5.2. Стреси, їх вплив на здоров'я й життя людини

У житті людини, як уважають фахівці, 95% стресів пов'язані з відчуттям браку часу, коли людина не бачить можливостей ви­конати все те, що вона повинна зробити (С. Рехтшафен). Про­дуктами стресу є страх майбутнього, тривожність [74, с. 68]. Довготривалий стрес є небезпечним для організму:

на ранніх стадіях послаблюються наднирки, слизова обо­лонка шлунка та імунна система;

хронічний стрес призводить до глибокого розладу організ­му - серцевих нападів, інсультів, дегенеративних захво­рювань, раку [74, с. 68].

Водночас людина нічого не робить, щоб його уникнути. Біо­логічний експеримент пояснює типову наявну бездіяльність людини: якщо жабеня кинути в басейн із гарячою водою, воно миттєво вистрибне звідти, але якщо жабеня посадити в холодну воду з поступовим підігрівом аж до закипання - тварина загине, оскільки поступове нагрівання води призводить до адаптації її організму, останній перестає реагувати на температуру, навіть коли вода стає смертельно гарячою. День за днем, із року в рік людина пристосовується до такого «підігріву». Що ж таке стрес?

На сьогодні поняття «стрес» використовують для позна­чення великого кола станів людини, що виникають у відповідь на різноманітні екстремальні впливи (стресори), котрі мають свій прояв на фізіологічному, психологічному й поведінковому

рівнях [41].

Спрощений варіант визначення поняття: «стрес - «є тим найбільш сильним проявом емоцій, який викликає комплекс­ну фізіологічну реакцію» [67, с. 251]. Унаслідок екстремально-

185

184

Л.В. БАТЛІНА

го впливу наднирки вироблюють адреналін, який максимально прискорює обмінні процеси, підвищує температуру тіла, тиск крові, її згортання, збільшує запальну реакцію організму тощо [60, с. 112].

Причиною виникнення стресу є наявність стресора — факто­ра, що викликає стан стресу [67, с. 345]. Залежно від характеру впливу стресу виділяють стрес фізіологічний та психологічний: * - фізіологічний стрес відбувається внаслідок впливу об'єктивних природних факторів на організм людини (на­приклад, магнітні бурі). Фізіологічними ознаками стресу є мігрень, гіпертонія, біль у спині, у шлунку, у місці розта­шування серця, артрит, астма, часте сечовиділення [85]; психологічний стрес розподіляється на інформаційний та емоційний. Інформаційний стрес виникає в ситуаціях інформаційного перевантаження, коли людина не може впоратися із завданням або не встигає приймати правиль­ні рішення в необхідному темпі за високим ступенем від­повідальності за наслідки. Б. Ломборг уважає, що стресо­вий стан виникає в людини як наслідок накопичення нею незавершених справ. Емоційний стрес має свій прояв у ситуаціях загрози, небезпеки, скривдження тощо. При цьому різні його форми (імпульсивна, гальмівна, гене-ралізована) призводять до зміни протікання психічних процесів, емоційних зрушень, трансформації мотивацій­ної структури діяльності людини, порушень її рухливої та мовної поведінки.

Крім зазначеного, довготривалий стрес має такі психофізіо­логічні наслідки:

• м'язове напруження, «неспокійні ноги» (не сидиться на місці), відчуття внутрішньої ваги, мурашок по тілу, сухість у роті, часті зітхання, болі в суглобах, запори, час­ те серцебиття, неспокійний сон;

• роздратування, забуття, неможливість зосередити увагу, підвищена збудливість, відчуття страху, який не мож­ на пояснити, постійне відчуття втоми, поганий настрій,

186

ОСНОВИ ЛЮДИНОЗНАВСТВА. ЛЮДИНА В ЦІЛОМУ

відсутність почуття гумору, стан депресії, дуже швидка мова;

• постійне бажання поїсти або відсутність апетиту, смаку до їжі, різке збільшення кількості викурюваних сигарет, пристрасть до алкогольних напоїв;

• знижений інтерес до міжособистісних і сексуальних сто­ сунків;

• праця та спілкування не приносять задоволення, радощів;

• дуже часті помилки й несвоєчасність виконання робочих завдань [85, с. 39-40, 46].

Кожна людина повинна усвідомлювати, що зазначені сигнали доцільно сприймати як однозначну пересторогу: «Увага, стрес!» Трагічним результатом довготривалого стресу можуть бути суї-цидальні явища. Останні мають тенденцію до зростання.

Ш Під суїцидом розуміють добровільне позбавлення людиною власного життя.

Самогубство існувало, мабуть, у всі часи історії людства. Перші спогади про нього можна знайти ще в давньоєгипетському трактаті XXI століття до Р.Х. - «Суперечка людини зі своєю душею».

Як не дивно, ставлення суспільства до суїциду не завжди було однаковим, а часом - навіть вкрай діаметрально протилежним. Так, у стародавньому Єгипті самогубство не вважалося порушенням ду­ховних принципів або правових норм. Приблизно такої ж точки зору дотримувались і представни­ки філософської школи стоїцизму: якщо обстави­ни роблять життя людини нестерпним, то вона має право розлучитися з ним добровільно шляхом само­губства.

Проте із часом цінність людського життя, його недоторканість стали визнаватися все більше. Грецький філософ Сократ стверджував, що суїцид з моральної точки зору не може бути виправданим:

187

Л.В. БАТЛІНА

оскільки життя людини перебуває під владою богів, то й розпоряджатися ним вона не має права.

