ББК17 УДК 87.6я7 Б 28

Рекомендовано до друку засіданням вченої ради

Запорізького юридичного інституту ДДУВС

від 24 травня 2007року, протокол № 5.

Рецензенти:

Л.О. Попова, доктор медичних наук, професор.

Т.І. Сущенко, доктор педагогічних наук, професор.

Батліяа Л.В.

Б 28 Основи людинознавства: Людина в цілому: Навчальний посібник. - К.: КНТ, 2008. - 329 с.

ІЗВИ 978-966-373-423-1

Навчальний посібник є першою в Україні спробою в інтегрованому вигляді на наукових, філософських та релігійних засадах розкрити в цілісному вигляді зміст однієї з частин навчального курсу «Основи лю­динознавства» - «Людина в Цілому». Автор намагався за допомогою різноманітної інформації спонукати читача замислитися над одвічним запитанням «Що є людина?», «В чому полягає цілісність людини?», «Чи є людина цариною в Природі?», «Можливо світ і людина в ньому дещо інші, ніж ми звикли про це думати, й слід нести відповідальність за своє життя? »

Посібник може бути корисним для студентів, курсантів, слухачів, працівників сфери освіти й широкого кола читачів.

ББК17 УДК 87.6я7

ІВВИ 978-966-373-423-1

© Л.В. Батліна, 2008 © КНТ, 2008

ЗМІСТ ВСТУП 5

РОЗДІЛ 1.

ЛЮДИНА ЯК ЦІЛІСНА СИСТЕМА 14

1. Електромагнітна природа людини 14

2. Людський організм як єдина енергетична система 32

3. Організм людини як автоколивальна система 55

РОЗДІЛ 2.

ЛЮДИНА В КОСМІЧНОМУ ЦІЛОМУ 80

2.1. Теорія О.Л. Чижевського

про вплив Космосу на людину й суспільство 85

2.2. Земля як фактор впливу на функціонування організму людини та її самопочуття 91

РОЗДІЛ 3.

ЛЮДИНА В СОЦІАЛЬНОМУ ЦІЛОМУ 100

1. Загальне поняття про основи соціалізації особистості... 100

2. Проблеми соціалізації особистості

в сучасному українському суспільстві 113

РОЗДІЛ 4.

ЛЮДИНА ТАЇЇ ПОТЕНЦІЙНІ МОЖЛИВОСТІ 131

1. Феномени людської психіки 132

2. Таємничі прояви людської психіки

в історії розвитку науки 145

4.3. Сучасні наукові пояснення

окремих феноменів людської психіки 156

РОЗДІЛ 5.

ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО ЗДОРОВ'Я ЛЮДИНИ.

ВПЛИВ СТРЕСІВ НАЇЇ ЖИТТЯ 179

1. Поняття про здоров'я людини 179

2. Стреси, їх вплив на здоров'я й життя людини 185

3. Рефлексопрофілактика як шлях

до подолання стресового стану людини 204

5.4. Відповідальність людини за стан власного здоров'я 208

Л.В. БАТЛІНА

РОЗДІЛ 3. ЛЮДИНА В СОЦІАЛЬНОМУ ЦІЛОМУ

Мета вивчення теми полягає в усвідомленні молодою людиною наявності взаємного впливу, що існує між соціумом та її життям, необхідності більш серйозного ставлення до вибо­ру особистістю того чи іншого варіанта поведінки в соціумі.

Основні питання змісту теми: загальне поняття про основи соціалізації особистості. Проблеми соціалізація особистості в сучасному українському суспільстві.

Понятійний апарат: фактори детермінації людського жит­тя, соціалізація особистості, зрілість, зріла особистість, соціальна зрілість, менталітет, ментальність, антеїзм, екзистенціально-кордоцентричне світовідчуття, конфор­мізм української психіки.

3.1. Загальне поняття про основи соціалізації особистості Соціалізація особистості

За своєю природою людина є істотою суспільною (Аристо-тель). Тому надзвичайно важливим моментом у розвитку люди­ни виступає її перебування в соціальному Цілому.

Сучасна наука стверджує, що існують певні об'єктивні фак­тори, що детермінують людське життя. Умовно Л.М. Коган поділяє їх на п'ять основних груп:

1. істотні зміни в суспільному житті, котрі мають характер значних історичних поворотів чи потрясінь і зачіпають життя мільйонів людей (революції, війни, безкровні зміни суспільного ладу, глобальні екологічні катастрофи тощо);

2. суспільні потреби (вимоги конкретного суспільства до своїх членів);

ОСНОВИ ЛЮДИНОЗНАВСТВА. ЛЮДИНА В ЦІЛОМУ

3. умови того соціального мікросередовища, у якому осо­ бистість безпосередньо живе і працює;

4. фактори, що визначають стан фізичного й духовного здоров'я індивіда (вроджені біологічні та психофізіоло­ гічні особливості організму- задатки, спадкові хвороби, вади);

5. випадковості (непрогнозовані й незалежні від людини об­ ставини, що можуть несподівано змінити її життя).

Можливості людей протистояти впливові зазначених фак­торів, адаптуватися до них, щоб свідомо брати участь у подіях, є різними. «Свідомо будуючи своє життя, людина ніби пере­творює об'єктивне на суб'єктивне, стає особисто причетною до того, що відбувається. Відтак, визначаючи свою поведінку в ме­жах необхідного, вона має набагато більше ступенів свободи у виборі способу дій, ніж той, хто бездумно пливе за течією жит­тя, полишаючи свою долю на поталу сліпому випадкові. Для суб'єкта, який активно сприймає світ і активно діє, необхід­ність постає генеральним напрямом розвитку, для пасивного спостерігача - нездоланною перешкодою на шляху до бажань та мрій» [53, с. 298].

Вирішальну роль у формуванні особистості відіграє успіш­ність її соціалізацїі. Термін «соціалізація» був і досі залишаєть­ся предметом обговорення та дискусій, зокрема, міжнародних. Прийняттям Конвенції про права дитини, визнанням ролі самої людини (дитини) як особистості під час її соціалізації сприяло змінам у загальних підходах до визначення терміну. До цього моменту процес соціалізації досить часто розглядався як пере­творення й домінування суспільних, групових цінностей над цін­ностями людини (дитини) та над самою людиною як цінністю.

Соціалізація людини - процес перетворення людської істоти на суспільного індивіда, утвердження її як особистості, вклю­чення в суспільне життя як активної й дійової сили [39, с. 156]. Соціалізація особистості передбачає опанування індивідом умін­нями та навичками практичної та теоретичної діяльності, пере-

100

101

Л.В. БАТЛІНА

т ворення реально існуючих відносин у якості особистості [81, с. 725].

Соціалізація особистості передбачає розвиток від глибокої обізнаності й освіченості людини до світоглядної зрілості, а від неї до суспільної активності. Зазначене показує наявність двох взаємопов'язаних структурних елементів: по-перше, соціаліза­ція свідомості індивіда; по-друге, соціалізація його діяльності.

Якщо у тваринному світі відбувається біологічне пристосу­вання до умов середовища на основі закону наслідування, бе­зумовних та умовних рефлексів, то в людському суспільстві біологічна адаптація, поступаючись місцем свідомій і цілеспря­мованій соціалізації, включенням особи до певних соціальних груп, відходить на задній план.

Завдяки соціалізації людина включається до життя суспільс­тва, відбувається формування її соціальних зв'язків, засвоєння загальних засобів практичної діяльності, розвиток свідомості, самосвідомості, систем соціальної орієнтації.

Успішна соціалізація передбачає активну участь самої лю­дини у формуванні культури людських відносин, в оволодінні нею певних соціальних норм, ролей та функцій, набутті вмінь та навичок суспільного життя, в опануванні мистецтвом жити разом й ефективно взаємодіяти одне з одним. Соціалізація може відбуватися:

у діях стихійного впливу на особистість різноманітних об­ставин життя в суспільстві, що іноді мають характер різ-носпрямованих факторів;

в умовах суспільного виховання, тобто цілеспрямованого формування особистості. Процес соціалізації характеризується:

як поступове розширення у міру набуття індивідом со­ціального досвіду в сфері його спілкування та діяльності; як процес розвитку саморегуляції, становлення самосвідо­мості та активної життєвої позиції.

