1. Еволюція поглядів на конституцію. Причини та передумови виникнення конституції у світі.

У спеціальній довідковій літературі походження слова (терміна) “конституція” пов’язують з латинським “constitutio”, що в перекладі на українську мову буквально означає “устрій, встановлення

 Слово “конституція” без перебільшення належить до групи найдавніших юридичних термінів, відомих сьогодні правознавству. Йому понад дві тисячі років. Існує припущення, що поштовхом для використання слова “constitutio” як нормативно-правового терміна первинно послужило вживання як заголовкового (на початку тексту) в офіційних документах Стародавнього.Звідси, – припущення про те, що внаслідок довготривалого вживання вищезгаданих словосполучень на початках актів (документів) у Стародавньому Римі відбулося своєрідне перетворення дієслова “встановлює, встановлювати” на іменник – “встановлення, устрій”. Думку про саме таке походження терміна “конституція” (від дієслова “сonstituere”) знаходимо у визначного українського вченого-правознавця проф. Станіслава Дністрянського (1870-1935), який у 1920 році в українському віденському журналі “Воляю

Інші підходи, за якими “реальна” конституція (не обов’язково у формі писаного документа) існувала й існує в будь-якій державі. Формальним початком такого підходу стала відома думка німецького соціаліста Фердинанда Лассаля про те, що дійсна конституція країни, це фактичне співвідношення сил, які існують у країні; писана конституція лише тоді міцна і має значення, коли є точним виразником реального співвідношення суспільних сил

 Формально, все починається з того, що суспільство на певному етапі свого розвитку підходить до межі необхідності заміни віджитого феодального ладу, оскільки останній, зі своїм невід’ємним атрибутом – інститутом феодальної залежності, стає серйозним гальмом суспільного прогресу загалом. На зміну старій економічній та суспільно-політичній системі має прийти нова система, в епіцентрі якої стане вільна від феодальної залежності людина.

 Почин, який у політико-правовому плані був спрямований на реорганізацію, а згодом і на ліквідацію феодалізму як системи, виходив від теоретиків природничого права Гуго Гроція (, Самуеля Пуфендорфа (, Готфріда-Вільгельма Лейбніца Христіана Вольфа та інших відомих мислителів того часу, які послідовно виступали проти виключно зобов’язуючої сили позитивних законів, при цьому проповідуючи цінність інших прав людини – так званих “вроджених” або “природніх” (невід’ємних) прав особи 

 Демократичні завоювання в результаті буржуазних революцій та визвольних війн, як правило, спочатку знаходили своє закріплення на політичному рівні – деклараціях, угодах, інших документах політичного характеру, а пізніше фіксувались (закріплювались) на юридичному рівні – у конституціях. З цього приводу в середині 60-х років минулого століття С.Е.Базилевич писав, що “/.../ конституції, як основні закони держави, виникають у період народження капіталізму, коли новий клас буржуазії, йдучи до влади, вимагає закріплення в законодавчій формі своїх досягнень і завоювань у політичній сфері” [19]. “Великі конституції, які відіграли важливу роль в історії людства, – відзначає сучасний угорський конституціоналіст Андраш Шайо, – значною мірою створювались, щоб увінчати, завершити революцію і заборонити всі наступні суспільно-політичні перебудови, виділяючи при цьому положення, особливо важливі для переможців”

 Схематично, з деякою умовністю, “шлях виникнення”, появу перших конституцій можна подати в такому порядку:

  1) в існуючій феодальній системі (феодальному ладі) назрівають умови ліквідації останньої і заміни її на більш демократичну та якісно нову соціальну систему; цьому сприяє ціла низка причин економічного, соціального та культурного характеру – як спільний результат розвитку суспільства, як наслідок соціального прогресу;

 2) ліквідація феодального ладу переходить у стадію практичної реалізації; шляхи реалізації – революції, визвольні війни; народні повстання, інші соціальні катаклізми;

 3) на найвищій хвилі соціального піднесення народу (пік, вершина соціальних заворушень) досягнуті права і свободи, соціальні та інші цінності – як завоювання революцій, визвольних війн, народних повстань – закріплюються на рівні політичних документів (різного роду декларації, резолюції, декрети, універсали, заяви, вимоги і т.д.);

 4) для сталого збереження завоювань революцій, визвольних війн, народних повстань та для закладення основ подальшого демократичного розвитку суспільства і держави приймають конституції – правові акти найвищої юридичної сили, які фіксують (закріплюють) досягнуті соціально-політичні зміни [21].

