1.2. Еволюція теоретичних поглядів на конкуренцію.

У своєму розвитку конкуренція пройшла шлях від простих до складніших форм. Особливий імпульс конкуренція отримала з переходом суспільства до розвинутого товарного господарства наприкінці ХVIII-ого сторіччя. Перші найбільш обґрунтовані теоретичні положення про рушійні сили конкуренції з'явилися в середині XVIII ст.

Загалом в науковій літературі сформувалося три головні підходи до розуміння конкуренції: поведінковий, структурний та функціональний.

Поведінковий підхід

А. Сміт вперше довів, що конкуренція, врівноважуючи норму прибутку, призводить до оптимального розподілу праці та капіталу. А.Сміт ототожнював конкуренцію з “невидимою рукою” ринку – його рівноважним механізмом який формує ціни товарів під впливом попиту, пропозиції і конкуренції. А.Сміт звернув увагу на різницю між суб’єктивними прагненнями бізнесменів та об’єктивними результатами їх діяльності. Показав, що кожний бізнесмен прагне лише власної вигоди. Але обставини завжди повертаються так, що переслідуючи власний інтерес, він одночасно реалізує інтереси всього суспільства. Начебто “невидима рука” править світом. Смикаючи за ниточки маріонеток підприємців, вона примушує їх діяти відповідно до так званого ідеального плану розвитку економіки. При цьому ниточками тобто конкретним механізмом, який змушує підприємства слідувати вказівкам “невидимої руки” слугує якраз конкуренція.

Таким чином згідно з теорії “невидимої руки” конкуренція виступає механізмом забезпечення ефективності, пропорційності та динамічності ринкової економіки.

Саме таке поведінкове трактування категорії конкуренції було визначено Адамом Смітом, при цьому, він визначав, що основним методом конкурентної боротьби була зміна ціни на товар.

Надалі поведінкове тлумачення конкуренції вдосконалювалося в напрямку більш точного визначення її мети та способів ведення. Так, у марксистському трактуванні конкуренцією називається “властива товарному виробництву антагоністична боротьба між приватними виробниками за більш вигідні умови виробництва і збуту товарів” (Велика радянська енциклопедія).

Неокласичний варіант поведінкового тлумачення конкуренції пов’язує її з боротьбою за обмежені економічні блага і, звісно, за гроші споживача, на які їх можна придбати. Логіка цього підходу полягає в тому, що більшість благ (товарів, послуг, ресурсів) є рідкісними в тому розумінні, що їх обсяг менший в порівнянні з потенційними потребами суспільства. Тому власники благ мають можливість розподіляти їх, керуючись своєю вигодою. Вони встановлюють свої умови / критерії реалізації (передання) (необхідний рівень цін, якості тощо) і в залежності від виконання цих умов вирішують, кому надати блага, а кому - ні.

“Конкуренція є прагненням якнайкраще задовольнити критеріям доступу до рідкісних благ”, - вважає сучасний американський економіст П.Хайне.

Безперечно, у дусі поведінкової інтерпретації конкуренції написані й основні для даного курсу роботи М. Портера.

СТРУКТУРНИЙ ПІДХІД

Поряд з поведінковим підходом у XIX і особливо в XX ст. набула поширення структурна модель конкуренції. Структурний підхід представлений в роботах Ф.Эджуорта, А.Курно, Дж.Робінсон, Е.Чемберліна та інших вчених, що заклали фундамент сучасної західної теорії чотирьох основних типів ринків: досконалої конкуренції, монополістичної конкуренції, олігополії і монополії. Позиції цієї групи вчених у сучасній західній економічній науці настільки сильні, що сам термін “конкуренція” (“competition”) частіше використовується саме в структурному розумінні. Якщо ж потрібно підкреслити поведінкову сторону конкуренції, нерідко користуються іншим терміном – “суперництво” (“rivalry”).

При структурному підході акцент зміщується із самої боротьби компаній одна з одною на аналіз структури ринку, тих умов, що панують на ньому. Так, Ф. Найт визначає конкуренцію як ситуацію, у якій конкуруючих одиниць багато і вони незалежні. До теперішнього часу ця позиція стала загальним місцем у підручниках. Зокрема, у популярному в Росії курсі економікс К.Р.Макконнелла і С.Л. Брю говориться, що “конкуренція - це наявність на ринку великого числа незалежних покупців і продавців, можливість для покупців і продавців вільно виходити на ринок і залишати його”.

Можна виразити ту ж думку й інакше: в центрі уваги виявляється не суперництво фірм при встановленні ціни, не з’ясування того, хто і чому переміг, а встановлення факту принципової можливості (чи неможливості) впливу фірми на загальний рівень цін на ринку. Якщо такий вплив неможливий, то мова йде про ринок досконалої конкуренції, в іншому випадку - про одну з форм недосконалої конкуренції.

ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ ПІДХІД.

Третій підхід до визначення конкуренції є функціональним. Він описує роль, яку конкуренція відіграє в економіці. Й.Шумпетер, зокрема, в рамках своєї теорії економічного розвитку визначав конкуренцію як суперництво старого з новим. Нововведення скептично сприймаються ринком, але якщо новатору вдається їх здійснити, саме механізм конкуренції витісняє з ринку підприємства, котрі використовують застарілі технології.

Ф. фон Хайек розглядав конкуренцію зовсім з іншого боку, називаючи її “процедурою відкриття”. На його думку, на ринку тільки завдяки конкуренції приховане стає явним. Скажімо, в умовах типової для реального ринку нестачі інформації спочатку однаково привабливими видаються кілька можливих ліній поведінки фірми. І лише конкуренція “відкриває”, яка з них насправді вірна, а яка заводить у безвихідь.