Інститутами соціалізації особистості є сім'я, освітні заклади, трудові ісолективи, ЗМІ тощо.

ОСНОВИ ЛЮДИНОЗНАВСТВА. ЛЮДИНА В ЦІЛОМУ

Соціалізація людини відбувається поступово, проходячи у своїй динаміці певні фази [39, с. 156-157]:

1. соціалізація в сім'ї, де вона встановлює свої перші, хоча й досить не диференційовані зв'язки з іншими людьми, го­ ловним чином із найбільш близькими людьми. У цей час постійним фактором соціалізації стає мова як засіб спіл­ кування між людьми;

2. соціалізація завдяки встановленню дитиною початкових соціальних зв'язків поза межами родинних стосунків - спілкування з однолітками і старшими в дитячих закла­ дах за допомогою ігрової діяльності зокрема;

3. соціалізація в загальноосвітніх закладах через оволодіння основами знань і суспільним досвідом. На кінець цієї фази припадає фізіологічна й психологічна зрілість людини;

4. соціалізація відбувається трьома напрямами: а) для при­ зовників - служба в лавах Збройних Сил України; б) для значної частини молодих людей - через трудову діяль­ ність; в) для частини молоді - через навчання у вищих закладах освіти. В останні роки додався ще четвертий на­ прям - соціалізація молодих людей, котрі ніде не вчаться й не працюють;

5) соціалізація через виробничі, творчі колективи, індиві­дуальну трудову діяльність або безробіття. Для людей, котрі не навчалися у вищих навчальних закладах, тру­дова діяльність розпочинається значно раніше. Ця фаза є найбільш тривалою в житті людини. Особистість може досягти найвищого рівня соціалізації, створюючи щось суспільно значуще й цінне, здійснюючи служіння людям, Цілому. А може бути й навпаки, коли людина не присто­сується до нових умов так званої «ринкової економіки». Вона йде шляхом поступової професійної деформації та деградації особистості;

6) соціалізація характеризується інволюційними процеса­ми в організмі, послабленням соціальних зв'язків особис­тості.

103

Л.В. БАТЛІНА

Р езультати соціалізації визначаються:

• по-перше, системою форм культури суспільства, яку за­ своює індивід у процесі діяльності;

• по-друге, характером і спрямованістю діяльності щодо за­ своєння культури;

.» • по-третє, засобами спілкування індивідів у процесі залу­чення їх до культури суспільства [83].

Отже, завдяки соціалізації людина (дитина) стає соціальною істотою.

Роль особистості у власній соціалізації.

Багато років була поширеною точка зору, коли дитину, під­літка або юнака вважали пасивними в процесі власної соціалі­зації. Такий підхід був досить «зручним» для практики вип­равдання політики, яка вимагала від молоді слухняності й будь-якого заохочення безконфліктного входження до доросло­го життя, формування особистості з конформістським спряму­ванням [44, с. 8-9].

Сучасна наука починає враховувати активність самого ін­дивіда, вбачаючи в соціалізації засіб знаходження балансу між конформізмом та нонконформізмом, індивідуалізацією й само­визначенням.

Процес соціалізації взаємопов'язаний із процесом фізіологіч­ного дозрівання, формування й розвитку індивіда, результатом яких є статева зрілість. Однак сама по собі (без зрілості соціаль­ної, моральної, психологічної) статева зрілість не є критерієм успішної соціалізації людини.

Термін «зрілість» пояснює стан, до якого приходить ор­ганізм людини наприкінці періоду розвитку. Це є найбільш три­валим періодом онтогенезу⁹, який характеризується тенденцією до досягнення найвищого розвитку духовних, інтелектуальних та фізичних здібностей особистості [82, с. 245].

ті. 104

О нтогенез - індивідуальний розвиток людини від її зародження до смер-

ОСНОВИ ЛЮДИНОЗНАВСТВА. ЛЮДИНА В ЦІЛОМУ

Вікові межі періоду зрілості є досить умовними й визначають­ся моментом завершення юності й початком періоду старіння.

Сучасна наука умовно поділяє зрілість на окремі стадії: мо­лодість, розквіт, власну зрілість тощо.

Для зрілої особистості характерні такі риси:

розвинене відчуття відповідальності, потреба в піклуван­ні про інших людей, здатність до активної участі в житті суспільства, а також до ефективного використання своїх знань та здібностей, до психологічної близькості з іншою людиною;

почуття власної гідності, вміння конструктивно підходи­ти до вирішення різноманітних життєвих та професійних проблем; здатність до саморозвитку, самозміни, саморе-алізації, творення (співтворення) власного життя; уміння не пливти за течією, не залежати від ситуації, а ро­бити свій власний вибір.

Наявність зазначених рис дає можливість людині не тільки вижити в складних ситуаціях, але й не деградувати.

Ш Наприклад, поведінка полонених у концтаборах: одна категорія людей поводили себе з гідністю, про­тистояли нелюдському поводженню гітлерівців, інші (їх було набагато більше) «відповідно до дия­вольського задуму, втрачали власну індивідуаль­ність, змішувалися з аморфною людською масою, опускалися до існування на рівні примітивних пот­реб, втрачали свою унікальну людську здатність пе­редбачати майбутнє й творити його. Накопичена аг­ресія була спрямована не на тюремників, а на більш слабких (як у зграї хижаків), на інших, навіть на себе. Саме це й дозволяло відносно невеликій кіль­кості охоронців утримувати в покорі тисячі людей» [44, с. 11].

Дослідник-психолог і психоаналітик Бруно Бет-тельхайм, будучи в роки Другої світової війни поло-

105

Л.В. БАТЛІНА

н еним Дахау й Бухенвальду, прийшов до висновку, що відомий афоризм «Жити на колінах чи вмер­ти стоячи» із психологічного боку неправильний: «жити на колінах» забезпечувало не життя, а тіль­ки лише існування, перетворюючи людину на тва­рину.

Розвиток людини в період зрілості безпосередньо пов'язаний з її включенням до сфери суспільного або індивідуального ви­робництва. Нездатність людини активно включитися у виробни­чу (суспільну або індивідуальну) діяльність призводить до осо-бистісного застою.

«Соціальна зрілість» особистості передбачає рівень сформо-ваності настанов, знань, умінь та етичних поглядів, що є достат­німи для добровільного, вмілого та відповідального виконання усієї сукупності соціальних ролей, притаманних дорослим. У більш вузькому розумінні цей термін означає комплекс особис­тих якостей суб'єкта, що складають його уміння взаємодіяти з іншими людьми в процесі досягнення загальної мети.

Окрім здатності до саморозвитку необхідною є наявність внутрішнього «ядра» у людині, її внутрішньої стійкості, яка б допомагала у скрутні періоди життя, в екстремальних і кри­зових ситуаціях різного рівня (наприклад, як зараз). Основою такого ядра повинна бути людська зрілість. Людська зрілість передбачає:

сформованість картини світу й власного місця в ньому; мудрість у пошуку оптимальних варіантів вирішення серйозних проблем, на яких зав'язана велика кількість людей;

внутрішні сили брати на себе відповідальність за прийняті рішення та їх наслідки;

уміння ставити й досягати мету, реалізація якої не спри­чинятиме шкоди навколишньому світові, іншій людині; усвідомлення цінності людського життя та власного при­значення.

ОСНОВИ ЛЮДИНОЗНАВСТВА. ЛЮДИНА В ЦІЛОМУ

Для досягнення людської зрілості індивід повинен опанувати інтегрованими знаннями про наукові, філософсько-релігійні по­шуки у визначенні природи світу й людини, її призначення на Землі, про деонтологічні аспекти поведінки людини в Цілому, зокрема, у соціальному Цілому¹⁰.