Августин Блаженний (IV-V ст. до Р.Х.) охарак­теризував самогубство порушенням однієї з десяти заповідей: «Не убий». Такої ж думки дотримується переважна більшість релігійних конфесій протягом багатьох століть.

Друга половина XX ст. характеризується різким збільшенням кількості самогубств. Особливо вираз­ною ця негативна тенденція є в економічно розвине­них країнах. За даними Світової організації охорони здоров'я, у віковій групі від 15 до 44 років самогуб­ство виявилося другою із основних причин смерті в Японії, третьою - в Німеччині, Данії, Швейцарії, четвертою- в Канаді, Австралії, СІЛА. Щороку у світі добровільно позбавляють себе життя близько 500 тис. осіб [42].

Фахівці зазначають, що на рівні суїцидальної поведінки серед населення позначається приналеж­ність більшості громадян до сповідання певного віровчення.

Так, іслам суворо засуджував самовільне позбав­лення себе життя. Ще й дотепер це явище практич­но не зустрічається у країнах, де сповідують мусуль­манську релігію.

В юдаїзмі також наголошувалось на цінності життя для Бога, і тому заради збереження життя правовірним євреям дозволялося переступати через всі релігійні закони, за винятком відмови від Бога, вбивства й кровозмішання.

Християнство після хвилі самогубств перших християн-мучеників, що намагалися таким чином якнайшвидше постати перед лицем Всевишнього, теж досить швидко заборонило добровільну відмову від життя. Спроби уникнення страждань, посланих

188

ОСНОВИ ЛЮДИНОЗНАВСТВА. ЛЮДИНА В ЦІЛОМУ

Богом, оголошувались теоретиками християнства, а саме св. Августином, не просто слабкістю, а й грі­хом (оскільки порушується заповідь «не убий»), що позбавляє самогубця прощення і спасіння в іншому житті. Самогубцям відмовляли у християнському похованні, вони карались ганебним захороненням на перехрестях доріг, поза кладовищем, а в правово­му аспекті родина самогубця позбавлялась законно­го спадку. Люди, що скоїли невдалу спробу суїциду, підлягали ув'язненню і каторжним роботам як за вбивство.

Але у чоловіків у деяких країнах продовжує існувати кодекс честі, що вимагає врятувати свою долю самогубством. Один із його головних пунктів -спокута ганьби від воєнних поразок. Невипадково навіть у Біблії, де втілене антисуїцидальне ставлен­ня релігії юдеїв, все ж згадуються самогубці, а саме Саул, який вирішив радше заколоти себе, ніж здати­ся ворогові після поразки в бою.

Однією з головних причин найнижчого рівня са­могубств у наш час в Італії, Іспанії і в низці латиноа­мериканських країн є величезний вплив у цих краї­нах католицизму, який суворо переслідує спроби позбавити себе життя. Релігійний чинник є однією з причин невеликої кількості самогубств у Польщі (з 1970 до 1986 рр. зареєстровано в середньому не біль­ше 12 осіб на 100000 населення).

У реальному пересічному житті факти суїциду є трагедією як для самогубців, так і для суспільства в цілому. Перші місця в світі, за даними ЗМІ (2005 р.), займають Голандія та Японія. Так, в Японії щорічно добровільно позбавляють себе життя 35 тис. людей.

Україна сьогодні відноситься до держав із високим рівнем суїцидальної активності. За останні 10 років XX ст. рівень само-

189

Л.В. БАТЛІНА

г убств у нашій країні зріс майже вдвічі (з 19,0 на 100 тис. насе­лення у 1988 р. до 29,58 у 2000 р.) [66].

Ш На жаль, у нашій країні спостерігається тенденція постійного зростання показників цього негативного соціально-психологічного явища. Кількість суїци-дальних спроб серед жінок є значно більшою, ніж серед чоловіків. Проте співвідношення фактів закін­чених самогубств чоловіків і жінок становить чоти­ри проти одного. Найбільше самогубств скоюються людьми у віці 30-39 років.

Серед регіонів України істотно висока суїцидальна активність характерна для розвинутих промисло­вих районів і областей, особливістю яких є більше загострення екологічних та соціально-економічних проблем. Високий рівень суїцидальної активності в наш час спостерігається також серед сільського на­селення країни. Мешканці сіл в 1,52 рази частіше позбавляють себе життя, ніж міські, що пов'язане із різким підвищенням рівня алкоголізації серед селян та зниженням їх життєвого рівня [66].

Молоді люди 18-29 років усе частіше скоюють суї-цидальні спроби, які призводять до інвалідності. Не обминуло це лихо й дітей. В 1999 р. в Україні було зафіксовано 7 самогубств дітей у віці від 10 до 14 років; у віковій групі 15-24 роки рівень самогубств становив 7,8% (188 випадків). Як стверджують фах­івці, у дітей зустрічається тривала та ретельна під­готовка самогубства. Дівчата втричі частіше здійс­нюють суїцидальні спроби, ніж юнаки [66].

