19. Звикання як стимул – залежне навчання.

Привыкание представляет собой наиболее распространенный вид обучения в животном мире. Важным биологическим механизмом приспособления к окружающей среде является «научение не отвечать» на раздражители, теряющие «значение» для организма. Такую форму индивидуального приобретения опыта называют привыканием. Привыкание проявляется в форме постепенного угасания реакций организма при повторяемости или длительной экспозиции раздражителя. Такой процесс У.Х. Торп в 1963 г. назвал «негативным научением».Привыкание или «негативное научение» Е.Н.Соколов [38] определяет как стимул-зависимое обучение, поскольку эффект состоит в том, чтобы научиться избирательно не реагировать только на определенный.

стимул. Специфичность привыкания проявляется относительно параметров действующего раздражителя. Изменение любого параметра раздражителя вызывает восстановление угашенной реакции (рис. 10).

действий.

Привыкание присуще организмам всех ступеней эволюции и связано с таким фундаментальн

свойством нервной ткани, которое не обязательно требу

сложных нейронных сетей. Иными словами, привыкание представляет собой не менее универсальное свойство живой материи, такое, как раздражимость или возбудимость. Однако в филогенетическом ряду безгранично возрастает спектр поведенческих реакций и соответственно прогрессивно возрастает вклад процесса привыкания в механизмы деятельности центральной нервной системы и поведения. Степень его выраженности зависит от факторов, связанных с раздражителем (специфичностью и силой), а также состоянием организма (E.H. Соколов). Динамика привыкания обычно описывается отрицательной экспоненциальной кривой, но при увеличении интенсивности стимула отмечается первоначальное усиление реакции, природа которой оставалась неизвестной (рис. 11). Из опубликованных в 1972 г. П. Гроувсом и Р.

Привыкание в той или иной степени присутствует в самых разных рефлексах. Наиболее отчетливо привыкание выражено в структуре ориентировочного рефлекса [35; 36; 37]. Ориентировочный рефлекс входит в структуру ориентировочного поведения, ориентировочно-исследовательской деятельности. Ориентировочное поведение животного может быть разной степени сложности. Довольно простой формой ориентировочного поведения является безусловнорефлекторная ориентировочная реакция

Основное   функциональное   назначение  ориентировочного  рефлекса  состоит  в повышении чувствительности анализаторов для наилучшего восприятия воздействующих раздражителей и определения их значения для организма [13; 35]. Таким образом, любой вид анализа раздражителей происходит при активном участии ориентировочного рефлекса. Ориентировочный рефлекс есть сложный рефлекторный процесс, захватывающий ряд функциональных систем и проявляющийся в целом комплексе реакций. Ориентировочный рефлекс развивается во времени через два состояния нервной системы. Начальная фаза, которой как бы стартует ориентировочная 121

реакция, выражается прекращением текущей деятельности с фиксацией позы. Это общее или превентивное, по П.В. Симонову, торможение, которое возникает на появление любого постороннего раздражителя с неизвестным сигнальным значением. Затем состояние «стоп-реакций» переходит в реакцию вздрагивания (или общей активации).

На стадии общей активации весь организм приводится в состояние рефлекторной готовности к возможной встрече с чрезвычайной ситуацией. Мобилизация самозащиты организма при встрече с новым стимулом, объектом выражается в общем повышении тонуса всей скелетной мускулатуры. На этой стадии ориентировочный рефлекс проявляется в форме поликомпонентной реакции, включающей поворот головы и глаз в направлении стимула, депрессию альфа-ритма (реакция десинхронизации, «arousal» в ЭЭГ), изменение кожногальванической реакции (КГР), сердечного и дыхательного ритмов, сосудистую реакцию, повышение сенсорной чувствительности. Это так называемая стадия «неспецифической настройки». Фиксация поля раздражителя является толчком для развертывания второй фазы ориентировочного рефлекса — процесса дифференцированного анализа внешних сигналов. Поликомпонентный состав ориентировочного рефлекса свидетельствует о его сложной морфофункциональной организации. Ориентировочный рефлекс является результатом динамического взаимодействия между множеством различных образований специфических и неспецифических систем мозга.