Соціалізація особистості в групових відносинах

У системі «Людина- Ціле» на формування кожної особис­тості великий вплив здійснюють групи, ієрархічно розташовані на різних ступенях онтогенезу. У загальному вигляді це відбу­вається як процес входження людини до нового соціального се­редовища та інтеграції з ним (О.В. Петровський) [82, с. 77].

Залежно від віку людини цим соціальним середовищем висту­пає: дитячий садок, школа, нова компанія, вуз, армія, трудовий колектив тощо. «... у глобальному масштабі — в його довготрива-лості та цілісності — від немовляцтва до громадянської зрілості, цей процес не можна представляти інакше, як входження в сус­пільно-історичне буття, представлене в житті людини її участю в діяльності різних груп, до яких вона призвичаюється і які вона активно засвоює». Розвиток особистості у відносно стабільно­му соціальному середовищі, за концепцією О.В. Петровського, підпорядкований певним психологічним закономірностям, які знаходять своє вираження в трьох фазах розвитку особистості: адаптації, індивідуалізації та інтеграції.

Фаза адаптації передбачає активне засвоєння норм, що діють сукупно, оволодіння відповідними формами та засобами діяль­ності. Людина намагається бути «як усі», максимально адап­туватися до спільноти. Це досягається за рахунок суб'єктивно пережитих утрат деяких індивідуальних відмінностей при мож­ливості ілюзії розчину в «загальній масі».

Фаза індивідуалізації породжується загостренням протиріч між досягнутим рівнем адаптації - тим, що суб'єкт став таким, «як усі» у групі, - і не задоволеною потребою індивіда в макси-

Д еонтологія в перекладі з латини - наука про належне.

106

107

Л.В. БАТЛІНА

мальній персоналізації. На цій фазі розвитку відбувається по­шук шляхів для вияву індивідуалізації особистості.

Фаза інтеграції особистості в спільноті обумовлена проти­річчями між намаганням суб'єкта ідеально представити у сві­домості інших свої особливості та значущі відмінності, з одного боку» а, з іншого - потребами спільноти прийняти, схвалити й культивувати лише ті індивідуальні особливості, які їй імпону­ють, відповідають її цінностям, стандартам, сприяють успіху в суспільній діяльності. На цій фазі відбувається взаємна транс­формація особистості й групи, особливо у випадку лідерства осо­бистості. Якщо зазначене протиріччя не ліквідується, виникає дезінтеграція, наслідком якої може бути витіснення особистості з цієї спільноти або її фактична ізоляція. Усе це веде до закріп­лення характеристик егоцентричної індивідуалізації, або її по­вертання на більш ранню фазу розвитку. Інтеграція особистості в спільноті сприяє виникненню новоутворень особистості, які відповідають необхідності та потребам як групового розвитку, так і особистості.

На кожній фазі входження в соціально-психологічну групу людину очікують певні труднощі:

якщо людина не спроможна перемогти труднощі адапта­ційного періоду й перейти до другої фази розвитку, у неї будуть формуватися якості конформності, залежності, безініціативності, з'явиться нерішучість, невпевненість у собі та у своїх можливостях, що в подальшому може стати причиною особистої деформації;

якщо ж на фазі індивідуалізації особливості людини не сприймаються групою, а будуть відсторонені, це сприяти­ме розвитку в неї особистісних новоутворень: негативіз-мів, агресивності, підозрілості, неадекватно завищеної са­мооцінки [82, с. 80-83].

Досить важливим аспектом взаємодії людини в системі «Людина - Ціле» є усвідомлення тези О.В. Петровського про те, що зазначені зміни, обумовлені послідовними фазами роз­витку особистості. Вони відбуваються завжди, коли суттєво

108

ОСНОВИ ЛЮДИНОЗНАВСТВА. ЛЮДИНА В ЦІЛОМУ

змінюється соціальна ситуація, у якій перебуває індивід. Крім того, фази розвитку особистості ускладнюються тим, що як сама особистість, так і відносно стабільна спільність розвивають­ся, постійно змінюючись. Це призводить до виникнення нових протиріч, які ускладнюють процес становлення особистості і (у крайніх своїх проявах) стають причинами невротичних зривів у людини.

За умови змін соціальних ситуацій протягом життя людини багато разів відновлюються ситуації адаптації чи дезадаптації, індивідуалізації чи дезіндивідуалізації, інтеграції та дезін­теграції. У людини закріплюються відповідні новоутворення й формується досить стала структура її власної індивідуаль­ності.

Етапи розвитку особистості в соціальному середовищі

Етапи розвитку особистості в соціальному середовищі на­зивають періодами її розвитку [82, с. 84]. Визначаючи останні, науковці спираються на вікові етапи формування особистості: ранній (переддошкільний) вік (0-3), дошкільний вік (3-6), мо­лодший шкільний вік (6-11), середній шкільний вік (11-15), старший шкільний вік (15-17). Кожному з вікових етапів прита­манні свої риси.

Раннє дитинство (0-3). У цей час розвиток дитини відбу­вається здебільшого в сім'ї. Залежно від тактики сімейного ви­ховання, характеру сімейних стосунків спочатку формується особистість дитини як ніжної, турботливої людини, котра без ос­траху визнає свої помилки та прорахунки, відкритої, маленької людини, яка не намагається ухилитися від власної відповідаль­ності, або ледачого, жадібного, примхливого маленького боягу-за-тирана. Важливість цього віку полягає в тому, що дитина з першого року свого свідомого життя перебуває в достатньо роз­виненій групі і в міру притаманної їй активності (у залежності від особливостей її нервово-психічної організації) засвоює тип стосунків, що склалися в сім'ї, перетворюючи їх у риси особис­тості, котра формується.

109

Л.В. БАТЛІНА

Уже в переддошкільному віці можна спостерігати фази вход­ження малої дитини до групи:

на першій фазі відбувається адаптація дитини на рівні засвоєння найбільш простих навичок оволодіння мовою як засобом приєднання до соціального життя при невмін­ні виділити своє «я» з навколишніх явищ; на другій фазі - фазі індивідуалізації - відбувається про­тиставлення себе навколишнім («моя мама», «я мами­на», «мій собака» тощо) та демонстрування своїх особли­востей;

на третій фазі - фазі інтеграції - дитина вже демонструє певні вміння зважати на інших, підкорятися вимогам до­рослих, дозволяє керувати своєю поведінкою тощо. Після трьох років (дошкільний період) дитина переходить на новий етап розвитку особистості в нових для неї соціально-пси­хологічних умовах: вона починає відвідувати дитячий садок. «Якщо перехід до нового періоду не підготовлений протягом по­переднього вікового періоду успішним протіканням фази інтег­рації, то тут (як і на межі між будь-якими віковими періодами) складаються умови для кризи розвитку особистості — адаптація дитини в дитячому садку стає ускладненою» [82, с. 86].

Дошкільний вік (3-6 років) характеризується тим, що дити­на, відвідуючи дитячий садок, є членом групи однолітків, якою керує вихователь. Останній стає для дитини авторитетом, що дорівнює батьківському. Шляхом залучення дитини до різних видів діяльності (гра, праця, навчання тощо) вихователь нама­гається формувати в дошкільника гуманність, працелюбність, приязність та інші соціально-цінні якості. Це стає можливим завдяки фазам розвитку особистості дитини:

на фазі адаптації дошкільник засвоює норми й засоби по­ведінки з іншими, які схвалюються батьками та виховате­лями;

на фазі індивідуалізації дитина намагається віднайти в собі щось таке, що відрізняє її від інших дітей, у тому чис­лі капризує, а орієнтиром для неї є оцінка вихователя;

ОСНОВИ ЛЮДИНОЗНАВСТВА. ЛЮДИНА В ЦІЛОМУ

на фазі інтеграції відбувається гармонізація неусвідом-люваного дошкільником намагання проявити у своїх діях особисту неповторність.