Найпоширенішими методами самогубства є пові­шення, отруєння, падіння з висоти та кидання під транспорт. Для жінок більш характерне медика­ментозне отруєння (ненаркотичні анальгетики, ан­тидепресанти, барбітурати). Використання найне-

ОСНОВИ ЛЮДИНОЗНАВСТВА. ЛЮДИНА В ЦІЛОМУ

безпечніших для життя способів самогубства більш характерне для старших вікових груп і свідчить про серйозність суїцидальних намірів. Останнім часом для здійснення суїцидальних дій все частіше вико­ристовують вогнепальну зброю.

Ситуація, що стосується парасуїцидів (замахів на самогубство), є ще більш невизначеною. Вважаєть­ся, що їх кількість у 7-10 разів перевищує число завершених суїцидів. Співвідношення між замаха­ми на своє життя й самогубствами в різних містах і областях України неоднакове. У 1998 р. у Києві за­реєстровано 423 (16,0 на 100 тис. населення) само­губств і 1803 (68,0 на 100 тис. населення) суїцидаль­них спроб.

На думку більшості вчених-психологів, цифри, що ілюструють суїцидальну активність населення, насправді є набагато вищими за офіційну статис­тику. Суїциденти та їх родичі нерідко приховують факти суїцидальних спроб, а низка самогубств іноді зумисне, а іноді помилково реєструється як нещас­ний випадок або вбивство.

У психологічній науці розроблена класифікація форм суїци­дальних виявів: внутрішні та зовнішні форми суїцидальної по­ведінки.

До внутрішніх форм суїцидальної поведінки відносять: ан-тивітальні переживання (роздуми про відсутність цінності життя, що виражаються у формулюваннях типу: «жити не варто», «не живеш, а існуєш», де ще немає чітких уявлень про власну смерть, а є заперечення життя); пасивні суїцидальні думки (характеризуються уявленнями, фантазіями на тему своєї смерті, але не на тему позбавлення себе життя як довіль­ної активності. Прикладом може бути висловлювання: «добре було б померти», «заснути і не прокинутися» та ін.); суїци­дальні задуми (як активні форми вияву суїцидальності, тоСто

190

191

Л.В. БАТЛІНА

т енденція до самогубства, глибина якої наростає паралельно ступеню розроблення плану її реалізації. Продумуються спо­соби суїциду, час та метод); суїцидальні наміри (передбачають приєднання до задуму рішення та вольового компонента, що спонукає до безпосереднього переходу у зовнішню поведін­ку); пресуїцид (період від виникнення суїцидальних думок до спроб їх реалізації (пресуїцидальний період), тривалість якого може варіювати від хвилин («гострий пресуїцид») до місяців («хронічний пресуїцид»).

До зовнішніх форм суїцидальної поведінки відносять: суїци­дальні спроби (цілеспрямоване оперування засобами позбавлен­ня себе життя, яке не закінчилося смертю. Засобами позбавлен­ня себе життя можуть бути найрізноманітніші об'єкти, якими характеризується спосіб суїциду (самоповішення, отруєння, порізи, колоті, рублені, вогнепальні поранення, падіння з висо­ти, кидання під транспорт, що рухається, опіки та електротрав-ми та ін.); завершений суїцид.

Причини суїциду. Найважливішою причиною суїциду є психічні розлади особистості. Отримані науковцями дані свід­чать про те, що приблизно дев'ять із кожних десяти самогуб­ців на час скоєння акту суїциду потерпали в тій чи іншій формі від психічних розладів, серед яких найчастіше зустрічаються депресивний розлад і алкоголізм. Нерідко депресивні люди не­одноразово вчиняють спроби самогубства. Серед них частіше зустрічаються самотні, розлучені, вдівці і вдови, а також літні люди. Серед чоловіків ризик суїциду є вищим, ніж серед жінок. Другим найбільш поширеним психічним розладом серед тих, хто скоює самогубство, є алкоголізм. Цей діагноз притаманний для 15-25% випадків завершеного суїциду.

Дані досліджень підтверджують наявність високого ризику самогубства у людей з алкогольною залежністю. Найвищий ри­зик суїциду у літніх чоловіків з тривалим анамнезом пияцтва і з вираженим депресивним станом, особливо якщо раніше вони вже здійснювали спроби покінчити з собою. Підвищений ризик існує і в тих випадках, коли пияцтво призводить до розвитку

ОСНОВИ ЛЮДИНОЗНАВСТВА. ЛЮДИНА В ЦІЛОМУ

соматичних ускладнень, проблем у подружніх взаєминах, до не­приємностей на роботі або до арештів за появу в громадському місці у стані сп'яніння або за інші правопорушення.

Досить поширеним психічним розладом серед самогубців є наркотична залежність.

Ш Дослідження, проведені американськими вченими, показали, що у Каліфорнії серед 133 молодих лю­дей, котрі вчинили самогубство, у 55% основним психіатричним діагнозом було зловживання пси-хоактивними речовинами. У таких випадках не­рідко мова йде про тривале зловживання наркоти­ками із застосуванням більш ніж однієї речовини. За життя або шляхом ретроспекції приблизно у 33-50% самогубців був виявлений розлад особистості. До цієї групи належать в основному молоді люди, котрі виховувалися в неблагонадійних, неповних родинах. Формування їх особистості нерідко відбу­валося в умовах субкультури, де насильство й зло­вживання алкоголем та наркотиками є звичайним явищем.

У багатьох випадках розлад особистості комбі­нується із іншими причинами, що призводять до підвищення ризику суїциду. У результаті проведе­ного дослідження вчені дійшли висновку, що розлад особистості був майже у 50% алкоголіків і приблиз­но у 20% депресивних хворих, які покінчили жит­тя самогубством (дані Оксфордського керівництва з психіатрії).