Очевидно, в нормальных, оптимальных условиях динамика процесса имеет корково-лимбико-таламическое направление, замыкающееся вновь на кору. Быстро приходящий по специфическому пути в проекционные зоны коры «сигнал» дает ту первичную информацию о параметрах раздражителя, которая

необходима для ее встречи на каком-то уровне нервной системы с возбуждением, идущим по неспецифическим путям, облегчающим продленный и развернутый корковый анализ параметров и значимости данного раздражителя.

.

Начальный этап ориентировочного рефлекса, возникновение комплекса рефлекторных реакций (генерализованный ориентировочный рефлекс) связывают главным образом с активацией стволовой ретикулярной формации и генерализованным возбуждением коры (стадия «общей активации» организма). В развитии второй фазы (анализа стимула) ведущее место занимает корково-лимбико-таламическая интеграция. Это обеспечивает спецйализированность, направленность процессам анализа «новизны» и «значимости» 123

стимула. Важное значение в этом процессе имеют механизмы взаимодействия коры головного мозга и отдельных структур лимбической системы. Для фазы анализа стимула характерно быстрое угашение многих компонентов генерализованного ориентировочного рефлекса (вегетативные компоненты и кожно-гальваническая реакция угасают). Более устойчиво удерживаются локальные проявления ориентировочного рефлекса в вице депрессии альфа-ритма и вызванных потенциалов в проекционных зонах коры (в специфических системах). Таким образом, постепенно компоненты ориентировочного рефлекса полностью угасают.

Как указывалось выше, любое изменение в параметрах привычного раздражителя или появление нового стимула (экстрастимула) приводит к восстановлению ориентировочной реакции (эффект «растормаживания» ) Однако по сравнению с исходным уровнем после «растормаживания» реакция восстанавливается частично и значительно быстрее угасает. Данное свойство получило название «потенциация (накопление) привыкания» и является веским доказательством того, что процесс привыкания — один из видов научения.

Исходя из того, что ориентировочный рефлекс возбуждается импульсами рассогласования афферентного раздражения с нервной моделью ожидаемого стимула, следует, что ориентировочная реакция будет длиться в течение всего времени, пока эта разница имеет место. Специфической особенностью ориентировочной реакции является то, что она обладает большой подвижностью и лабильностью, т. е. легко вспыхивает и столь же легко угасает, когда она себя исчерпала. Наличие подвижного и лабильного механизма привыкания, выработка условнорефлекторного бездействия в связи с отсутствием у раздражителя сигнального значения биологически оправданы. Иначе говоря, ориентировочный рефлекс уподоблен безусловным рефлексам, но в отличие от них протекает как типичный условный рефлекс. E.H. Соколов же рассматривает привыкание как универсальную форму простейшего отрицательного условного рефлекса, в котором условным сигналом может быть любой раздражитель, а безусловным — биологическая безразличность (подкреплением в этом случае выступает внутреннее состояние, которое соответствует отсутствию раздражителя) [38].

Таким образом, ориентировочная реакция является результатом активности весьма сложной

функциональной системы, видоизменяющей деятельность

127

многих других функциональных систем организма. Биологическое значение механизма ориентировочного рефлекса нельзя свести лишь к обострению восприятия, к узнаванию потенциально опасных раздражителей Очевидна роль этой реакции в формировании любых проявлений приспособительной деятельности организма, индивидуального опыта, научения.

20. Орієнтувально-дослідницька діяльність.

