблем, шляхом зібрань;

- право громадян брати участь в управлінні державними справами;

- право на свободу мирних зборів.

Закріплення цих прав на найвищому рівні (конституційному) і являє собою механізм реалізації народного суверенітету.

Щодо поділу влади

На папері все гарно, але… У відносинах Глави держави та Верховної Ради України можна виокремити цілий ряд проблем їхньої взаємодії.

Найпершим таким недоліком є фактична відсутність у Президента України можливості розпускати представницький орган.

Наступну групу недоліків можна виокремити серед взаємовідносин Президента та Парламенту у законотворчій сфері. Глава держави у даній галузі володіє достатньо широким набором важелів впливу та втручання. Це стосується, перш за все, права законодавчої ініціативи та права вето Президента.

Ще однією суперечністю реалізації принципу поділу влади, що існують на сьогодні в Україні, є формальний характер парламентської відповідальності Уряду[4; 295]. Основний Закон України передбачає можливість відправити Уряд у відставку шляхом прийняття резолюції недовіри. У разі прийняття Верховною Радою України такої резолюції Прем’єр-міністр України повинен подати заяву Президенту України про відставку. Така конституційна умова викликає достатньо логічне запитання про те, яким чином повинна бути приведена у дію прийнята резолюція недовіри в разі, якщо Прем’єр-міністр України відповідної заяви не подасть. Або ж, якщо навіть заява буде подана, як будуть розвиватися події у разі небажання Президента України підписати цю заяву. Таким чином, виникнення подібної ситуації, механізму вирішення якої Основним Законом України не передбачено, може стати причиною серйозної державно-правової і політичної криз.

Щодо парламентаризму

Можна констатувати, що побудова демократичного суспільства неможлива без існування інституту парламенту.

Ефективність роботи парламенту значною мірою визначається правовими засадами його діяльності та функціонування, рівнем правової культури й політичною відповідальністю.

Низька ефективність діяльності Верховної Ради пов’язується з жорстким протистоянням у парламенті різних політичних угруповань.

Щодо місцевого самоврядування

Основа реалізації даного напрямку діяльності — раціональне і ефективне планування з цільовим використанням бюджетних коштів, доходів від муніципальної власності, а також наявних природних ресурсів для потреб жителів. Обов'язковою умовою є комплексний розвиток усіх сфер життєдіяльності місцевого господарства, прогнозування розвитку території й наслідків реалізації місцевих програм.

Проблема - розуміння місцевого самоврядування в Конституції лише як права, що не підкріплене можливістю його реалізувати, юридично обґрунтовує існування територіальних громад, що не матимуть реальної спроможності самостійно вирішувати питання місцевого значення.

Інші проблеми реалізації (хто хоче ширше вивчити це питання =))) - http://www.niss.gov.ua/articles/672/)