1. Сутність і фактори економічного глобалізму

Реальністю сьогодення стала глобалізація, котра охоплює всі країни не залежно від рівня їх розвитку. Національна економіка не може розвиватися, здобути високий конкурентний статус, базуючись тільки на власній матеріально-технічні базі, в замкнутому циклі. Світовий розвиток передбачає відкритість національних кордонів — для вільного переміщення факторів вироб­ництва, робочої сили, інформації, технології.

В основі економічної глобалізації лежить уніфікація й інтеграція світової економіки та її особливий синергічний ефект, який базується на загальній теорії динамічних систем, здатних самоорганізувати. Він проявляється в тому, що ефективність функціонування системи не дорівнює сумі ефективностей функціонування її компонентів. Однак якщо система високоорганізована, то сума властивостей системи вища, ніж сума властивостей її компонентів (тобто склад параметрів, їх взаємозалежність та зміна в часі). Різниця між сумою властивостей системи і сумою властивостей її компонентів стає додатковим ефектом творчої взаємодії компонентів.

Сучасна міжнародна економіка поступово набуває властивостей глобальної, хоча все ще обмежена за масштабами та саморегулюванням. Глобальні процеси еволюційно створили загальнопланетарні контури оберненого зв’язку, які уможливлюють відновлення планетарної рівноваги при відносно незначних зовнішніх збуреннях, що відбуваються в тому чи тому регіоні. Це свідчить про виникнення нової ситуації в світовому господарстві, котре становить єдину глобальну економічну систему, яка саморегулюється на основі механізмів оберненого зв’язку. Так, глобалізація високих технологій, виробництва, споживання, фінансування, призводить до зростання обсягів реалізації продукції, зниження цін, підвищення продуктивності праці суб’єктів господарювання та їх ефективності.

Під економічною глобалізацією розуміють значне збільшення масштабів усіх процесів міжнародного обміну за відкритості та інтегрованості світової економіки. Основу її функціонування утворює ринковий механізм, закони якого діють у міжнаціональному масштабі — на світових ринках капіталів, товарів, послуг, праці.

Відомо, що глобалізація має як кількісні, так і якісні характеристики. Якщо до кількісних, здебільшого, відносять обсяг зовнішньої торгівлі, прямих та портфельних інвестицій, темпи зростання ВВП та інші, то до якісних — процеси регіоналізації та глобальної інституалізації (утворенні міжнародних економічних і торгівельних організацій). Нині визначальне значення відіграють не стільки найсильніші держави, скільки — наддержавні структури. Створились потужні інтеграційні утворення в Європі — ЄС, Північній Америці – НАФТА, Південній Америці – МЕРКОСУР, Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (АТЭС), які мають зони вільної торгівлі, а отже й значно вищий рівень інтеграції, ніж у ЄС.

За процесу глобалізації змінюються функції та можливості держави — зусилля її зосереджуються на фінансовому, інституційному і корпоративно-правовому регулюванні задля створення сприятливих бізнесових умов, які можливі за ефективної економічної політики. Адже капітал у будь-якому разі намагається знайти конкурентоспроможні «ділові моделі».

Регулятори, що набирають силу в глобальному масштабі, все чіткі визначають віхи руху інвестиційних потоків, а отже — ресурсів, технологій, готової продукції. Синхронно з глобальним рухом капіталу, особливо з його якісною специфікою, відбувається прискорення економічного зростання окремих країн і перспективних регіонів. Рушійними силами економічної глобалізації виступають: нові технології, лібералізація торгівлі, глобалізація попиту та пропозиції, тенденція до зростання кількості суб’єктів МЕВ та транснаціональних мереж, котрі здійснюють безпосередній вплив на розвиток конкуренції.

