- •1. Теорії економічної конкуренції.
- •2. Еволюція поглядів на конкуренцію та джерела набуття підприємствами конкурентних переваг.
- •3. Сутність та співвідношення понять «ринкові чинники успіху», «ключові компетенції», «конкурентні переваги».
- •4. Властивості конкурентних переваг.
- •6. Методика групування підприємств у стратегічні групи конкурентів.
- •7. Критерії та чинники конкурентоспроможності товару.
- •8. Принципи та загальний порядок оцінки конкурентоспроможності товарів.
- •9. Класифікація методів оцінки конкурентоспроможності товарів.
- •10. Методики кількісної оцінки конкурентоспроможності продукції.
- •11. Менеджмент якості товару.
- •12. Сучасні підходи до управління конкурентоспроможністю товару.
- •13. Сутність управління конкурентоспроможністю підприємства. Система управління конкур підприємства.
- •14. Мета та принципи, об’єкт і суб’єкт управління конкурентоспроможністю підприємства.
- •15. Функції та процес управління конкурентоспроможністю підприємства.
- •16. Специфічні особливості забезпечення конкурентоспроможності бізнес-організацій різних типів.
- •17. Методи оцінки рівня конкурентоспроможності підприємства.
- •18. Вимірювання рівня інтенсивності конкуренції в галузі.
- •19. Концепція розробки та забезпечення реалізації програми підвищення конкурентоспроможності підприємства.
- •20. Етапи розробки програми підвищення конкурентоспроможності.
- •21. Програми підвищення конкурентоспроможності галузі та країни.
- •22. Вітчизняний підхід до забезпечення конкурентоспроможності національної економіки.
- •23. Міжнародний досвід реалізації різноманітних програм, спрямованих на покращення ринкового положення конкретних підприємств.
- •25. Ситуаційне проектування стратегій конкуренції для підприємств з різним рівнем домінування на ринку.
- •26. Адаптація стратегій конкуренції до особливостей динаміки ринку.
- •27. Використання стандартних програмних рішень для оцінки ефективності управління конкурентоспроможністю.
- •28. Показники та особливості визначення міжнародної конкурентоспроможності.
- •29. Підприємство і конкурентоспроможність галузі та національної економіки.
- •30. Оцінювання рівня та інтенсивності конкуренції на міжнародних ринках.
- •31. Формування внутрішніх і зовнішніх передумов забезпечення міжнародної конкурентоспроможності підприємств.
- •32. Сутність, цілі та завдання управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства.
- •33. Методологічні основи управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства.
- •34. Функції, принципи та етапи управління міжнародної конкурентоспроможності.
- •35. Правові засади та цілі національних моделей конкурентної політики.
- •36. Контроль за зловживаннями домінуючим положенням на ринку. Взаємозв’язок конкурентного законодавства із суміжними галузями права.
- •37. Складові інноваційного бізнесу. Передумови та чинники формування бізнесово-інноваційного середовища.
- •38. Формування і розвиток ринку інновацій та інноваційних послуг в Україні.
- •39. Ознаки та типологія інноваційних підприємств.
- •40. Показники інноваційної діяльності підприємств.
- •41. Організація венчурного інноваційного підприємства.
- •42. Механізм формування прибутку венчурного підприємства. Підприємствами.
- •43. Методичні засади експертизи інноваційних проектів та продуктів.
- •44. Правова та економічна складова експертизи.
- •45. Концепція державної науково-технічної експертизи проектів, основні складові експертизи.
- •46. Експертиза наукового та науково-технічного рівня інноваційних проектів.
- •47. Методика економічного оцінювання інноваційних проектів.
- •48. Експертиза та оцінювання ліцензійних угод.
- •49. Економічне та правове оцінювання трансферту технологій.
- •50. Особливості управління ризиками інноваційних проектів.
- •51. Сутність та система оцінювання інноваційного потенціалу.
- •52. Управління інноваційним потенціалом підприємства.
- •53. Система оцінювання інноваційної активності.
- •54. Напрямки активізації інноваційної активності підприємства.
- •55. Інновації як чинник успішної бізнесової діяльності.
- •56. Інноваційна активність і узагальнені показники діяльності інноваційних підприємств.
- •57. Інноваційна концепція розвитку організації.
- •58. Показники оцінки інноваційного розвитку підприємства.
- •61. Інформаційна складова інноваційного бізнесу.
- •62. Концепція побудови системи інформаційної підтримки інноваційного бізнесу підприємства.
- •63. Потенціал підприємства як об’єкт управління.
- •64. Інформаційне забезпечення та сучасні технології управління складними виробничими системами. Підприємство — складна виробнича система.
- •65. Оперативне управління потенціалом підприємства на графоаналітичній основі.
- •71. Актуальність управління потенціалом за вартісними критеріями.
- •73. Особливості управління вартістю потенціалу підприємства.
- •74. Основи розробки управлінських рішень щодо регулювання (оптимізації) вартості підприємства (організації).
- •75. Особливості впровадження систем управління потенціалом на сучасних підприємствах.
