19. Відображення в конституційних актах та проектах принципу народного суверенітету.

Зміст принципу народного суверенітету полягає у визнанні народу носієм суверенітету і єдиним джерелом влади. Саме народу належить право бути вищим суддею з питань влади і вирішувати долю останньої. Відповідно його воля, висловлена в певних формах, є істинним і єдиним базисом держави. Саме від волі народу виходить мандат на устрій держави і будь-які зміни її форми, входження держави у відповідні міждержавні об’єднання. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народу і не може бути узурповане державою, її органами чи посадовими особами; водночас ніхто не може узурпувати державну владу.

Отже, відповідно до ч. 2 ст. 5 Конституції України «носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ». Згідно з абзацом 3 п. 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 5 жовтня 2005 р. (справа про здійснення влади народом) [6] «положення «носієм суверенітету... є народ» закріплює принцип народного суверенітету, згідно з яким влада Українського народу є первинною, єдиною і невідчужуваною, тобто органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють владу в Україні, що походить від народу». Згідно з пунктом 1 резолютивної частини цього Рішення зазначене вище положення «треба розуміти так, що в Україні вся влада належить народові. Влада народу є первинною, єдиною і невідчужуваною.

20. Відображення в конституційних актах та проектах ідеї суспільного договору.

Найбільш успішним втіленням ідеї соціального договору у практично-політичну площину слід вважати “Декларацію незалежності Сполучених Штатів Америки”, яка справедливо вважається одним із найвеличніших документів історії людства. Її принципами керувалися борці за свободу протягом багатьох наступних поколінь, а Карл Маркс назвав її “першою декларацією прав людини”. Цілком відповідно до теорії суспільного договору, цей політичний документ проголошував угоду представників громадян американських штатів про створення держави. Так, спираючись на суспільний договір, було закладено ідеологічні підвалини та концептуальні засади держави.

Практично-політичне трактування суспільного договорупередбачає здійснення конституційних домовленостей у створенні нових держав на договірних засадах, які обговорюються народом або його представниками, зумовлюються у відповідних політичних документах загальнодержавного масштабу та легітимізуються однією з форм безпосередньої демократії – в ході референдуму або виборів. На жаль, у новітній українській історії ми ніяк не можемо збагнути важливість такого історичного прецеденту – неможливо створити справді демократичну державу без досягнення суспільної згоди на підставі відповідної національної ідеї, конкретної ідеології державності, концептуальних засад чітко визначених компетенцій та повноважень різних гілок влади та умов взаємодії між ними.

Тим більше, що перша спроба досягнення такого суспільного договору (згоди) вже мала місце на початку державної незалежності України, коли в ході грудневого (1991 р.) референдуму Український народ майже одностайно підтримав ідею незалежного розвитку своєї держави. Але волевиявлення народу як таке в подальшому не набуло розвитку, і весь процес державотворення сконцентрували у своїх руках владоможці.

У технологічному сенсі соціальний договіру той же змістовній сутності та функціональному призначенні можна трактувати як конкретний засіб узгодження соціальних інтересів громадян та їхніх представників в органах влади, досягнення домовленостей між суспільством та владними органами з цілого комплексу питань щодо надання владою соціальних послуг населенню. Таким чином, соціальний договір можна розглядати вже як інструмент корегування громадянами державної політики не лише держави в цілому, а й її окремих регіонів чи територіальних громад. Водночас він виступає як знаряддя демократизації виборчого процесу. Адже саме за допомогою виборів відбувається фактичне узгодження соціальних запитів населення та соціальної політики держави через вільне обрання виборцями тих партій чи кандидатів, соціально-економічні програми яких найбільш відповідають електоральним очікуванням суспільства.

Сутність Конституції України полягає в тому, що вона являє собою суспільний договір, де знайшли закріплення політичні інтереси різних соціальних груп населення. Вона відображає баланс інтересів суспільства.