У запропоновану схему виникнення конституцій легко можна вкласти перебіг подій соціально-політичного життя Англії, Франції, США напередодні (у широкому розумінні останнього) виникнення в них конституцій (див. схему № 1.1.). У цю схему повністю вкладаються і події на Україні від половини ХVІІ до початку ХVІІІ століття, пов’язані із виникненням конституцій, про що піде мова далі.

 Виходячи із вищевикладеного, основною причиною виникнення конституцій, на наш погляд, була і залишається (оскільки процес творення конституційних держав перебуває у своєму розвитку і сьогодні) потреба правової фіксації на найвищому рівні зміни владних відносин (відносин державного владарювання) при переході суспільства і держави від тоталітаризму до демократії та створення правових основ дальшого їхнього демократичного розвитку, надання державі характеру конституційної з поступовим перетворенням її (і за духом, і за змістом) в державу демократичну, соціальну та правову.

 Якщо на початках процесу виникнення конституцій (ХVІІ-ХІХ ст.) в абсолютній більшості випадків наявна фіксація зміни владних відносин при переході держави від феодальної до ранньобуржуазної демократичної системи, то пізніше, зокрема в другій половині ХХ ст., поруч із попереднім варіантом, трапляються також інші варіанти правової фіксації (закріплення на конституційному рівні) переходу від тоталітарних режимів до демократії, (наприклад: зміни фашистської в Італії, нацистської в Німеччині, сталінсько-більшовицької на просторах колишнього СРСР, “соціалістичної” в країнах Центральної та Східної Європи, різноманітних хунт в азійських та латиноамериканських країнах на демократичні конституційні режими). При цьому, як у ХІХ, так і в ХХ ст. практична реалізація переходу суспільства від тоталітаризму до різних за родом і ступенем демократичних форм, не завжди носила виключно грубий насильницький характер. Практика суспільного поступу знає чимало прикладів ненасильницького переходу до демократії: добровільна відмова від влади, надання (дарування) конституцій, мирні революції тощо. Однак сам процес такого переходу (від тоталітаризму до демократії), незалежно від часу і форм, повинен мати добре підготовану основу, певний “ґрунт для паростків” демократії взагалі та інститутів конституційної держави зокрема. В іншому випадку, проголошення (встановлення) навіть найкращої, найдосконалішої за текстом і духом конституції має всі шанси залишитися тільки добрими намірами. Саме з таких позицій можна пояснити, наприклад, те, що Росія практично не знала конституції до кінця ХХ століття, чи те, що в низці латиноамериканських країн практично все ХХ століття (не дивлячись на численні випадки проголошення на загал демократичних за змістом конституцій) пройшло в рамках жорстких тоталітарних режимів. Непоодинокі випадки загальної непідготовленості суспільства до функціонування в режимі конституційної демократичної державності (через як об’єктивні, так і суб’єктивні причини) протягом останніх десяти років минулого століття є і в ряді країн, які виникли на пострадянському просторі. На превеликий жаль, в окремих випадках не становить винятку щодо останнього і Україна.

Коротко підсумовуючи вищевикладене щодо умов та причин виникнення (появи) перших конституцій, логічним і правильним видається висновок про те, що конституція як соціальне і політико-правове явище є певним продуктом, витвором європейської цивілізації загалом, логічним наслідком розвитку європейської правової і політичної культури. Звідси конституція, конституційна держава, конституціоналізм як такий, є тісно пов’язаними із ментальністю та традиціями європейських народів, європейськими античними та християнськими моральними цінностями і постулатами. При цьому, Конституцію США 1787 року, на наш погляд, також варто розглядати виключно як витвір (невід’ємну, складову частину) власне європейського конституціоналізму другої половини ХVІІІ ст. Адже творцями цієї Конституції були не тільки вихідці з Європи (як правило, з Англії) або їхні діти, народжені вже у Новому світі (Америці), але й рівень необхідної політичної і правової культури жителів англійських колоній північноамериканського континенту був перенесений ними в Америку з Європи (правда, як потім стало зрозумілим, – на “благодатний” ґрунт суспільно-політичних реалій).