- •Еволюція поглядів на конституцію. Причини та передумови виникнення конституції у світі.
- •Зародження конституціоналізму: античний конституціоналізм, ідеї ф. Лассаля, Дж. Локка, ж.Ж. Руссо, т. Гоббса, а. Дайсі.
- •Особливості прийняття перших писаних конституцій (Конституції штатів у сша, Конституція сша 1787 р., Конституції Польщі та Франції 1791 р., Конституція Норвегії 1814 р., Бельгії 1831 р.).
- •Теорія установчої влади (Еммануель-Жозеф Сійес) і становлення конституціоналізму.
- •Поняття та зміст конституціоналізму.
- •Періодизація світового конституціоналізму.
- •Вихідні засади конституціоналізму.
- •1) Верховенства права;
- •2) Концепція народного суверенітету;
- •3) Принцип розподілу владних повноважень.
- •Втілення засад конституціоналізму у практиці функціонування сучасної держави. Сутність конституційної держави, її устрій.
- •Конституція, конституційний лад, конституційна держава: діалектика взаємозв’язку.
- •Сутність конституції у розумінні представників різних юридичних шкіл та концепцій.
- •Конституція формальна, матеріальна, „жива”, соціальна, фактична, фіктивна.
- •Стабільність конституції.
- •Відображення в конституційних актах та проектах України ідеї природних прав людини.
- •Відображення в конституційних актах та проектах принципу народного суверенітету.
- •Відображення в конституційних актах та проектах ідеї суспільного договору.
- •Відображення в конституційних актах та проектах концепції установчої влади.
- •Відображення в конституційних актах та проектах принципу розподілу влади.
- •Основні підходи до розуміння змісту та регулюючої ролі преамбули. Преамбули Конституцій зарубіжних держав та особливості преамбули Конституції України.
- •Нормативність Конституції України, ознаки та особливості нормативності.
- •Принципи Конституції України, їх співвідношення з основами конституційного ладу.
- •Проблеми визначення предмету конституційного регулювання.
- •Межі конституційного регулювання.
- •Методи конституційного регулювання.
- •Поняття легітимності конституції та умови її забезпечення: процесуальний і матеріальний аспекти.
- •Способи прийняття конституцій: досвід зарубіжних країн, конституційна практика України.
- •Теоретико-правові проблеми процедури прийняття Конституції України та внесення до неї змін.
- •Роль Конституційного Суду України у забезпеченні легітимності Конституції: узагальнення практики діяльності у цій сфері.
- •Порівняльний аналіз змісту існуючих проектів конституційних змін та пропонованих процедур їх прийняття.
- •Конституція і людина. Конституційна концепція правового статусу людини в Україні.
- •Конституція як соціальна та національно-культурна цінність.
- •Конституція і держава: конституційна, правова.
- •Проблеми реалізації в Конституції України принципів верховенства права, установчої влади, народного суверенітету, розподілу влади, парламентаризму, місцевого самоврядування.
- •Конституційна криза: поняття, сутність, основні концепції.
- •Поняття та структура механізму реалізації конституції
- •Конституційно-правові відносини у механізмі реалізації конституції: поняття, зміст, особливості.
- •Суб’єкти реалізації конституції.
- •42. Реалізація конституції та проблеми вирішення державно-правових конфліктів.
- •43. Способи усунення прогалин у конституційному регулюванні.
- •44. Ефективність реалізації Конституції України та напрями її модернізації.
- •45. Тлумачення Конституції України як необхідний засіб її ефективної реалізації.
- •46. Поняття, види, принципи тлумачення конституції.
- •47. Способи тлумачення конституції: досвід зарубіжних країн.
- •48. Межі тлумачення конституції. Стадії і процедури тлумачення Конституції України.
Теоретико-правові проблеми процедури прийняття Конституції України та внесення до неї змін.
Конституція України закріпила принцип безперервності державної влади. З цього випливає, що ухвалення «нової Конституції» можливе через ухвалення нової редакції Основного Закону на основі чинної або шляхом внесення змін до неї.
На сьогодні у правовій площині конституційну реформу в Україні можна провести виключно шляхом внесення змін до Конституції в порядку, передбаченому розділом ХІІІ Основного Закону (згідно з яким головну роль у питанні внесення змін до Основного Закону відведено Верховній Раді), або ж прийняттям нової редакції Конституції на всеукраїнському референдумі. Однак, жоден із цих варіантів в сучасних політичних і правових умовах не видається прийнятним в чистому вигляді.
Враховуючи значення правових норм, які закріплюютьзміни до КУ, можна стверджувати, що зміни до КУ вносяться таким нормативно-правовим актом, як ЗУ За своєю правовою природою нормативно- правовий акт про внесення змін до КУ відрізняється від законів, прийнятих ВРУ на здійснення повноважень, встановлених п. З ч. 1 ст. 85 КУ (прийняття законів).
Після набрання чинності таким актом його норми інтегруються до КУ, стають її складовою і набувають найвищої юридичної сили, як і норми Основного ЗУ ЗУ в ієрархії правових джерел не мають найвищої юридичної сили, приймаються на основі КУ і повинні відповідати їй (ст. 8 КУ).
Про відмінність нормативно-правових актів про внесення змін до КУ від інших законів свідчить також самостійна конституційна процедура їх прийняття. Законопроекти про внесення змін до КУ можуть подавати Президент України (далі - ПрУ), а також не менш як 1/3 народних депутатів України, а законопроекти про внесення змін до розділів І, III, XIII КУ - 2/3 народних депутатів
Основний ЗУ встановив щодо законопроектів про внесення змін до КУ обов'язковий попередній судовий конституційний контроль, поклавши його здійснення на єдиний орган конституційної юрисдикції.
КУ визначила вичерпний перелік матеріальних і процесуальних підстав, за яких вона не може бути змінена, якщо зміни: а) передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина; б) спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України; в) вносяться в умовах воєнного або надзвичайного стану (ст. 157 КУ); г) здійснюються шляхом повторного подання законопроекту, аналогічного тому, який не був прийнятий, не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту; д) стосуються одних і тих самих положень КУ і здійснюються двічі протягом строку повноважень ВРУ (ст. 158 КУ).
Процедурні обмеження щодо внесення змін до Основного ЗУ встановлені ст. 158 КУ. Згідно ч. 1 зазначеної статті законопроект про внесення змін до КУ, який розглядався ВРУ, і закон не був прийнятий, може бути поданий до ВРУ не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту.
Законопроекти про внесення змін до Основного ЗУ приймаються кваліфікованою більшістю, не менш як 2/3 від конституційного складу ВРУ. При цьому зміни до розділів І, III, XIII КУ після прийняття обов'язково затверджуються всеукраїнським референдумом, який призначається ПрУ.