Перед дорослими стоїть завдання забезпечити дитині успіш­ний перехід до нового етапу суспільного виховання - до школи, третього періоду розвитку особистості.

У молодшому шкільному віці ситуація формування особис­тості багато в чому схожа на попередню. Зміна соціального ста­тусу (дитина - учень) дає можливість увійти до нової для неї групи - групи однокласників. Роль учителя на цьому етапі стає ще більш референтною, оскільки останній використовує апарат щоденного виставлення оцінок, регулює стосунки дитини як з однолітками, так і з дорослими, з'ясовує з батьками індивіду­альні особливості поведінки дитини, формуючи їх ставлення до дитини та її ставлення до себе «як іншого». У цьому віковому періоді суттєвою для розвитку особистості дитини є не стільки сама навчальна діяльність, скільки ставлення дорослих до її навчальної діяльності, успішності, дисципліни й старанності. Тому третя фаза - фаза інтеграції - означає не стільки інтегра­цію учня в системі «учень - учень», скільки «учень - учитель», «учень - батьки».

Особливістю підліткового віку є те, що цей період не означає входження до нової соціальної групи (за умови, якщо не виникла нова референтна група поза школою). Це є подальший розвиток особистості в групі, яка розвивається, але в нових умовах нав­чання і за наявності серйозної перебудови організму під час ста­тевого дозрівання. Великого значення набуває соціальне спряму­вання референтної групи (просоціальне чи антисоціальне).

Мікроцикли розвитку особистості підлітка відбуваються для одного й того ж учня паралельно в різних референтних групах. Останні конкурують між собою за своєю значущістю. Успішна інтеграція в одній з них може поєднуватися з дезінтеграцією в іншій (вулична компанія). Індивідуальні якості, що були цінни­ми в одній групі, можуть бути відкинуті в іншій групі, де домі­нують інші ціннісні орієнтири. За наявності останнього відбу-

110

111

Л.В. БАТЛІНА

вається блокування можливостей успішної інтеграції підлітка в групі. О.В. Петровський зазначає, що «... протиріччя міжгрупо-вої позиції підлітка є не менш важливими, ніж протиріччя, які виникають у межах мікроциклу його розвитку» [82, с. 87].

Для підлітка є характерним намагання бути особистістю, що зовнішньо виражається в самоствердженні, особливо серед своїх однолітків. У підлітковому віці дитина водночас входить до різ­них референтних груп, котрі не є стійкими, у тому числі й за характером змісту. Це впливає на формування специфічних рис психології підлітка.

Період переходу від підліткового віку до самостійного дорос­лого життя називається юністю. У сучасній психології єдності вчених щодо хронологічних меж юності немає. Найчастіше до­слідники виділяють ранню юність, тобто старший шкільний вік (15-18 років) і пізню юність (18-23 роки). Для цього віку є ха­рактерним:

завершення процесів фізичного дозрівання людини; розвиток самосвідомості та вступ у доросле життя; основними видами діяльності є навчання й посильна пра­ця;

збільшується діапазон соціальних ролей та обов'язків; розв'язання багатьох життєвих завдань дедалі частіше за­лежить від соціальної активності юнака чи дівчини; зростає соціальна мобільність і число факторів, які пози­тивно й негативно впливають на розвиток особи; у зв'язку з початком трудової діяльності відносини між особою та суспільством значно поглиблюються й сприяють більш усвідомленому розумінню свого місця в житті; діапазон інтересів має більш чіткі межі;

засвоювані соціальні норми й цінності набувають життє­вого сенсу.

Період юності охоплює вплив як школи, так і нових соціаль­них інститутів (вищі навчальні заклади, армія, трудові колек­тиви тощо). Входження в цьому віці до зазначених соціальних груп також підпорядковується трьом фазам (адаптація, індиві-

112

ОСНОВИ ЛЮДИНОЗНАВСТВА. ЛЮДИНА В ЦІЛОМУ

дуалізація, інтеграція), і на кожній молоду людину очікують певні труднощі, подолання яких забезпечує поступовий розви­ток особистості, її перехід від однієї фази розвитку до наступної, ще більш складної.

Зазначені фази переслідують людину протягом усього її жит­тя: для успішного входження особистості до нових соціально-психологічних груп вони завжди будуть ЇЇ супроводжувати в соціальному Цілому й сприятимуть або не сприятимуть її по­дальшому зростанню.

3.2. Проблеми соціалізації особистості в сучасному українському суспільстві

Соціалізація особистості в українському суспільстві

У системі «Людина- Ціле» вагомим фактором формування особистості є те, що кожна людина є носієм певних національ­них рис. Отже, на теренах України це, звичайно, стосується проблеми ментальності українського народу.

Менталітет - квінтесенція культури, у якій втілюються глибинні засади світосприйняття, світогляду й поведінки люди­ни, групи, або соціуму; певна інтегральна характеристика лю­дей, котрі мешкають у конкретній культурі, що дозволяє зроби­ти опис своєрідності бачення цими людьми навколишнього сві­ту й пояснити специфіку їх реагування на нього (І.Г. Дубов).

Ментальність це «вираження на рівні культури народу іс­торичних доль країни як деякої єдності характеру історичних завдань і способів їх вирішення, укорінених у народній свідо­мості, у культурних стереотипах (К. Пантін); своєрідна пам'ять народу про минуле, психологічна детермінанта поведінки мільйонів людей, вірних за будь-яких обставин своєму «коду» [76]. Ментальність закріплюється всім масивом етнічної куль­тури, відтворює етнічні уявлення про рівень розвитку означеної спільності, про позитивні якості й недоліки, головні елементи духовного життя, місце традицій і новаторства. Вона виходить

113

Л.В. БАТЛІНА

з а межі свідомості, складає певний «образ світу» й формуєть­ся під впливом діяльності багатьох поколінь людей. Спільні трансформації стосуються спочатку економіки, потім політико-правової системи, ідеології, системи цінностей і в останню чер­гу- ментальності, яка є своєрідним «осадком» історії розвитку певного етносу.

" Менталітет народу, впливаючи на особливості духовного життя, визначається основними характерологічними відміннос­тями, пов'язаний з історичними умовами розвитку націй і від­творює зміст народовідчувань.

Особливі риси вдачі слов'янських племен були зазначені ще в «Повісті минулих літ»: «... всі ці племена мали свої звичаї і за­кони своїх батьків, кожен свій норов і побут» [69]. Устрій життя полян і в'ятичів істотно відрізнявся: поляни «бяху дужи мудрьі и смьісленнн», будують міста й дотримуються добрих звичаїв; радимичі та в'ятичі, сіверяни «один звичай мали: жили вони в лісі, як ото всякий звір, їли все нечисте і срамослів'я було в них перед батьками й невістками»¹¹. Принципи рівності, справедли­вості, працьовитості, честі та солідарності у свій час «У повчан­ні дітям» проголошував Володимир Мономах. З давнини високо цінилися такі якості як миролюбність, милосердя, духовність, що знайшло своє відображення у фресках та мозаїках Софії Київської. До вірності православ'ю, освіченості, любові до бать­ківщини завжди закликали співвітчизників І. Вишенський, Б. Хмельницький.

Погляд на людину як найвищу цінність почав формуватися в Русі-Україні вже з моменту ЇЇ хрещення й із кожним століттям проявлявся все яскравіше. Перші гуманістичні тенденції поча­ли простежуватися в «Слові про закон і благодать», у «Руській правді», у «Повчаннях Мономаха», де людське життя визнача­лося як найвища цінність, а образа людської гідності були недо-

^{1 1} Поляни й очолюваний ними союз племен становили людність (русь), усередині якої на кінець І тис. н.е. інтенсивно йшов процес формування ук­раїнського народу, під час якого закладалося підґрунтя «української душі», тобто українського етнонаціонального характеру.