Конкуренція — це явище динамічне по своїй суті. Її порівнюють з ландшафтом який безперервно змінюється і на якому з’являються нові товари, нові шляхи маркетингу, нові виробничі процеси, нові ринкові сегменти. Продуктивність праці, завдяки технічному поступу, дуже швидко зростає. Статичний погляд на конкуренцію не залишає нічого кращого, ніж шукати методи максимізації прибутку в існуючих межах, визначених технологією, тоді як досягнення реальних конкурентних переваг полягає в зміні самих цих меж.

Звісно, що глобалізація, як і інші процеси, несе не тільки позитивні, але й негативні явища. Позитивні виявляються в тому, що вона сприяє інтернаціоналізації виробництва і технологій внаслідок диверсифікації господарських зв’язків різних виробничих структур. Товаровиробники отримують можливість застосовувати будь-які ресурси, розширювати ринки збуту товарів, підвищувати ефективність. Глобалізація забезпечує стандартизацію ділових процесів, розширення методів виробництва товарів, що зумовлює зростання конкурентоспроможності суб’єктів господарювання.

Як підкреслює М. Портер «Традиційно, нації були конкурентоспроможними, якщо їхні компанії мали доступ до дешевих факторів виробництва, капіталу, робочої сили енергії і сировини. Оскільки технологія змінювалась дуже повільно, то досягнення порівняльної переваги по факторах виробництва було достатньо для успіху. З розвитком і поглибленням в останні десятиліття глобалізації економіки поняття порівняльної переваги швидко втрачає свій попередній зміст. Компанії можуть діставати порівняно дешеві фактори виробництва де завгодно, а швидка поява все нових і нових технологій в змозі нівелювати похибки дорогих факторів виробництва» [с. 382]. Вчений наголошує, що зміна технологій є «новою парадигмою глобалізації конкурентоспроможності, що вимагає від компаній здатності якомога швидше впроваджувати відповідні інновації» [с. 382].

Спеціалісти Іспанського інституту перспективних розробок і технологій (TPES, м. Севіл’я) на базі аналітичних досліджень високорозвинених країн світу виділили наступні перспективні напрямки ХХІ століття:

• інформаційні технології та засоби зв’язку;

• охорона здоров’я;

• сфера існування людини;

• екологічно чисті технології;

• енергетика;

• автоматизація виробництва;

• транспорт;

• нові матеріали.

Поступ у технологіях, системах телекомунікацій, інформації та фінансовому секторі спричинив формування єдиного світового глобального ринку товарів, капіталу і праці. Наукомісткі сфери дедалі повніше характеризуються високим рівнем глобалізації, швидким переходом від одного технологічного рішення до ще досконалішого, скороченням часу між винаходом нового товару та його впровадженням, стрімким поширенням інновацій по каналах світової торгівлі. Загальний обсяг світового ринку високотехнологічних товарів експерти оцінюють у 3 трлн. доларів і прогнозують усе зростаючі темпи його розвитку в майбутньому. З’являються нові країни експортери цієї продукції, які в недавньому минулому були представлені на світовій арені лише сировинними ресурсами або товарами з низькою доданою вартістю. Основою прискорення економічного зростання для багатьох з них є організація наукомістких виробництв спочатку для експорту, а потім і для внутрішнього ринку.

До негативних явищ глобалізації можна віднести невизначеність цілей, механізмів і наслідків для різних країн та груп населення, можливість виникнення міжнародних конфліктів, вплив світових криз на економіку однієї держави, зниження міжнародної конкурентоспроможності країни, поява загрози економічної безпеки для національних економік.

Та все ж найважливіший аспект глобалізації — розширення конкуренції між господарюючими суб’єктами при ефективній системі зовнішньоекономічних зв’язків країни. В цьому контексті гостро постає проблема забезпечення високої конкурентоспроможності національних виробників. Адже за глобальної взаємозалежності держав існує жорстка конкуренція не лише між окремими товаровиробниками, але й державами і регіонами. Формування глобального ринку значно посилилось в останні роки ХХ ст., а сучасний етап його консолідації проходить через розвиток економічних регіональних об’єднань на які припадає біля 80 % світового ВВП і 85 % світового експорту.