1. Теорії економічної конкуренції.

До середини XX в. сформувалися загальні уявлення про суть конкуренції і її основних рушійних силах, що виразилися в постулюванні чотирьох класичних моделей: досконалої (чистої) конкуренції, монополістичної, олігополістичної конкуренції та чистої монополії. Дані моделі і сьогодні є відправним пунктом у дослідженні конкуренції і конкурентних переваг.

Доскона́ла конкуре́нція — ідеалізований стан ринку, коли окремі покупці і продавці не можуть впливати на ціну. Ознаки досконалої конкуренції: безліч продавців і покупців; однорідність і подільність товарів, що продається; відсутність бар'єрів для входу або виходу з ринку; висока мобільність чинників виробництва; рівний і повний доступ всіх учасників до інформації (ціни товарів); раціональність учасників; відсутність трансакційних витрат або податків.

Монополія характеризується наявністю одного-єдиного продавця конкретного товару або виду послуг на ринку, а також неможливістю вступу на ринок інших фірм. Основні види монополії випливають з основних причин, з яких вони виникають, а саме: 1. Природна монополія. 2. Найважливіші ресурси. 3. Державні обмеження входу нових фірм у галузь. Саме завдяки економії від масштабу виробництва багато галузей є природними монополіями, бо концентрація виробництва на цих ринках породжується конкуренцією та природними законами ринкової економіки.

Монополістична конкуренція передбачає поєднання монополії та конкуренції, бо, з одного боку, вона містить у собі дуже значний рівень конкуренції, з іншого - присутня певна доза монополістичної влади. Основними ознаками ринку монополістичної конкуренції виступають такі: 1. Кожна фірма володіє відносно невеликою часткою всього ринку. 2. Фірма має обмежений контроль над ринковою ціною. 3. Майже неможливі таємні змови, узгоджені дії фірм з метою обмеження обсягу виробництва і штучного підвищення цін. 4. Відсутність взаємної залежності між численними фірмами. 5. Диференціація продукту.

Відмінною ознакою олігополії є невелика кількість фірм. Олігополія - це ситуація в галузі, де велика частина продажу здійснюється декількома фірмами, кожна з яких здатна здійснювати вплив на ринкову ціну своїми власними діями. Наприклад, в автомобільній промисловості домінуюче становище займають декілька крупних фірм, назви яких відомі всім.

2. Еволюція поглядів на конкуренцію та джерела набуття підприємствами конкурентних переваг.

Перші цілісні теоретичні положення про рушійні сили конкурентної боротьби з'явилися у середині XVIII ст. І головна заслуга в цьому належить класичній політичній економії, вихідним положенням якої був принцип абсолютних переваг, сформульований А.Смітом. Видатний економіст вперше довів, що конкуренція, урівнюючи норми прибутку, приводить до оптимального розподілу праці і капіталу. Модель досконалої конкуренції за А.Смітом повністю виключала будь-який свідомий контроль над ринковими процесами. Координуючим елементом в його теоретичних положеннях постає цінова система в абсолютно децентралізованій економіці.

Подальший розвиток теорії абсолютної переваги здійснив Давид Рікардо, розробивши теорію відносної переваги. На прикладах він показав, що країна може імпортувати будь-який товар, навіть якщо вона виготовляє його самостійно з низькими витратами, а інші товари вона виготовляє з більшою ефективністю. Д. Рікардо побудував модель досконалої конкуренції та описав як функціонує така система в довгостроковій перспективі.

Дж. С. Мілль зробив суттєвий внесок в теорію конкуренції: розробив рівняння міжнародного попиту, виділив неконкуруючі групи на ринку, дав класифікацію цінової еластичності попиту, розробив поняття економії на масштабах і альтернативних витрат.

Представники неокласичної політекономії, намагаючись повніше розкрити економічні механізми функціонування ринку, створили більш адекватні реальній дійсності моделі монополістичної, олігополістичної конкуренції та чистої монополії.

Кінець XIX - початок XX ст. є періодом, що змінив багато сталих поглядів на конкуренцію і її роль в економіці. Критики моделі досконалої конкуренції (І. Шумпетер, Ф. А. Хайек) вказували на елементи монополії, що пронизали економіку і що не знаходять відображення в існуючій концепції.

Основною сферою протиборства неокласичної школи і нового напряму стали дискусії навколо питань ціноутворення. П. Сраффі «показав, що під впливом розширення масштабів виробництва великі підприємства одержують додаткові переваги, які вони можуть реалізувати, лише порушуючи дію механізму чистої конкуренції і роблячи безпосередній вплив на ціноутворення.

Роботи Дж. Робінсон і Э. Чемберлена підсумували дискусію про характер ціноутворення в умовах монополії і про виникнення нецінових форм конкуренції.

А.О. Курно не встановив рівність між маржинальним річним доходом і рівноважною монопольною ціною та запропонував на цій основі теорію чистої монополії і дуополії (пізніше - олігополії). Значний внесок в теоретичні моделі олігополії і монополії пізніше внесли Ф.І. Эджуорт (математичний опис), А.П. Лернер (монопольна влада і її оцінка), К. Вікселль (конкуренція і цінова дискримінація), І. Шумпетер, Ф. А. Хайек і ін.

У цілому, до середини XX в. сформувалися загальні уявлення про суть конкуренції і її основних рушійних силах, що виразилися в постулюванні чотирьох класичних моделей: досконалої (чистої) конкуренції, монополістичної, олігополістичної конкуренції та чистої монополії. Дані моделі і сьогодні є відправним пунктом у дослідженні конкуренції і конкурентних переваг.

В даний час можна виділити три основні наукові центри, що інтенсивно розробляють дані проблеми: 1) Наукова школа США, і, насамперед, Гарвардська школа бізнесу. Професори М. Портер, А. Чандлер, М. Энрайт, Дж. Макартур складають ядро цієї школи. 2) Школа, представлена науковими центрами Японії. 3) Європейська школа дослідження конкуренції.