Ризик самогубства зростає також при хронічному неврозі. Вчені помітили, що при шизофренії суїцид більш ймовірний у молодих хворих у ранньому періоді розвитку розладу. Ризик підвищується, якщо для такої особи є характерним депресив­ний стан.

192

193

Л.В. БАТЛІНА

Я к уважають М.Г. Балашов і Є.Ю. Собчик, причинами суї-цидів можуть бути ситуації, що породжують в людині відчуття самотності:

а) втрата значущого близького в результаті смерті:

• суб'єктивна самотність, що обумовлена старістю, різким послабленням або втратою усіх соціальних зв'язків, зок­ рема родинних;

• суб'єктивна самотність, яка виникає внаслідок фіксації на спогадах про втрачену людину;

б) розрив родинних зв'язків;

в) відсутність взаєморозуміння між батьками й дітьми;

г) труднощі соціальної дезадаптації і спілкування у дисгар­ монійних, акцентуйованих особистостей.

Нерідко причиною самогубства або його спроби є родина. А.Г. Амбрумова і Л.І. Постовалов, проаналізувавши результати родинної діагностики і профілактики суїцидальної поведінки, виокремлюють два типи родин зі слабким психологічним захис­том: 1) в родині є дезадаптована особа; 2) родина дезадаптована щодо суспільства. Вчені зазначили, що суїцидальна поведінка виникає, як правило, в родині внаслідок конфліктів, спровоко­ваних дією деструктивних факторів.

У роботах А.М. Понизовського та В.І. Демидова визначена суттєва роль виробничих конфліктів у спровокуванні суїцидаль-них дій людей. Вчені не лише аналізують виробничі конфлікти, розглядають їх специфіку, відмінність від конфліктів в інших сферах діяльності, а й пропонують допомогу особам у подолання виробничих конфліктів: психологічна корекція неадаптивних когнітивних настанов, сеанси гіпносугестивної психотерапії, аутотренінг, медикаментозна терапія, різні види соціальної до­помоги.

Вивчаючи індивідуальні особливості людей, котрі вчинили самогубство або його спробу, вчені визначають притаманні їм характерологічні риси, що за несприятливих обставин можуть стати суїцидогенними (В.В. Ягупов):

ОСНОВИ ЛЮДИНОЗНАВСТВА. ЛЮДИНА В ЦІЛОМУ

1. самосвідомість: неадекватний рівень самооцінки (підвищена - занижена); самозвинувачення; егоцен­ тризм — самозаперечення; самовпевненість —невпевненість у собі; порушення здатності визначати цілі (відсутність мети чи прив'язаність до якоїсь однієї мети); схильність до песимістичного світосприйняття і світорозуміння;

2. емоційно-вольова сфера: емоційна нестійкість, імпульсив­ ність; зацикленість на негативно забарвлених переживан­ нях; емоційна залежність; підвищена вразливість;

3. динамічні особливості: високий рівень особистісної три­ вожності; високий рівень ситуативної тривожності;

4. порушення вольового контролю: утруднений процес при­ йняття рішення; безкомпромісність в ухваленні рішень; несамостійність або категоричність у прийнятті рішень;

5. комунікативна сфера: надмірна товариськість - нетова­ риськість; самотність; яскраво виражена потреба в емпа- тичному контакті.

Н.Д. Кибрик і Т.А. Малофєєва здійснили аналіз умов і при­чин виникнення соціально-психологічної дезадаптації у сту­дентів [36]. Вони виокремили основні умови, що сприяють виникненню дезадаптації в означеної категорії населення і за­грожують суїцидальною поведінкою:

особистісні риси: невідповідність інтелектуального та емоційного ставлення до обраного навчального закладу; невідповідність властивостей особистості вимогам, які до неї висуваються в процесі навчання; невідповідність інте­лектуальних можливостей обсягу і змісту навчального ма­теріалу тощо;

психогенні впливи: хвороба, смерть родичів; конфлікт з партнером, навколишніми, викладачами; фінансові труд­нощі; дошлюбна близькість; вагітність; зараження вене­ричними захворюваннями тощо;

соматогенії: наявність хронічної хвороби; виникнення тимчасового захворювання тощо.

194

195

196

Л.В. БАТЛІНА

Крім вищезазначених, до основних причин стресового напру­ження, яке може спонукати людину до самогубства, фахівці та­кож відносять такі життєві ситуації:

людина нерідко змушена робити не те, що б вона хотіла, а те, що входить до її обов'язків;

завеликий обсяг зобов'язань, унаслідок чого — постійне відчуття браку часу, необхідність кудись поспішати; через метушливість - досить низька працездатність людини; неможливість повноцінно відпочити під час нічного сну: •"он досить неспокійний, людина ніяк не може виспатися, їй с.гглтьс^ст багато снів, особливо, коли вдень людина дуже втомилася;

наявність конфліктних ситуацій удома, на роботі; знач­ний грошовий борг без можливості його своєчасного по­вернення;

часте вживання алкоголю, цигарок;

наявність комплексу неповноцінності, відчуття незадово­леності життям;

відсутність можливості або бажання з кимсь поділитися накопиченими проблемами [85, с. 40].