Орієнтовно-дослідницька діяльність, дослідження обстановки, те, що Павлов називав «рефлекс що таке». Ця дослідницька діяльність у зовнішньому середовищі лежить вже за межами фізіології. По суті орієнтовно-дослідницька діяльність збігається з тим, що ми називаємо просто орієнтовною діяльністю. Але додаток «дослідження» до «орієнтуванні» (що аніскільки не заважало в дослідах Павлова) для нас стає вже перешкодою, тому що орієнтування не обмежується дослідженням пізнавальною діяльністю, а дослідження може виростати в самостійну діяльність, яка сама потребує в орієнтуванні. Навіть у тварин орієнтування не обмежується дослідженням ситуації, за ним слідують оцінка її різних об'єктів (за їх значенням для актуальних потреб тварини), з'ясування шляхів можливого руху, примірювання своїх дій до намічених об'єктів і нарешті, управління виконанням цих дій. Все це входить в орієнтовну діяльність, але виходить за межі дослідження у власному розумінні слова. З іншого боку, надмірно широке застосування терміна «дослідницька діяльність * до найраніших, простим формам орієнтування стирає істотні відмінності між обстеженням (ситуації та її окремих об'єктів), обмеженим елементарними інтересами ознайомлення власне теоретичною діяльністю, яка виділяється й здобуває нове і найцінніше якість тільки у людини, та й у нього лише з певного рівня розвитку і тільки при певних суспільних умовах. Неврахування цього якісного розходження веде до такого поданням, ніби ми завжди маємо справу з однією і тією ж пізнавальною діяльністю, яка у різних живих істот і на різних рівнях індивідуального розвитку відрізняється лише кількісно, ​​лише за ступенем, а це, звичайно, зовсім невірно навіть в щодо тварин і тим більше в ставленні людини. Орієнтування - це не тільки дослідження, а що міститься в ній елемент дослідження набагато частіше становить обстеження, ніж власне дослідження. Але навіть на ранніх рівнях розвитку орієнтовна діяльність завжди набагато ширше, ніж тільки обстеження. У суб'єктивній оцінці об'єктів, виборі шляхів і в контролі за діями орієнтування і практична дія ще нероздільний і не тільки переплітаються, але і визначають один одного за характером своїх завдань. Тому краще говорити не «орієнтовно-дослідницька» і не «дослідницька діяльність», а саме «орієнтовна діяльність». 2. Орієнтовна діяльність не обмежується одними інтелектуальними функціями, навіть у всьому їх діапазоні - від сприйняття до мислення включно. І потреби, і почуття, і воля не тільки потребують орієнтуванні, ніс психологічної сторони представляють не що інше, як різні форми орієнтовною діяльності суб'єкта в різних проблемних ситуаціях, різних завданнях і з різними засобами їх розв'язання. Потреби означають не тільки спонукання до дії у зовнішньому середовищі, вони зумовлюють вибіркове ставлення до її об'єктів і намічають загальний напрям дій на те, чого суб'єкту не вистачає і в чому він відчуває потребу. У цьому змісті потреби є вихідним і основним початком орієнтування в ситуаціях. Відомо, що виховати умовні рефлекси на харчовому підкріпленні можна тільки у голодної тварини, сите тварина не буде орієнтуватися на харчове підкріплення, скільки б його не пропонували. Потреби є надзвичайно важливим моментом орієнтування в ситуації, і ця сторона потреб, їх ставлення до певних об'єктів і умов, які задовольняють ці потреби, становить важливу психологічну сторону потреб - предмет їх власне психологічного вивчення. Таким чином, всі форми психічної діяльності, а не лише пізнавальні, інтелектуальні являють собою різні форми орієнтування суб'єкта в проблемних ситуаціях. Ці різні форми виникають тому, що істотно різні обставини, в яких виявляється суб'єкт, різні постають перед ним завдання і засоби, за допомогою яких вирішуються ці завдання. Ми повинні ще раз підкреслити, що орієнтовна діяльність, незважаючи на постійний зв'язок з дослідницькою діяльністю, ніколи не обмежується нею. З психологічного боку активна орієнтування характеризує всі форми душевної діяльності: вони являють собою різні форми орієнтування суб'єкта в різних життєвих ситуаціях. 3. Якщо всі форми душевного життя являють собою різні форми орієнтовною діяльності, то інша сторона цього положення полягає в тому, що психологія у всіх так званих психічних процесах або функціях вивчає саме цю їх орієнтовну сторону. Це означає, що неправильно було б сказати, що психологія вивчає мислення, почуття, уяву, волю і т. д., неправильно перш за все тому, що психологія вивчає зовсім не всі сторони (аспекти) мислення, почуття, волі та інших психічних функцій. Характерна і своєрідна орієнтування суб'єкта в ситуаціях моральної відповідальності, орієнтування, ведуча до прийняття того чи іншого рішення, - ось що, власне, і становить предмет психології волі. Якщо, отже, всі психологічні функції являють собою різні форми орієнтовною діяльності суб'єкта, то, з іншого боку, тільки орієнтовна діяльність і становить предмет психології в кожній з; цих функцій. У вирішенні всіх завдань орієнтовно-дослідницької діяльності істотну участь беруть дії, що виконуються тільки в плані сприйняття, а у людини, крім того, і в розумовому плані. У людини це ідеальні дії, ідеальні в тому сенсі, про який вже говорилося вище: відтворення в плані образу істотних рис матеріальних дій (істотних для визначення придатності відомого дії в даних обставинах).

