28. Парадокс зоощадливості. Взаємозв’язок попита та пропозиції та модель ad-as

Парадокс зощадження – суперечність, згідно з якою спроба заощаджувати більше доходів призводить до зменшення обсягу заощаджень Парадокс полягає у зростанні пропозиції грошей ощадним банкам, що спричиняє зниження відсоткової ставки, а отже, зменшення загального обсягу заощаджень.

Насамперед Дж.М. Кейнс висловив незгоду з фундаментальним положенням класичної теорії. Відповідно до його теорії не сукупна пропозиція створює сукупний попит, а навпаки, сукупний попит створює сукупна пропозиція.

Задамося питанням: чим визначається сукупна пропозиція в короткостроковому періоді? Якщо технологічний рівень виробництва і виробничих потужностей залишаються незмінними (а це ознаки короткострокового періоду), то рівень виробництва визначається чисельністю зайнятих. Виробники готові запропонувати на ринку будь-яку кількість продукції, а отже, і забезпечити зайнятість будь-якої кількості працівників, у залежності від того виторгу, що вони одержать, реалізувавши товари і послуги. Цей виторг, що спонукає робити той чи інший обсяг продукції, Кейнс назвав ціною пропозиції.

Іншими словами, у кожен даний момент часу функція сукупної пропозиції задана, оскільки задані досягнутим рівнем розвитку витрати на виробництво будь-якого обсягу товарів і послуг.

Прогнозуючи результати своєї діяльності, виробники очікують фактично одержати за кожен обсяг виробництва певну ціну. Цей очікуваний виторг можна назвати ціною попиту. Очікуваний виторг більш-менш тісно позв'язаний з фактично отриманою ціною, оскільки виробники постійно коректують свої чекання в залежності від отриманих результатів і кон'юнктури ринку.

Виробник у своїх діях буде орієнтуватися на обсяг пропозиції, що відповідає точці перетинання графіків ціни пропозиції і ціни попиту. Величина сукупного попиту в точці перетинання графіків названа Дж.М. Кейнсом ефективним попитом.

Таким чином, робить висновок Кейнс, функції сукупного попиту та сукупної пропозиції визначають рівень виробництва і зайнятості. Але оскільки в короткостроковому періоді функція сукупної пропозиції задана, можна стверджувати, що реальний рівень виробництва і зайнятості визначається функцією сукупного попиту. Тому особлива увага в кейнсіанскій теорії приділяється аналізу сукупного попиту, і насамперед споживчих витрат.

Отже, запропонована Кейнсом так званна модель AD-AS:

1) Виступає базовою при дослідженні коливання обсягів виробництва та рівень цін в економіці в цілому, причин та наслідків їх змін;

2) Дає можливість модифікувати різноманітні варіантидержавної політики в економічній області;

3) Дозволяє визначити ступінь впливу шоків на економіку, а також на результати політики держави, що направлена на стабілізацію;

4) Виходить з того, що ціни не гнучкі в короткостроковому періоді та є гнучкими в довгостроковому.

29. Теорія споживчої поведінки. Інтерпретація і. Фішера

Використавши схеми Вальраса в області механіки, Фішер спробував відійти від визначень корисності, якщо піддається вимірюванню кількість: прагнучи пов'язати корисність з об'єктивними товарними відносинами, він, в кінцевому рахунку, прийшов до чистої логіки вибору. Але на цій стадії у нього ще були деякі коливання, оскільки теорія вибору і представлялася йому центральною, Фішер вважав, що певне місце повинна знайти собі і проблема вимірювання корисності. Фішер твердив, що оскільки поверхня корисності перетворюється на карту байдужості, то залишається тільки логіка вибору.

На думку Фішера, виміряти корисність краще уникаючи вторгнення в область етики, психології і метафізики, хоча на практиці такого досягти неможливо.

Оскільки метою економіста є вивчення «механічних взаємодій», властивих процесу обміну, то для теорії Фішера досить почати з об'єктивного факту існування цін.

Отже, Фішер висунув гіпотезу, що при прийнятті споживчих рішень раціональні економічні суб’єкти враховують не лише поточні, але й майбутні доходи, тобто доходи, отримані споживачами протягом життя, і далі дослідник визначив проблему міжчасового споживчого вибору. Суть її полягає в тому, що при прийнятті рішення про споживання на данний момент і в майбутньому споживач стикається з міжчасовим бюджетним обмеженням.

Отже, проблема вибору постає перед споживачем, що живе у двох часових періодах: молодість та старість.

В перший період індивід накопичує та споживає.

В другий період має певний прибуток, але він не споживає і не накопичує, проте використовує накопичення, що зроблені завчасно в перший період життя.

Результатом його пошуків стало рівняння, що узагальнює споживчі можливості індивіда:

Дане рівняння співвідносить споживання в двох періодах і дохід в ці періоди. Це – стандартний спосіб виразу міжтимчасового бюджетного обмеження споживача.