1) 2)

3)

Ш Наприклад, вивчення випадків самогубств серед осо­бистого складу працівників ОВС дозволило визна­чити особливості актуальних ситуацій, наслідками яких є суїцидальні дії працівників правоохоронних органів. До них відносять: конфлікт за місцем служби;

конфлікт у сфері поза службовими особистими сто­сунками;

комбінована конфліктна ситуація, що одночасно торкається всіх вагомих сфер життєдіяльності лю­дини;

4)

ситуація невизначеності, неможливості впливати на перебіг подій, тенденція погіршення ситуації, що розцінюється як безвихідна;

ОСНОВИ ЛЮДИНОЗНАВСТВА. ЛЮДИНА В ЦІЛОМУ

5) тривалість складної ситуації понад три місяці;

6) аналогічна ситуація вже була в минулому й не мала позитивного вирішення;

7. суб'єкт перевтомлений, виснажений понаднорма­ тивним навантаженням, не має можливості відпочи­ ти й відновити свої сили;

8. суб'єкт знесилений хворобою;

9. стан суб'єкта ускладнений поганими побутовими умовами, незадовільним харчуванням, браком гро­ шей тощо;

10. у суб'єкта спостерігається розлад сну, зниження апетиту, ваги, нарікання на самопочуття;

11. спостерігається зниження загальної активності, втрата звичних інтересів, зміна характеру (напри­ клад, стає замкненим, образливим тощо);

12. помітно збільшується куріння, алкоголізація;

13. відсутність у суб'єкта близьких довірених осіб, із котрими можна поділитися своїми проблемами;

14. висловлювання думок стає плутаним, містить недо­ мовленості, натяки (наприклад, «Прийде час, коли мене зрозуміють, але буде пізно...»);

15. збільшується частота скарг на втому, непорозумін­ ня;

16. з'являються перед суїцидальні дії (залагоджує свої справи, прощається із близькими людьми, дарує друзям свої найдорожчі речі тощо);

17. скаржиться на втрату сенсу життя, спустошеність, неможливість подальшого існування; прямо сповіщає про можливість самогубства, розпитує про найбільш дієві засоби самогубства.

За визначенням фахівців, суїцидальний ризик уважається значним за наявності 16 і більше опи­саних особливостей; реальним — за наявності п'яти особливостей (13-17), що завершують наведений список.

197

Л.В. БАТЛІНА

З азначене може служити зовнішніми сигналами для навко­лишніх про складність життєвих обставин, до яких потрапила людина, і своєчасно прийти їй на допомогу.

Отже, кожна людина повинна більш серйозно ставитися як до себе, так і до людей, що її оточують (керівників, колег, друзів і родичів), до ситуацій, які викликають тривале емоційно-пси­хологічне й фізичне перенапруження, що потребує відповідної підготовки кожного.

До проблеми виявлення стресу фахівці радять підходити з точки зору особистих відчуттів та емоційного складу з орієнта­цією на типовість емоційного стану людини: відчуття провини, злість, стурбованість, страх, тривожність, втомленість, втрата почуття безпеки.

Наслідком довготривалого стресу виступає невроз як най­більш поширене відхилення в психічному здоров'ї серед сучас­ного людства.

Невроз - це реакція психіки людини на драматичні життєві колізії, що нерідко розгортаються після вступу її в самостійне життя. Невроз має психогенну природу, визначається кількістю та ступенем конфліктів людини із собою [60, с. 172].

Сутність психогенії неврозу полягає в нездатності особис­тості самостійно адекватно вирішити конфлікт зі своїм ото­ченням чи із собою. Невроз завжди стосується не якогось окре­мого органу, а особистості в цілому, тому можлива вибірковість реагування.

А.В. Напреєнко і К.А. Петров моделюють ситуацію невро­зу таким чином: давня людина пішла на полювання на зайців, а зіштовхнулася з розгніваним тигром. Відстань - 100 метрів. Звір ще не наблизився до людини, а в її організмі вже розпоча­лися зміни, які канадський учений Г. Сельє визначив коротким словом «стрес». Спочатку мисливець завмирає - стадія тривоги. Далі - стадія опору. В організмі змінюються сотні хімічних та фізичних параметрів: у кров виділяється адреналін, збільшу­ються артеріальний тиск і температура тіла, більш частим стає дихання й серцебиття, підвищується рівень цукру у крові та

198

ОСНОВИ ЛЮДИНОЗНАВСТВА. ЛЮДИНА В ЦІЛОМУ

ступінь її згортання. В умовах стресу все це має захисне значен­ня: підвищення згортання крові зменшує ймовірність смерті від крововиливу; підвищення температури тіла підсилює обмінні процеси, кров більше насичується киснем та цукром, м'язи мо­жуть виконати роботу більшої потужності тощо. Далі можлива стадія виснаження: знесилена людина падає й опиняється в ла­пах звіра. Але це крайність. Частіше спостерігається варіант: небезпека минає. Мисливець повертається до своєї печери. Усі параметри функціонування організму поступово відновлюють­ся, досягаючи попереднього рівня, починають поширюватися процеси гальмування. Одна людина швидко прийде до норми, а інша надовго залишиться напруженою - не їсть, не спить, нею володіє страх, серце готове вирватися із грудей, не стає повітря тощо. Описаний стан і є станом неврозу, коли внаслідок психо-травми довго переважають процеси вибіркового збудження над процесами дифузного гальмування.