ОСНОВИ ЛЮДИНОЗНАВСТВА. ЛЮДИНА В ЦІЛОМУ

пустимими. Отже, основні риси гуманізму із його утвердженням поваги до розуму й гідності людини були започатковані в Захід­ній Європі на кілька віків пізніше, ніж на теренах майбутньої України.

Своєрідністю українського менталітету є його схильність до ірраціонального (Н.Л. Морська). Зазначене науковці пояснюють глибокими коренями, що сягають у передфілоські, міфологіч­ні уявлення про граничність людського буття [56]. З давніх-да­вен староруські традиції поступово формували в Україні став­лення до окремої людини як до «видимого образу невидимого Бога». Зокрема, ця ідея знайшла своє вираження в існуванні при кожній українській церкві шпиталів, де жили старці, сиро­ти, каліки, зупинялися мандрівники. Всі ці люди ще відповідно до Статуту св. Володимира називалися «церковними людьми», церква була зобов'язана піклуватися про них. Це ж підтверджує й «Требник» П. Могили (1646) [ЗО]. Про практику надання до­помоги немічним і хворим в історії України зазначає В. Янів, наголошуючи, що церква і монастирі переважно займалися бла­годійністю; якщо, наприклад, у германців у центрі родинних та суспільних турбот завжди була дитина, то в Україні - допомога старим, немічним і хворим.

Уперше спроби філософського осмислення самобутності ук­раїнського народу, його вдачі та єдності світоглядного, соціаль­ного, політичного та економічного аспектів здійснили члени Кирило-Мефодіївського братства (1846-1847) М. Костомаров, П. Куліш, Т. Шевченко. Вони проголосили головні цінності, на які має орієнтуватися розвиток української нації - Бог, мир, свобо­да, рівність і братерство народів, гармонія з природою, повага до землі-матінки, до України. М. Костомаров виокремив основ­ні риси українського характеру: висока, безумовна релігійність українців, демократична вдача, розуміння переваги особистості над общинністю, цінування свободи [18].

Два цілісні образи - селянина й козака, що є типовими пред­ставниками в історії українського народу, - у своїх поезіях добре змалював Т.Г. Шевченко. Він відобразив істотні риси,

114

115

Л.В. БАТЛІНА

характерні для українців: любов до свободи, меланхолійне за­милування природою, гостре переживання несправедливості, глибоке сердешне розуміння людської гідності, філософсько-за­думливе сприйняття зрадливості, несталості долі. Водночас Т.Г. Шевченко визначав також і негативні прояви в житті суспільс­тва: псевдопатріотизм, зрада, лінивість, соціальна пасивність.

Історичні чинники, що були визначені ще з давніх-давен між Сходом і Заходом, поставили Україну на рівень геополітичної межовості. Це не могло не супроводжуватись істотними впли­вами з боку інших, домінуючих в межах своїх державних утво­рень етносі (передусім російського й польського), їх культури, зокрема, політичної, суспільної психології, традицій, світоспри­ймання тощо.

Водночас, незважаючи на наявність істотних впливів різних культур, українську ментальність можна охарактеризувати як ментальність західного типу. Саме на це звернув у свій час увагу М. Грушевський: «Порівняно з народом великоруським український є народом західної культури - одним з найбільш багатих східними орієнтальними впливами, але все ж таки по всьому складі своєї культури і свого духу народом західним» [18]. Для українців є характерними такі риси: гуманність, яка має в українстві різні форми вияву (невойовничість, миролюб­ність), лагідність, милосердя, благодійність, щирість, душев­ність, демократизм, любов до праці, індивідуалізм, прагнення свободи, хазяйновитість, волелюбність, інтровертизм.

У сучасних літературних джерелах у якості основних вио­кремлюються нижченаведені національно-психологічні риси українського характеру.

Антеїзм. У цьому понятті має вираження емоційно-шаноб­ливе ставлення до землі, рідної природи, черпання життєвих сил у постійному зв'язку з матір'ю-землею.

Екзістенціально-кордоцентричне світовідчуття. Воно пояснюється тривалим життям українців в умовах не завжди безпечного степу, що призвело до гостро-емоційного пережи­вання сьогоденності життя, життєлюбності, поетичності, лірич-

116

ОСНОВИ ЛЮДИНОЗНАВСТВА. ЛЮДИНА В ЦІЛОМУ

но-пісенного сприйняття, пріоритету «серця» над «головою», або кордоцентричності.

Ш В українській психології, як уважав історик пси­хологічної науки О.М. Раєвський, провідною особ­ливістю, що властива їй з давніх часів, була «психо­логія серця» - важливий біблійний мотив, архетип дослідження, способу міркування. Ще раніше на це вказували діячі Києво-Могилянської академії (ідея перетерплення), Г. Сковорода, К. Ушинський, П. Юркевич та ін.

Психологи українських, закордонних університетів, говорячи в цілому про характерні риси українського народу, підкреслю­ють насамперед відносне домінування почуття над мисленням і волею [75, с. 6]. Індивідуалізм обумовлений працею українсько­го народу на родючих землях лісостепу й степу, що не вимагало великих об'єднань людей, достатньо було невеличких формувань малих соціальних груп. Водночас індивідуалізм українців поєд­наний з ідеями рівності, поваги та свободи людини, неприйняття деспотії. Ще в XVII ст. французький дослідник Боплан відзна­чав: «... українці дуже люблять свободу, без неї не уявляють собі життя. Задля цього так часто бунтують і повстають, відчуваючи, що їх у чомусь утискають. Рідко минає сім чи вісім років, щоб вони не бунтували чи не піднімали повстання проти панів».

Соціопсихологічний і політичний конформізм української психіки. Ця риса, зумовлена геополітичною ситуацією: на заваді руху країни європейським шляхом розвитку стояли колонізація України протягом кількох століть, відсутність її державності та соборності території; «європейська» матриця світосприйняття з домінантою тотального підкорення накладалася на психопо-ведінкові архетипи українців.

Щ Т. Мацейків наслідки «європейської» матриці опи­сує так: «У створюваних з азіатською жорстокістю

117

Л.В. БАТЛІНА

а лгоритмах життєдіяльності не було місця само­ достатній особистості, що відповідає за історію свого народу і власне життя. Українська етнокультурна ніша зазнала значного руйнування: нівелювалися споконвічні чесноти свободи, честі, сумління тощо. Умовою виживання стали соціопсихологічний та політичний конформізм, який передбачав не лише ■» прислужництво «меншовартісної» нації, а і її «задо-

волення» від рабства» [78, с. 67-68].

Отже, лижний представник українського народу несе на собі певні національні риси, що проглядають у людині певною мірою залежно від її соціально-психологічного, загальнокуль­турного розвитку, рівня самосвідомості й духовної культури, і, звичайно, відбиваються на стосунках у системі «Людина - Лю­дина».

Сучасні проблеми соціалізації особистості в українському суспільстві

Проблема соціалізації особистості молодої людини сьогодні ускладнена негативним впливом окремих об'єктивних фак­торів, що існують в українському суспільстві: вплив великого міста, економічне неблагополуччя значної частини сімей, про­ституція, насилля, алкоголізм, наркоманія тощо.

У соціалізації особистості в Цілому надзвичайно важливим фактором є характер сімейних стосунків, який здатний визна­чити модель соціалізації, а також створити багато, у тому числі важковирішуваних і навіть зовсім не вирішуваних проблем.

На особливостях формування особистості підлітка відби­вається тип батьківської влади (Едлер). Найбільш поширеними в сучасному суспільстві є такі типи:

авторитарний (підліток не може ні висловити власну точку зору, ні брати участь у прийнятті рішень, котрі його безпосередньо стосуються);

118

ОСНОВИ ЛЮДИНОЗНАВСТВА. ЛЮДИНА В ЦІЛОМУ

авторитетний (підліток може брати участь в обговорен­ні проблеми, але батьки приймають кінцеве рішення самі, виходячи із власної думки);

демократичний (підліток робить свій внесок до обговорен­ня проблеми і може сам приймати певні рішення, але він повинен сповістити про них батьків, від яких і залежить прийняття кінцевого рішення);

егалітарний (ролі практично не диференційовані, батьки й підлітки на рівних беруть участь у виборі рішення); дозволяючий (підліток займає все більш активну та впли­вову позицію в прийнятті рішень);

потуральний (підліток має вибір - інформувати батьків чи ні про своє рішення);

ігнорувальний (батьки не знають про ті рішення, які прий­няв підліток) [38, с. 117].

