49. Зв’язок уваги з афективними станами та волею людини (теорія уваги т.Рібо).

Французький психолог Т.Рібо та російський психолог М.М.Ланге вважаються основоположниками моторної теорії уваги. Дана теорія надає надзвичайно великого значення зовнішнім виявам уваги, розглядаючи рухи як основу її виникнення. Рух, як зазначали вчені, фізіологічно підтримує та посилює акт уваги, налаштовуючи органи чуття на зосередження або відвернення уваги. Т. Рібо вважав, що увага завжди пов'язана з емоціями і викликається ними. Особливо тісний зв'язок існує між емоціями і довільною увагою. Інтенсивність і тривалість такої уваги зумовлена інтенсивністю і тривалістю асоційованих з об'єктом уваги емоційним станом. Т. Рібо доводив, що увага супроводжується змінами фізичного і фізіологічного стану організму. Це пов'язано з тим, що з точки зору фізіології увага як своєрідний стан включає комплекс судинних, дихальних, рухових та інших мимовільних або довільних реакцій. При цьому особлива роль відводиться рухам. Стан зосередженості уваги супроводжується рухами всього тіла — обличчя, тулуба, кінцівок, які разом з органічними реакціями є необхідною умовою підтримання уваги на даному рівні.

Увага – це особлива форма психічної діяльності, яка виявляється у спрямованості і зосередженості свідомості на вагомих для особистості предметах, явищах навколишньої дійсності або власних переживаннях.

Функція уваги – зосередження свідомості на предметі діяльності.

Важливою закономірністю уваги є її вибірковість, яка виявляється в тому, що людина, зосереджуючись на одному, не помічає іншого. Це пояснюється більш вираженою гальмівною дією вагомих для особистості предметів і переживань щодо менш значущих, які в цей час на неї діють.

Виникнення афективного стану

зумовлено взаємодією різних факторів, основними з яких є сила

подразника, особливості психотравмуючої ситуації (ситуації пси­

хоемоційного напруження), що передувала афекту (афективній

реакції) та існувала безпосередньо при її виникненні, особистісні

особливості індивіда та індивідуальна значущість подразника для

особистості як взагалі, так і безпосередньо в межах психологічної

ситуації його реалізації.

У межах поняття «афективний стан» наявними є психотичні

(патологічний афект) та непсихотичні розлади психічної діяльності

(афективна реакція, афект, у тому числі фізіологічний) у континуу­

мі: афективна реакція — афекти (простий, аномальний, фізіологіч­

ний) — афект патологічний.

Воля-це психічний процес свідомої та цілеспрямованої регуляції людиною своєї діяльності та поведінки з метою досягнення поставлених цілей

Воля має самоцінне значення в житті людини:

- воля забезпечує виконання дій, позбавлених прагнення до мети (коли домінує мотив "треба", а відсутній мотив "хочу";

- воля необхідна в ситуації вибору дій, коли недостатньо однієї домінуючої підстави (є декілька альтернативних більш-менш рівнозначних варіантів і треба зважитись на один з них);

- регуляція волею діяльності, коли необхідно утриматись від небажаної активності. Воля тісно пов'язана з іншими проявами психіки. Так, для формулювання мети і усвідомлення перешкоди працює інтелект людини, стимулювати вольові зусилля можуть певні емоції та

За вольовою регуляцією стоїть спільне системне функціонування багатьох психічних процесів, тому волю можна розуміти тільки як вищу психічну функцію

Воля - не абстрактна сила, а свідомо спрямована активність особистості. Воля є внутрішньою активністю психіки, пов'язаною з вибором мотивів, цілепокладанням, прагненням до досягнення мети, зусиллям, спрямованим на подолання перешкод, мобілізацією внутрішньої напруги, здатністю регулювати спонукання, можливістю приймати рішення, гальмуванням поведінкових реакцій. Усе це - специфічні властивості волі. Конкретною одиницею волі є вольове зусилля.

Вольове зусилля - це стан психічної та фізичної мобілізації людини, спрямованої на досягнення мети через подолання перешкоди