До типових симптомів неврозу відносять:

підвищення чутливості (гучно грає музика, яскраво сві­тить лампа тощо);

поява неспецифічних відчуттів (відчувається серце, мозок і т. ін.), безсоння (важко заснути, а якщо сон є, людина цього не відчуває);

частий головний біль, внутрішня напруженість, скутість у тілі;

різке зниження працездатності;

слабкодухість, нестриманість, сильна образливість; не­виправдані перепади настрою;

коливання температури тіла, апетиту, артеріального тис­ку, частоти серцебиття, дихання тощо; різноманітні нав'язливості (страхи, думки, відчуття, дії, спогади, потяги).

Найбільш доцільним при неврозах є адекватний нормально­му станові організму спосіб життя й саморегуляція [60, с. 207-208].

199

Л.В. БАТЛІНА

С імейні відносини як найбільш поширене джерело стресу

Одним із надзвичайно поширених джерел стресу є стосунки в сім'ї та серйозні зміни в житті людини.

Ш Статистичні дані щодо впливу різноманітних змін у сім'ї на виникнення кризових ситуацій свідчать, що з 4000 опитаних по телефону «Довір'я» людей 71% сімейні кризи пов'язують із партнерською, подруж­ньою або сімейною проблематикою [85, с. 59].

Причини стресових обставин у сім'ї можуть бути найрізно­манітнішими, нерідко вони не мають пояснення. Водночас бага­то сімейних конфліктів, що викликають стрес, можна владнати навіть без допомоги фахівця.

Основними факторами, що викликають емоційно-психоло­гічні складності в сімейних стосунках і спричиняють виникнен­ня неврозу,є:

1. Зміна ролі жінки в сім'ї. Історично склалася традиційна роль жінки в сім'ї: турбота про дім, продовження роду, виховання дітей. Чоловік у сім'ї - господар, який забезпе­чує її матеріально. Сьогодні в більшості розвинутих країн жінка із чоловіком мають однакові права. Здобувши еко­номічну незалежність і самостійність, жінка отримала ще додаткові численні обов'язки - жінки, що працює, й ма­тері. Панівний стан чоловіка в сім'ї поставлено під загро­зу. Таким чином, зміна ролі чоловіка й жінки в сім'ї стала одним із джерел стресу.

2. Зміна взаємин між чоловіком та жінкою до одруження й після нього: заміна сильного емоційного та фізичного по­тягу на прихильність й регулярні сексуальні стосунки; необхідність пристосування кожного з партнерів (зі своєю спадковістю, звичками, життєвим устроєм) до життя в новоствореній сім'ї. Усе це вимагає цілеспрямованої та спільної творчої роботи кожного партнера щодо пошуку й формування спільних інтересів.

200

ОСНОВИ ЛЮДИНОЗНАВСТВА. ЛЮДИНА В ЦІЛОМУ

3. Народження дитини. Після деякого періоду насолоди материнством роль матері й жінки з усіма обов'язками починає обтяжувати й відтак складаються сприятливі об­ ставини для розвитку стресу. Водночас змінюється роль чоловіка в сім'ї: замість ролі «центрового» чоловік по­ чинає виконувати роль людини, котра заради допомоги дружині у догляді за дитиною поступається своїми осо­ бистими інтересами та вільним часом; паралельно із цим чоловік повинен відчувати складність внутрішнього стану дружини й сприяти його поліпшенню, стати її помічни­ ком у домашніх справах, намагатися знаходити способи зняття напруги в стосунках. Тільки так можна запобігти виникненню стресу.

4. Перехідний вік дитини. Цей стресогенний фактор ба­ зується на непорозумінні або абсолютному нерозумінні між батьками й дитиною. У підлітка відбувається гормо­ нальна перебудова організму; поведінка характеризується неочікуваністю реакцій; нервовий, запальний та роздрато­ ваний підліток нерідко ізолює себе від оточення, замикаю­ чись у собі; гостро відчуває самотність, що виснажує його; незначне зауваження з боку дорослих може викликати в підлітка вибух із непередбачуваними наслідками; молода людина відчуває себе нещасливою й самотньою на землі. Дорослим слід допомогти підліткові подолати стрес, вия­ вити мудрість, чітко виділивши для себе, яким чином і на що слід реагувати.

5. Дитина стає дорослою. Стресогенним фактором є ситу­ ація, коли дорослий син (донька), приймаючи рішення вести самостійне життя, залишають батьківський дім. У зв'язку із цим можна навести цитату з книги відомого че­ хословацького педагога Каміла Циброна «Пророк»: «Ви можете дати дітям свою любов, але ні в якому разі свої думки, тому що думки в них - власні. Ви можете надати притулок їх тілам, але ніколи — їх душі, оскільки їх душі живуть під покровом майбутнього, того майбутнього, куди

201

Л.В. БАТЛІНА

в и не в змозі потрапити навіть уві сні. Ви можете спробу­вати стати такими, як вони, але не захочете себе перероб­ляти, тому намагайтеся не робити їх подібними до себе» [85, с. 55]. Стосунки між дорослими й дітьми та їх бать­ками повинні перерости в якісно нові почуття дружби, що базується на любові одне до одного та взаємному відчутті довіри.