Здебільшого сучасні підлітки схильні до демократичної мо­делі взаємин із батьками, яка забезпечує їм психологічний ком­форт. За авторитарної моделі в підлітка виникає почуття відчу­женості й залежності; за потуральної - почуття покинутості й непотрібності; модель «тиску» або «вседозволеності» загрожує великими проблемами та серйозними втратами в розвитку осо­бистості, її деформації. У стосунках з батьками підлітки най­більш цінують із боку дорослих прояви розуміння, прощення, ніжності, турботи й любові [38, с. 116-117].

Особлива роль сім'ї помітна у формуванні особистості дів­чат, зокрема рівні їх самооцінки, що є досить низькою. Це пояс­нюється більшою чутливістю дівчат до настрою та переживань членів сім'ї, особливо матері, з якою зазвичай у них досить тісні стосунки. Кожна третя доросла жінка відчуває смуток відносно своєї статі, крім того, 40-річні жінки-матері відчувають фізіоло­гічний та психологічний стан нервового напруження, ускладне­ний економічною нестабільністю в більшості українських сімей. Усе це вловлюється дочками й позначається на їх самооцінці, більшість дівчат дивляться на себе через призму материнського світосприйняття та світовідчуття (Г.М. Лактіонова).

119

Л.В. БАТЛІНА

В ідсутність прихильностей у сім'ї негативно впливає на осо­бистість майбутньої жінки: відбувається блокування розвитку її особистості, внаслідок чого дівчина не відчуває докорів сум­ління, вступаючи в інтимні стосунки, міняючи партнерів, по­чинаючи іноді власний шлях до проституції. Обидва варіанта дають можливість дівчині досить легко стати здобуттям секс-бізнесу, антигромадських угруповань та окремих злочинців. Кім того, як установили психологи-правознавці, руйнування первинних соціальних зв'язків, особливо втрата необхідно­го позитивно-емоційного контакту на ранніх етапах розвитку дівчат у зв'язку з дефектами виховання, стає причиною за­родження відчуженості: з одного боку, це сприяє виникненню й розвитку нервово-психічних аномалій, які несуть чималий криміногенний потенціал, а з іншого, ставши матір'ю, дівчи­на може поводити себе по відношенню до своєї дитини або так, як поводилися її батьки, або, не пізнавши батьківської любові й турботи, спроможеться лише на сурогат любові й турботи (Ю.М. Антонян) [1, с. 85].

Ш Отже, неблагополуччя відновлюється, ризик збіль­шується, а все це вимагає спеціальних програм для дівчат із сімей, де порушені або зовсім відсут­ні нормальні стосунки з батьками, і насамперед, із матір'ю.

В аспекті негативної соціалізації певну роль відіграє со­ціальне явище, пов'язане зі зростанням соціально-економічно­го неблагополуччя значної кількості сімей в Україні. Це відби­вається на соціально-економічному стані молоді: збільшується кількість молодих людей, батьки яких не спроможні дати їм не­обхідну освіту, забезпечити необхідний зовнішній вигляд тощо. Нестримне зростання розшарованості населення на багатих і бідних породжує в частини підлітків, молоді нерозуміння, не­гативне сприйняття того, що відбувається, агресивну, жорстоку реакцію на певні життєві ситуації.

ОСНОВИ ЛЮДИНОЗНАВСТВА. ЛЮДИНА В ЦІЛОМУ

Ш Так, вивчаючи долі молодих дівчат із неблагополуч-них сімей, Ю.М. Антонян зробив спробу створити соціально-психологічний портрет засудженої жінки: 40% з них на момент засудження не мали матері, а 60% - батька, тобто вони були позбавлені батьківсь­кої підтримки; багато засуджених дівчат належали до числа відторгнутих передусім своїми батьками, вони не мали довірливих стосунків або нічого не зна­ли про своїх батьків, ніколи не відчували батьківсь­кої турботи; нерідко доньки таких батьків рано роз­починали сексуальне життя, намагаючись у такий спосіб знайти бажане відчуття любові [1].

Для молодих дівчат із таких сімей практично не­доступні модні предмети одягу та інші престижні речі, які за їх духовної нерозвиненості та при низь­кому рівні культури під впливом масової реклами мають велику звабливу силу. Наслідком цього є за­здрощі, образа, що виникають у незрілій свідомості, стаючи мотивами для скоєння крадіжок, пограбу­вань, заняття проституцією.

Однією з найбільш складних проблем великих міст є прости­туція.

Ш Офіційна статистика показує, що за останні роки адміністративні порушення, пов'язані із проститу­цією, зросли на третину, але ці цифри не відбивають дійсних масштабів проблеми в українському сус­пільстві.

Сьогодні українські дівчата перетворилися на «живий товар» не тільки у своїй країні, але й за кордоном. Серед проституток усе частіше з'являються неповнолітні й навіть діти.

Виникають різноманітні форми проституції: масажні кабінети, валютна проституція, вулична, вокзальна, портова, готельна та

120

121

Л.В. БАТЛІНА

а втомобільна, проституція за викликом тощо. У зв'язку із цим у правоохоронних органах з'явилися спеціальні підрозділи «По боротьбі із проституцією, наркоманією, поширенням СНІДу, зло­чинами, що пов'язані з іноземними громадянами».

Як уважають фахівці, без комплексного науково-практичного підходу вирішити зазначену проблему майже неможливо. При­чина криється в багатофакторності цього соціального явища. Виникненню ранніх статевих стосунків сприяють: цікавість, бажання самоствердитися, груповий тиск, «мода» на ранній секс, слабкість соціального контролю, наочні зразки «вільної поведінки», алкогольний вплив, несприятливі сімейні стосунки, «втеча» від дискомфорту, пригніченості й самотності, бажання справжнього кохання, неосвіченість підлітків та їх вихователів у питаннях сексуального життя.

Причини проституції криються також:

у наявності протиріч між реальним станом жінки й мож­ливостями для самоствердження й самореалізації, «неуз­годженості» рівнів її потреб (А.А. Габіані); у нерозвиненості моральних почуттів та сексуальній усе­дозволеності (Ю.М. Антонян). Дослідники проблеми схо­дяться на тому, що для розуміння проституції є важливим момент початку статевого життя, стосунки з першим і на­ступними партнерами;

нерідко проституція немовби «передається спадково» від матері до дочки. Така «передача» у низці випадків відбу­вається досить безболісно - діє ефективність методу «жи­вого прикладу».

Ш Н.О. Авєріна, досліджуючи групу неповнолітніх проституток, установила, що тільки 15,8% із них були вихідцями із сімей, що відчували серйозні матеріальні труднощі; 51% мотивували своє занят­тя самоствердженням; 31,7% - цікавістю; 17,5% -бажанням бути дорослою. Водночас, як відзначає Т.С. Гурлєєва, важкі дівчата, незважаючи на їх

122

ОСНОВИ ЛЮДИНОЗНАВСТВА. ЛЮДИНА В ЦІЛОМУ

зовнішню впевненість і задоволеність власним жит­тям, насправді мають достатньо високий рівень тривожності й невпевненості в собі, вони відчувають психологічний дискомфорт, гострий дефіцит досвіду під час відкритого, довірливого спілкування з людь­ми, потребують їхньої допомоги. А в дослідженнях О.І. Дранищевої стосовно дівчат-учнів закритих на­вчальних закладів був зазначений факт відсутності емоційних уподобань і теплих дружніх стосунків із батьками, насамперед із матір'ю.

