Вчення про заробітну плату

Визначаючи заробітну плату, А. Сміт розглядав два стани суспільства: при простому і капіталістичному товарному виробництві. В умовах першого він вважав заробітну плату рівну вартості виробленого товару. При другому способі виробництва‚ він зауважує, що робітник вже не одержує вартість всього продукту своєї праці, тому і розрізняє різні суми заробітної плати. Найнижчу межу заробітної плати‚ А. Сміт називає фізичним мінімумом, стверджуючи, що подальше зниження собівартості робочої сили приведе до вимирання "раси цих робітників".

Однак‚ він вважав, що стихійний ринковий механізм стримує природну (середню, нормальну) зарплату, яка в декілька разів вище фізичного мінімуму. Значне підвищення цієї зарплатні, викликає зростання населення, що збільшить конкуренцію серед робітників і знову приведе до зменшення заробітної платні.

В протилежному випадку‚ при зменшені зарплатні і відповідно, народжуваності, виникає конкуренція серед підприємців‚ що знову приведе до встановлення середньої заробітної плати. Таке розуміння відповідало загальному уявленню А. Сміта‚ про роль вільного ринку у встановленні відповідної економічної рівноваги.

А. Сміт підкреслює важливу роль, яку відіграє зарплата у житті держави, поділяючи країни на три групи:

• із прогресивним станом суспільства, коли зарплата зростає і становище працюючих покращується;

• із регресивним станом суспільства, коли зарплата падає і становище працюючих стає гірше;

• із сталим станом суспільства, коли заробітна плата залишається непорушною, а матеріальне становище працюючих залишається важким, але постійним.

А. Сміт приділяв велике значення високій зарплаті, кажучи, що вона стимулює працюючих до більш продуктивної праці, і категорично не погоджувався з Мальтусом, який вважав бідність робітників неминучою. Таким чином, основне достоїнство теорії А. Сміта стало те, що вона сприяла рухові шляхом добробуту суспільства в цілому.

Теорія доходів

У теорії заробітної плати‚ А. Сміт вказував, що із створеної працею і визначеною кількістю цієї праці вартості товару‚ робітнику у вигляді плати за зусилля залишається лише деяка частина. Залишок доданої працею вартості представляє собою прибуток підприємця. Деяку суму із цього прибутку він повинен у ряді випадків віддати в якості земельної ренти чи створеного проценту, якщо був використаний заємний капітал.

А. Сміт називав прибутком всю різницю між добавленою працею вартістю і заробітною платою‚ і в цьому варіанті мав на думці додану вартість. В іншій трактовці він розумів під прибутком залишок після сплати ренти, а також проценту, і тоді прибутком називав, по суті‚ підприємницький доход.

Розміри прибутку, за думкою А. Сміта, визначалися розмірами вкладеного у справу капіталу‚ а не складністю і важкістю праці по нагляду і управлінню, як визначали прибуток його попередники. Але він тут же говорив, що прибуток - це особливий елемент підтримки виробництва, закономірний результат продуктивності капіталу ‚ винагорода капіталістів за їх діяльність, працю, ризик. В цьому випадку подвійне тлумачення викликало явне протиріччя.

В теорії є і інше непорозуміння‚ так‚ якщо прибуток породжується неоплаченою працею, то вона повинна бути пропорційна кількості застосованої праці, а не застосованому капіталу.

Не дивлячись на деякі недоліки в теорії А. Сміта, вона була достатньо прогресивною. Так‚ автор відмічав тенденцію доходу до зниження, і‚ вказував, що він більш низький в розвинутих капіталістичних країнах. Крім того, не слід забувати, що А. Сміт жив більш ніж 200 років тому, і необхідно відноситися до його поглядів з розумінням.