6. Дисгармонія сексуальних відносин. Благополуччя інтим-* ного життя подружжя залежить від багатьох факторів. Важко відбивається на взаєминах партнерів стан наяв­ності потягу без ерекції. Особливо це стосується чоловіків, котрі гостро відчувають страх імпотенції. Імпотенція - це стан, за якого статеве злучення стає неможливим за при­чини відсутності ерекції. У більшості випадків імпотен­ція — явище тимчасове, воно настає практично в кожного чоловіка після 30-40 років. Чим старший чоловік, тим частіше відбуваються в нього подібні явища. Тимчасова імпотенція знаменує перехідний період у житті чоловіка. Він нерідко панікує, стає дуже знервованим та дратівли­вим. Становище ще більше ускладнюється при неправиль­ній реакції з боку жінки-партнера. Усе це сприяє невдачам у любовних іграх. Зниження сексуальної активності зале­жить від низки факторів: уживання великої кількості їжі перед статевим актом; надмірна доза алкоголю, що підви­щує бажання, знижуючи здібності до його задоволення; головний біль, втома, депресія, короткочасна або тривала хвороба; небажання одного з партнерів у цей момент ін­тимної близькості. Налагодженню інтимних стосунків, їх гармонії сприяє почуття любові, взаємна повага, взає­морозуміння, відвертість у стосунках та вподобаннях, на­магання уникнути можливості образити партнера. Тільки за таких умов є можливим статевий потяг один до одного. Серйозною причиною сексуального розладу в сім'ї може бути неправда, іноді застаріла й прихована. У такому разі, радять фахівці, слід спробувати почати все спочатку.

ОСНОВИ ЛЮДИНОЗНАВСТВА. ЛЮДИНА В ЦІЛОМУ

Спостереження фахівців доводять, що подружню кризу середнього віку, як правило, можна подолати. 7. Серйозною зміною в житті не тільки жінки, але й усієї родини є психологічно складний період гормональної перебудови жіночого організму - клімакс, що триває 5-7 років. У цей час жінка швидко стомлюється, погано спить, скаржиться на головний біль, стає більш чутливою та дратівливою, хворобливо реагує на будь-які прояви несправедливості, у неї спостерігаються різкі зміни на­строю, почуттів, її переслідують нічні жахи, посилюється потовиділення.

Отже, зміни в сімейному житті, щоденні життєві ситуації можуть виступати для людини стресогенними факторами. Су­часні дослідження свідчать про зв'язки між ними й розвитком різноманітних захворювань. Таким чином, подія або явище, що викликає стрес, може бути фактором повсякденного життя, який сприятиме виникненню різноманітних психічних відхи­лень і психосоматичних захворювань.

Як зазначають фахівці, велика кількість людей у всьому світі, окрім неврозу, страждає від депресії. Причин депресії багато:

невміння досягати мети або неправильне її визначення; неможливість зробити те, чого людині дуже кортить; сама думка про власну нездатність спричиняє депресію; нав'язлива манера людини пояснювати собі все, що відбу­вається в житті;

наслідок неправильного мислення; брак досвіду;

порушення хімічної рівноваги в головному мозку; складності у взаєминах з оточуючими людьми. Для кожної людини депресія має свої унікальні відчуття. Ніхто, крім людини, не здатний описати цей руйнівний її стан. А позбавитися його можна за умови, якщо людина подолає свій внутрішній дискомфорт і досягне у власному житті внутрішньої рівноваги.

202

203

Л.В. БАТЛІНА

Н а думку американських психіатрів, для стану депресії є ха­рактерними ознаки:

стан постійного стресу; безсоння;

знижений апетит та зменшення ваги або булімія - підви­щений апетит та зростання ваги; втрата контролю над собою; дратівливість;

порушення пам'яті або концентрації уваги; втрата інтересу до буденних справ, праці або іншої діяль­ності;

фізичний біль (головний, у спині, «під ложечкою» тощо); занурення в собі й самоізоляція; відчуття самотності й порожнечі; часті сумніви в собі й гіперсамокритика; посилене вживання алкоголю або наркотиків; втрата сексуальних інтересів: у чоловіків зниження по­тенції, а в жінок виражена фригідність; фізична гіперактивність або гіпоактивність; почуття безвихідності, каяття, мучення совісті, втрата ін­тересу до власної особи;

нав'язливі думки про смерть або самогубство. Фахівці зазначають, якщо людина може нарахувати в собі п'ять і більше із визначених ознак, вона страждає на депресію, якщо чотири, - знаходиться в пригніченому стані.

5.3. Рефлексопрофілактика як шлях до подолання стресового стану людини

У ситуації довготривалого стресу, як уважають фахівці, обізнана людина здатна допомогти собі сама, використовуючи поширені на сьогодні методи рефлексопрофілактики.

Рефлексопрофілактика - це використання методів рефлек-сотерапії здоровою людиною для підвищення її захисно-при-

204

ОСНОВИ ЛЮДИНОЗНАВСТВА. ЛЮДИНА В ЦІЛОМУ

стосувальних механізмів [9, с. 55]. Рефлексопрофілактика - це не допінг, а оптимізація внутрішніх природних та біохімічних механізмів. Зміна реактивності й рівня активації вегетативних функцій, що є важливим моментом профілактики стресу, зокре­ма, професійного стресу.