 

Зростаючу роль у орієнтувально-дослідницькій діяльності відіграє друга сигнальна система, яка надає можливості відображати оточуючу дійсність у формі абстрактних понять. Вони складаються із різного роду безумовних і умовних реакцій – сенсорних, рухових, вегетативних.

У різних умовах і на різних етапах формування навички компоненти функціональної системи отримують різне значення і виявляються з різним ступенем інтенсивності. Різниця в інтенсивності й характері орієнтувально-дослідницької діяльності має суттєве значення для утворення необхідних практичних навичок і їх наступного функціонування. Провідного значення набувають рухові й сенсорні компоненти, з допомогою яких і досліджуються діючі на організм подразники. Формування навички читання нот за клавіатурою з аркуша швидше відбувається у студентів, які попередньо ознайомились із завданням (проаналізували нотний текст запропонованих для читання з аркуша творів, по можливості прослухали їх у кваліфікованому виконанні, скажімо, викладача тощо) і лише тоді переходили до актуалізації системи виконавських рухів. У таких випадках спостерігаються стійкі, яскраво виражені орієнтувальні реакції, за допомогою яких відбувається початковий аналіз і синтез подразників і, таким чином, здобуваються деякі попередні знання про ситуації та ті дії, які повинні бути в ній виконані.

Аналітична функція орієнтувальних реакцій виявляється у просторових і часових відношеннях між подразниками Спочатку вони виявляються в орієнтувальній діяльності з допомогою проприомускуляторного апарату рецепторів. Аналіз відносин між подразниками, який здійснювався за допомогою орієнтувально-дослідницької діяльності, тісно пов’язаний з її синтетичними функціями, з установкою в процесі орієнтування зв’язків, асоціацій між подразниками. Асоціації та їх системи, які складаються шляхом орієнтувально-дослідницької діяльності, можуть бути використаними, утилізованими потім для загальної діяльності організму студента під час занять в класі в процесі утворення і функціонування спеціальних умовних рефлексів.

Система асоціацій, що утворюється в процесі орієнтувально-дослідницької діяльності, і система зв’язків, яка лежить в основі рухової навички - дві різні системи за терміном свого виникнення і за відображеним у них змістом, складаються в різний час. Сфера діяльності, яку обіймає орієнтування, часто буває значно ширшою, аніж сфера використаних робочих рухів. Спостерігається своєрідний розбіг орієнтувальних і виконавських реакцій. Останні створюються лише на позитивно підкріплені подразники, тоді як орієнтувальні реакції викликаються подразниками, що підкріплюються як позитивно, так і негативно.