- •77. Інструментарій антикризового управління потенціалом підприємства.
41. Організація венчурного інноваційного підприємства.
Венчурне підприємництво — це ризикова діяльність, у процесі якої створюються і впроваджуються у виробництво нові товари, технології, послуги. Це поєднання двох видів підприємництва: фінансового та інноваційного. Венчурні фірми (ризик-фірми) Створюються для генерації ідей та їх розробки і впровадження у виробництво. Характеризуються надзвичайною інноваційною активністю і значним ризиком. Відмінності венчурна: Розподіл фінансових ризиків між підприємцями і інвесторами (поетапне фінансування ), Орієнтація інвесторів на нові напрямки науки і техніки, Активна участь інвесторів в управлінні проектами, Співробітництво інвесторів та підприємців.
Венчурні фірми — це здебільшого малі підприємства у новітніх галузях виробництва (електроніка, біохімія, біоінженерія, виробництво споживчих товарів), які швидко прогресують і в яких відбувається інтенсивна зміна поколінь продуктів і технологій, пов’язаних з базисними інноваціями. Венчурні фірми, як правило, утворюються або групою однодумців — учених, інженерів, спеціалістів, винахідників, які мають певний досвід роботи в лабораторіях великих фірм, або науковими закладами, університетами чи приватними особами, які бажають організувати свою справу.
Інвестори – обмежені партнери вкладають у Венчурний фонд (донор) 99%капіталу, отримуючи 75-80% прибутку. 1% вкладає Керуюча компанія, й отримує 20-25% прибутку. Венчурний фонд, у свою чергу, розподіляється між 10-20 венчурними фірмами.
Типи венчурних фірм: 1.Низькопотенційні підприємства ( прибутки за 5 років = 50 млн. долл.), не дуже привабливі, однак їх кількість до 90% інноваційних підприємств; 2. Середньопотенційні підприємства, (прибутки - від 10 до 50 млн. доларів щорічно). Привабливі; 3. Високопотенційні підприємства, прибутки - понад 50 млн. доларів щорічно впродовж 5 років). Найпривабливіші, алеі становлять 1% від кількості інноваційних підприємств.
42. Механізм формування прибутку венчурного підприємства. Підприємствами.
Фінансування венчурного підприємництва здійснюється на принципах пайової участі, а кошти фірм венчурного капіталу функціонують як акціонерний капітал. Венчурний капітал за своєю природою є капіталом суспільним. Він формується і перерозподіляється за активної участі й підтримки держави та є продуктом перенакопичення. Схема венчурного фінансування: 1.Створюється венчурний фонд (ВФ). 2. Інвестиційний капітал вкладається в ВФ, яким оперативно керує управляюча компанія. 3. ВФ придбає частки в компаніях на обмежений строк ( 7-10 років), інвестуючи кошти в 10-20 проектів. 4. Момент одержання прибутку – це “вихід” . коли ВФ продає свої акції або на біржі (через початкове публічне ІРО ), або стратегічному інвестору, або менеджерам профінансованої фірми. 5. Керівництво збиранням коштів для ВФ та їх подальшим вкладанням здійснює УК, яка є посередником між інвесторами і підприємцями - реципієнтами інвестицій ( її участь у ВФ незначна або відсутня ).
Інвестори – обмежені партнери вкладають у Венчурний фонд (донор) 99%капіталу, отримуючи 75-80% прибутку. 1% вкладає Керуюча компанія, й отримує 20-25% прибутку. Венчурний фонд, у свою чергу, розподіляється між 10-20 венчурними фірмами.
Венчурне фінансування має такі особливості:
кошти вкладаються у венчурний бізнес без гарантій з боку венчура-фірми;
кошти надаються на безпроцентній основі, тобто ризиковий капітал розміщується не як кредит, а у вигляді паю в статусний фонд фірми;
вкладники капіталу вимушені очікувати в середньому від 3 до 5 років, щоб переконатись у перспективності вкладень і до 10 років, щоб отримати прибуток на вкладений капітал;
інвестори ризикового капіталу прагнуть отримати не підприємницький, а засновницький дохід, який почне приносити підопічна фірма;
повернення вкладених коштів венчурним фінансистом здійснюється в момент виходу цінних паперів фірми на відкритий ринок і залежно від частки участі в наданні коштів;
фінансові організації стають співвласниками венчурної фірми, а надані кошти — внесок у статутний фонд підприємства — часткою власних коштів останнього.
Джерелами венчурного капіталу можуть бути: вільні фінансові ресурси пенсійних, благодійних фондів; державні структури; корпоративний венчурний капітал; приватні інвестори; інвестиційні компанії малого бізнесу; зарубіжні інвестори; банки; страхові компанії; прибуток венчурних фондів, що реінвестується в інноваційні проекти. Розмір інвестицій різний — від 25 тис. дол. до кількох мільйонів доларів. На відміну від американських фондів, західноєвропейські вкладають свої кошти в зрілі фірми, які себе добре зарекомендували.