Теоретичною основою рефлексопрофілактики є вчення про стрес та адаптацію. Метод рефлексопрофілактики є слабким стресогенним подразником, який викликає активізацію неспе­цифічних захисно-пристосовних реакцій організму. Разом із тим, подразнюючи біологічно активні точки (про них мова йшла раніше), що мають опосередковані зв'язки з певними внутріш­німи органами, можна домогтися вибіркової зміни функціо­нального стану цих органів і відповідних нейронів центральної нервової системи. Під впливом рефлексопрофілактики організм переходить на енергетично більш вигідні шляхи підтримки ста­лості внутрішнього середовища.

Використання методів рефлексопрофілактики дуже виразно проявляється в зміні внутрішнього психоемоційного стану лю­дини: знижується вираження тривожності, підвищується ак­тивність і настрій. Позитивним є також те, що заспокійливий ефект рефлексопрофілактики не призводить до гальмування рухливих реакцій та появи сонливості.

Розрізняють три специфічні галузі використання рефлексо­профілактики здоровою людиною:

1) рефлексопрофілактика професійного стресу шляхом підвищення адаптаційних можливостей організму людини. Під адаптацією розглядають пристосування організму до зміни умов зовнішнього середовища. Розрізняють загальну або неспецифічну адаптацію, тобто здатність організму про­тистояти дії негативних факторів внутрішнього й зовніш­нього середовища шляхом підтримки нормальних функцій окремих систем організму та збереження між ними дина­мічних регулятивних взаємозв'язків, і специфічну адапта­цію, що ґрунтується на збільшенні опірності організму до конкретного найбільш патогенного фактора;

205

Л.В. БАТЛІНА

2) рефлексопрофілактика втоми та оптимізація працез­датності шляхом поліпшення кровообігу в тілі, у тому числі в мозку, а також зміни обміну ряду медіаторів цен­тральної нервової системи. Останні безпосередньо беруть участь у забезпеченні психічної діяльності людини. Реф­лексопрофілактика як засіб відновлення загальної та специфічної працездатності є досить поширеною в різних , країнах світу;

Ш Так, питання щодо використання масажу біологічно активних точок було спеціально розглянуто на засі­данні Національної конвенції ділової авіації в США. Було відзначено, що прийоми масажу точок, ви­користані льотчиками в польотах, дозволяли своє­часно зняти втому, головний біль та інші небажані прояви, а в комплексі з аутогенним розслабленням протягом 20 хвилин вони могли повністю замінити 4-6-годинний сон.

3) рефлексопрофілактика захворювань і травм шляхом впливу на активні точки шкіри з метою зняття болю, стре­су й загального зміцнення організму. В умовах сучасного напруженого життя, коли стресогенні фактори зовніш­нього середовища збільшуються, зростає явище гіподина­мії та нервово-психічної компоненти трудової діяльності дорослого населення, використання методів рефлексопро-філактики може бути розглянуто як фактор, що зменшує виникнення різноманітних функціональних захворювань та розладів.

Новосибірські вчені-медики розробили методику мікрома-сажу, що регулює електричний ланцюг організму. Входом до електричного ланцюга є біологічно активні точки.

Функції мікромасажу:

швидке відновлення працездатності (за будь-якого виду втоми);

206

ОСНОВИ ЛЮДИНОЗНАВСТВА. ЛЮДИНА В ЦІЛОМУ

боротьба з будь-якою хворобою, що починається; надання допомоги в боротьбі із загостренням хронічних захворювань.

Існують також протипоказання щодо використання мікро­масажу: наявність захворювань шкіри або її пошкодження, тромбофлебіт, гіпертонія (другого та третього ступеня), інфаркт, склероз судин головного мозку, вагітність, онкологічні захво­рювання.

Уважається, що рефлексопрофілактика може використову­ватися як самостійний метод, а також у комплексі з іншими ме­тодами та засобами зняття втоми.

Основні вимоги щодо застосування мікромасажу:

1. Мікромасаж проводиться одним пальцем (вказівним, се­ реднім або великим).

2. На точку, після її знаходження, слід злегка натиснути зіг­ нутим пальцем. Поступово збільшувати тиск, до відчуття слабкого болю, продовжувати масаж точки невеличкими за амплітудою коливально-обертовими рухами, але при цьому не зміщуючи палець по шкірі.

3. Поява різкого болю є сигналом до зниження інтенсивності процедури.

4. Поступово при проведенні мікромасажу чутливість точки починає знижуватися, необхідно збільшувати силу тиску, розширюючи амплітуду обертових рухів.

5. Вплив процедури збільшується при перпендикулярному положенні пальця або руки відносно поверхні тіла.

6. В ідеалі уживання припиняється після повної безболіс­ ності точки.

7. Ознакою незавершеності мікромасажу є різкий біль при відриві пальця від шкіри. Для покращення дії шкіру над точкою слід змастити подразливою маззю («Золота зіроч­ ка», «Бальзами», «Віпросал» тощо).

8. Масаж БАТ повинен здійснюватися не раніше ніж за годи­ ну після вживання їжі. Уживання алкогольних напоїв у цей день є дуже небезпечним для здоров'я.

207

Л.В. БАТЛІНА

9 . Для мікромасажу слід брати не всі точки, а тільки 3-4. Не­обхідно пам'ятати, що оптимально на меридіані в людини працює 1-2 точки. Вони є суто індивідуальними. Про пра­вильне знаходження точки сигналізує біль. Рефлексопрофілактика може використовуватися як само­стійний метод, а також у комплексі з іншими методами та засо­бами зняття втоми.