На думку вітчизняних та зарубіжних дослідників, омолод­ження проституції, злочинності, наркоманії, алкоголізму стає стійкою та небезпечною тенденцією. Досі в Україні зазначена проблема глибоко не вивчалася.

Щ У 70-х роках у Москві (К.К. Горяінов, А.А. Коровін, Е.Ф. Побєгайло) та в 80-х роках у Грузії (А.А. Га­біані) йшло дослідження такого соціального явища, як проституція. Зокрема, встановлено, що в обох випадках був зафіксований факт високого відсотка проституток із вищою освітою, а це свідчить про значне розширення соціальної бази проституції. Аб­солютну більшість обстежених штовхнула до цього заняття необхідність добувати засоби для існуван­ня. Дослідження умов виховання проституток у гру­зинському варіанті показало, що 16% виховувалися в дитячому будинку або в родичів, біля 30% - тіль­ки з однією матір'ю, 2% - тільки з батьком або один із батьків був нерідним. Для абсолютної більшості проституток характерні конфліктні стосунки в сім'ї, ранній початок статевого життя. 20% дівчат вступи­ли на цей шлях під впливом фізичного або психіч-. ного насильства. Абсолютна більшість проституток уживає алкоголь (це стабільна ознака, виявлена в

123

Л.В. БАТЛІНА

д ослідженнях у різних країнах і в різний час). Те ж саме стосується й до уживання наркотиків: у 70-ті роки в Москві 71,5% проституток були наркоман­ками; у грузинському дослідженні - 30% (ЯЛ. Ги-линський). Але оскільки наркоманія сьогодні має тенденцію до поширення і має латентний характер, як вважає Г.М. Лактіонова, є підстави припустити, що відсоток наркоманок серед проституток складає біля 70%, а, можливо, і більше. Ще одним негати­вом проституції є венеричні захворювання й СНІД. Отже, проституція - проблема, взаємопов'язана не тільки із проблемами злочинності, наркоманії, СНІ-Ду, венеричними захворюваннями, але й родинними взаємовідносинами. Ш

У громадській практиці існує три основних офіційних став­лення до проституції: заборона (прогібіціонізм), регламентація, відсутність заборони й реєстрація (аболіціонізм). Досвід різних країн показує, що політика заборони, яка не супроводжується іншими заходами, є мало ефективною в боротьбі з проблемами, що мають соціально-економічне коріння.

Один зі шляхів подолання проституції - її профілактика й допомога її жертвам. Необхідні педагогічні стратегії, які були б зорієнтовані на формування в дівчат почуття власної гідності та усвідомлення себе не тільки в ролі сексуального партнера, але і як творчої особистості (Г.М. Лактіонова) [44, с. 108].

Однією з актуальних проблем сучасного суспільства, що впливає на соціалізацію підростаючого покоління та молоді, визнано насильство, яке існує сьогодні на різних рівнях майже в усіх країнах світу. Найчастіше під насильницькі дії в соціумі підпадають жінки й діти.

Ш Тільки за 1997 рік правоохоронними органами Ук­раїни зареєстровано 1500 заяв про зґвалтування. Але, за даними фахівців, до міліції звертаються

124

ОСНОВИ ЛЮДИНОЗНАВСТВА. ЛЮДИНА В ЦІЛОМУ

лише 5% постраждалих. Інші не бажають розголо­су, не довіряють правосуддю, бояться, соромляться (О. Томашевська).

Частішають випадки зґвалтування близькими родичами не­повнолітніх та малолітніх дітей. Латентність (прихованість) таких злочинів складає, за оцінками фахівців, досить великі цифри. Серед малолітніх абсолютна більшість - дівчата, кожна з них цією подією травмована на все життя.

Ш Вивчення судової практики в справах щодо сексу­альних злочинів, скоєних у відношенні до малоліт­ніх та неповнолітніх, уперше було проведено в Ук­раїні в 1997 р. суддею Верховного Суду Ярославою Мачужак за ініціативою Всеукраїнського Комітету захисту прав дітей. За 1996 р. постраждало 7 тис. неповнолітніх, із них 70% стали жертвами сексу­альних злочинів.

Психологи називають зґвалтування «вбивством душі». Гли­бока психічна травма може викликати довготривалу депресію, мати наслідки іноді - на все життя.

У відношенні до жінки термін насильство означає будь-який скоєний на засадах статевої ознаки акт, який завдає страждання або шкоду фізичному, статевому, психологічному здоров'ю жін­ки, а також загрози скоєння таких актів, примус або свавільне позбавлення волі в суспільному або особистому житті. Відповід­но, насильство стосовно жінки охоплює такі випадки (однак не обмежується ними):

фізичне, статеве та психологічне насильство, що має місце в сім'ї, зокрема нанесення побоїв, статевий примус стосовно дівчат у сім'ї, насильство, пов'язане з посагом, зґвалтування дружини чоловіком, операції на жіночих статевих органах та інші традиційні види практики, що призводять до каліцтва й завдають шкоду жінкам, поза-

125

Л.В. БАТЛІНА

ш любне зґвалтування, а також насильство, пов'язане з експлуатацією;

фізичне, статеве та психологічне насильство, наявне в суспільстві в цілому, включаючи зґвалтування, статевий . примус, статеве домагання й залякування на роботі, у на­вчальних закладах та в інших місцях, торгівлю жінками та примус до проституції;

фізичне, статеве й психологічне насильство з боку або при потуранні держави, де б воно не відбувалося [94]. До числа інших актів насильства стосовно жінок належать: порушення прав жінок, котрі знаходяться в зоні військових конфліктів (убивство, систематичне зґвалтування, сексуальне поневолення, примусова вагітність); примусова стерилізація і примусовий аборт, насильницьке використання контрацеп­тивів; відбір статі до народження дитини та вбивство новонарод­жених дівчаток [44, с. 63].

До факторів, які обумовлюють поширення насильницьких дій стосовно жінок, належать:

самі жертви насильства, котрі через почуття сорому при­ховують те, що з ними сталося;

недосконалість законодавства, яке б забороняло або по­переджувало насильство у відношенні до жінок (секс-ту-ризм, торгівлю жінками);

недостатність просвітницької роботи, відсутність доступу до юридичної допомоги та інформації; пропаганда насильства, порнографії, сексуального понево­лювання в засобах масової інформації; відсутність комплексних досліджень і статистики щодо проблеми [44, с. 63].

Однією з актуальних проблем, що впливає на соціалізацію підростаючого покоління й молоді (не тільки в нашому сус­пільстві), є проблема поширення алкоголізму серед населення. Це - світова проблема, оскільки вона має інтернаціональний характер і зумовлена зростанням соціального напруження, чис­ленними конфліктами в побуті й на виробництві, особистою не-

126

ОСНОВИ ЛЮДИНОЗНАВСТВА. ЛЮДИНА В ЦІЛОМУ

влаштованістю мільйонів людей, спробою виходу таким чином із депресивного стану, формуванням власного «Я», впевненості в собі та власному майбутньому.

Особливо гострою є проблема жіночого алкоголізму, що має тенденцію до омолодження. Цьому певною мірою сприяє домі­нування в засобах масової інформації й культурі образу «люди­ни, яка розважається».

Вплив алкоголю на жіночий організм призводить до більш швидкого звикання та деградації жінок-алкоголіків:

помітно знижується коло їх інтересів, зникають попередні

культурні потреби;

з'являється схильність до ведення асоціального способу

життя;

етичні норми поведінки втрачають свою регулювальну

силу;

відбувається вивільнення низьких потягів. Більшість жінок-алкоголіків дуже низько себе оцінюють, вважають себе непривабливими, у бесідах часто скаржаться на тугу та самотність, на незадоволеність тим, яке враження вони справляють на інших [1, с. 180-181].