Ми зосередимося саме на структурному підході до розгляду конкуренції.

Адам Сміт зробив перший крок до розуміння конкуренції як ефективного засобу цінового регулювання:

1. на основі теорії цінової конкуренції було сформовано поняття конкуренції як суперництва, що підвищує ціни (при зниженні пропозиції) та знижує ціни (при надлишку пропозиції);

2. визначено основні умови ефективної конкуренції, які включають наявність великої кількості продавців, повну інформацію про них, мобільність ресурсів, що використовуються;

3. доведено яким чином конкуренція, прирівнюючи норми прибутку, приводить до оптимального розподілу праці і капіталу між галузями;

4. розроблено елементи моделі досконалої конкуренції і теоретично доведено, що в її умовах можливе максимальне задоволення потреб;

5. зроблено суттєвий крок на шляху до формування теорії оптимального розподілу ресурсів в умовах досконалої конкуренції.

Англійським економістом Д.Рікардо було побудовано теоретичну модель досконалої конкуренції. Вона базується на рівновазі, коли кількість і ціна запропонованих (вироблених) товарів повністю відповідають попиту на них. Ринковою ціною при цьому є ціна, за якої обсяг попиту повністю відповідає обсягу пропозиції. Однак рівновага попиту і пропозиції на ринку є теоретичним поняттям, бо вони перебувають у постійному русі і лише прагнуть до рівноваги. На практиці ринкова ситуація створює тільки окремі специфічні умови для досконалої конкуренції.

Д.Рікардо був одним із перших економістів, котрий відстоював спеціальну теорію міжнародної торгівлі, відокремлену від теорії внутрішньої торгівлі. Він наголошував, що регулюють рух товарів між країнами переваги у порівняльних витратах.

Д.Рікардо також сформулював теорію порівняльних переваг.

Суттєві результати, що доповнюють модель досконалої конкуренції, але з позиції закону вартості, запропонував К.Маркс у “Капіталі”. На його думку теорія конкуренції, доповнена теорією монополії, завершує економічний “набір інструментів”, що є необхідним для аналізу структури сучасної галузі.

Неокласична школа, розквіт якої припадає на XIX століття, ще точніше подала вплив досконалої конкуренції на цінову систему. А.Маршалл, розвиваючи основні положення класиків, повніше обґрунтував механізм автоматичного встановлення рівноваги на ринку за допомогою досконалої конкуренції та дії законів граничної корисності і граничної продуктивності. Обґрунтована А.Маршаллом критика умовності моделі досконалої конкуренції, дозволила йому створити основи теорії нової моделі конкуренції - монополістичної. За А.Маршаллом - монополія є окремим випадком на загальному фоні необмеженої конкуренції і її механізму ціноутворення.

В цілому кінець XIX та початок XX століття були періодом, що змінив багато усталених поглядів на конкуренцію та її роль в економіці. Незадоволення існуючою моделлю досконалої конкуренції, головним чином, було викликане надмірною увагою лише до одного виду конкуренції – цінової та неспроможності розкрити з її допомогою сутність конкурентної діяльності. Економічна концепція досконалої конкуренції нехтувала динамікою конкурентної діяльності, ігнорувала важливість часового фактору і обходилась поверхневою мотивацією активності конкурентів.

Головною сферою протиборства неокласичної школи та нового напрямку стали дискусії навколо питань ціноутворення, що з’явились із виходом роботи П.Страффи “Закони отримання доходів в умовах конкуренції”. Автор довів, що під впливом розширення масштабів виробництва великі підприємства отримують додаткові переваги, які вони можуть реалізувати, тільки порушуючи дію механізму досконалої конкуренції та здійснюючи безпосередній вплив на ціноутворення.

Ситуація панування досконалої конкуренції збереглася лише до середини минулого століття, коли починали реально проявлятися і набирати силу процеси монополізації. У вільному ринку, на думку українського науковця Б.Гаврилишина, начебто вмонтовані само знищувальні механізми –монополістичні тенденції, які його пошкоджують, усуваючи конкуренцію. Небезпека конкуренції підштовхує підприємців до пошуку можливостей ухилитися від неї, застрахувати себе від економічного ризику. А це можливо лише через завоювання монопольного становища.

Роботи Дж.Робінсон і Е.Чемберліна підвели підсумок в дискусії про характер ціноутворення в умовах монополії та про виникнення нецінових форм конкуренції. Е.Чемберлін у своїх працях продемонстрував існування спеціального виду монополії, що утворює необхідну складову частину конкурентної ринкової системи. В теорії недосконалої конкуренції Дж.Робінсон працювала над вивченням механізму формування цін в умовах, коли кожен виробник може бути монополістом своєї продукції.

На різних етапах розвитку ринкової економіки виникають умови для ще одного виду конкуренції - олігополістичної, коли даний товар виготовляють чи продають усього кілька виробників чи продавців.

Значний вклад в теоретичні моделі олігополістичної конкуренції та монополії внесли А.О.Курно (теорія чистої монополії та дуополії), Ф.І.Еджуорт (математичний опис моделей олігополії і монополії), А.П.Лернер (монопольна влада і її оцінка), К.Викселль (конкуренція і цінова дискримінація) та ін.

Таким чином в середині XX століття сформувалась загальна уява про сутність конкуренції і її основні рушійні сили. Були представлені теоретичні моделі конкуренції (а саме, досконала конкуренція, монополістична конкуренція, олігополія і монополія). Дані моделі, безумовно, потребують подальшого розвитку і уточнення. Чим ближче реальна ринкова структура до конкретної моделі, тим помітніше будуть в ній проявлятись описані механізми конкуренції.