В останні роки нових розмірів набуває «пияцтво в домашніх капцях*, яке характерне не тільки для самотніх жінок, котрі реа­гують таким чином на свою самотність, але й для домогосподарок, чиї чоловіки досить успішно займаються бізнесом. Для таких жі­нок більш характерною є прихована форма вживання алкоголю, яка діагностується часто з великим запізненням, ускладнюючи лікування й знижуючи ефективність своєчасної допомоги.

Досить болючою і складною проблемою у світі, зокрема в Ук­раїні, є проблема наркомани, особливо жіночої. На відміну від чоловіків у жінок за 3-5 років регулярного вживання наркоти­ків відбувається соціальна, психічна й фізична деградація.

Ш За даними наведеними М.С. Басенко в дисертаційному дослідженні, до 80% жінок утрача-* ють сім'ю, приблизно 92% із них - роботу.

127

Л.В. БАТЛІНА

А бсолютна більшість жінок-наркоманок перебувають у віці до ЗО років, розпочавши вживання наркотиків у 15-25 років. Насторожує той факт, що існують досить великі групи жінок зі схильністю до наркотиків: таким жінкам властива гедоністична спрямованість, егоїзм, низький рівень контролю та поведінки, відсутність моральних, ціннісних бар'єрів, схильність до не­робства та паразитизму.

Наркотизації підлітків, молоді сприяє відсутність системи основних життєвих цінностей, бажання нових вражень і пози­тивних емоцій. Своєрідними каталізаторами наркотизації виступають:

вуличні компанії, які збільшують ризик зустрічі з нарко­тиком;

соціальна залежність, у тому числі від моди, групи одно­літків, партнера;

прагнення до отримання нових вражень та нових задово­лень будь-якою ціною, навіть ціною експериментування над собою, ціною прилучення до наркотиків. Якщо спочатку до вживання наркотиків нерідко спонукає ці­кавість, то дуже швидко наркотичне сп'яніння стає надцінніс-тю, що домінує над особистістю.

Ш Звертає на себе увагу той факт, що в 65% тих, хто знаходиться в офіційному шлюбі, і в 78% жінок, котрі мають постійного партнера, саме близькі чо­ловіки спонукали до вживання наркотиків.

Жінки-наркоманки перестають турбуватися про дітей, бать­ків, легко вступають у сексуальні стосунки з метою отримання дози наркотиків [44, с. 117-118].

Фахівці вважають, що ефективним засобом профілактики наркоманії та формування імунітету до неї є система життєвих цінностей.

Соціалізація особистості в українському суспільстві усклад­нюється в зв'язку із кризою, що існує в Україні.

128

ОСНОВИ ЛЮДИНОЗНАВСТВА. ЛЮДИНА В ЦІЛОМУ

Адаптація людини до кризової ситуації в сучасному українсь­кому суспільстві, як зазначають українські психологи А.М. Гірник, В.О. Саламатов, має дуже складний характер. Учені виокремлюють сім головних стратегій довгострокової адаптації людини до нових (соціальний або екологічних) умов життя:

1. Ігнорування нової ситуації, дотримання традиційного спо­ собу життя, укладу, роду занять;

2. Втеча в хворобу, домінування рентних установок; позиція жертви;

3. Втеча від реальності у світ фантазій, наркотизації;

4. Інтенсифікація діяльності, спрямованої на набуття влас­ ності, матеріального добробуту або на досягнення успіху, визнання;

5. Намагання утворити співтовариства, що надають ма­ теріальну або духовну підтримку людям, які до нього вхо­ дять;

6. Самореалізація у творчості;

7. Перехід до натурального господарства, самозабезпечення продуктами харчування, виготовлення та ремонт речей для себе [17].

Вчені зазначають, що кожна з визначених реакцій на стрес пов'язана з певними механізмами психологічного захисту і має місце у населення, котре страждає від економічної або іншого виду кризи в країні [17, с. 152].

У новій соціальній ситуації, яку переживають громадяни Ук­раїни сьогодні, пасивно-адаптивна модель соціалізації індиві­да втрачає свою ефективність. Пріоритетного значення набуває діяльнісно-інноваційна модель, котра потребує від особистості психологічної готовності та здібностей до індивідуального твор­чого самовизначення й самоздійснення, визначення свого місця в суспільстві і вибору своїх ролей; самозміни себе та зміни жит­тєвих обставин у світі, що динамічно розвивається; пошуку й реалізації альтернативних шляхів і способів самоактуалізації; організації кваліфікованої психологічної допомоги собі в кри-

129

Л.В. БАТЛІНА

т ичних життєвих ситуаціях на основі сучасних знань і програм [53, с. 23].

ОСНОВИ ЛЮДИНОЗНАВСТВА. ЛЮДИНА В ЦІЛОМУ

РОЗДІЛ 4. ЛЮДИНА ТАМ ПОТЕНЦІЙНІ МОЖЛИВОСТІ

*****

Отже, людина як соціальна істота не може бути відірваною від соціального Цілого, бо саме в ньому відбувається її' формуван­ня як особистості, проявляються її індивідуальні особливості. Простежується взаємовплив Людини й Цілого: з одного боку, на людину здійснює вплив соціальне Ціле, а, з іншого - людина спроможна впливати на соціальне Ціле, змінюючи його.

Таким чином, основним завданням процесу соціалізації є формування особистості з розвиненим почуттям власної гід­ності, економічно й духовно незалежної, яка володітиме інфор­мацією про проблеми й шляхи їх вирішення.

Питання для розвитку креативного мислення людини

1. Як Ви вважаєте, чи може людина бути всебічно розвине­ ною, перебуваючи в ізоляції від соціуму?

2. Чи є можливим безболісний перехід людини до нової со­ ціальної групи?

3. Які основні проблеми оточують молоду людину в сучасно­ му українському суспільстві в процесі її соціалізації? Чи завжди вони носять позитивний характер?

4. Чи є вживання наркотиків ефективним шляхом виходу із проблем, що оточують людину? Обґрунтуйте власну точку зору.

5. Як Ви вважаєте «валютні проститутки» - щасливі люди? Обґрунтуйте власну точку зору.

6. Хто винен у негараздах, що існують в нашому суспільс­ тві? Обґрунтуйте власну точку зору.

7. Чи варто пасивно спостерігати за негативними яви­ щами, які демонструє сьогодні наше суспільство? Обґрунтуйте власну точку зору.

8. Який би шлях обрали Ви, якби зіткнулися в житті із серйозними матеріальними труднощами?

130

Мета вивчення теми полягає в тому, щоб надати молодій лю­дині інформацію, що сприятиме усвідомленню нею багатс­тва власної людської природи, до кінця не вивчених наукою й самою людиною власних можливостей.

Основні питання змісту теми: феномени людської психіки. Таємничі прояви людської психіки, їх вивчення в історії роз­витку науки. Сучасні наукові пояснення окремих феноменів людської психіки.

Понятійний апарат: феномени людської психіки (лозошукац-тво, телекінез, телепатія, ясновидіння); психоенергетичні функції шкіри людини; парапсихологія; когнітивна фізика.

«Свобода зміни точки зору на щось - це на догоду прогресові людства, немає нічого страшнішого за догматизм, який мерт­вить».

Ю.Семенов

«Цього не може бути, тому що не може бути ніколи» - лихозвісне узагальнення лінощів думки, відторгнення незвичного, страх перед необхідністю піддати сумніву те, що вже стало усталеним». «Уміння вислухати (прочитати) протилежну точку зору — необхідний атрибут демок­ратії. Спор потрібен прогресу. Числен­ність думок свідчить про інтелектуальне багатство народу».

В.І. Сафонов

131

Л.В. БАТЛІНА

к ористання у власному житті, житті інших людей? Обґрунтуйте власну точку зору.

4. Які вимоги до людини, її поведінки в соціумі пред'являють проявлені в неї феноменальні психологічні здібності? Чи є вони у Вас? Як Ви їх використовуєте?

ОСНОВИ ЛЮДИНОЗНАВСТВА. ЛЮДИНА В ЦІЛОМУ