Лекція №9

Сечогінні засоби

Сечогінні засоби — лікарські засоби різної хімічної будови, які сприяють збільшенню виділення сечі і зменшенню вмісту рідини в організмі. У зв'язку з тим, що в механізмі сечогінної дії більшості препаратів головне значення має збільшення екскреції з організму солей, засоби цієї групи ще називають салуретиками (солегінними).

Основним у механізмі дії сечогінних засобів є їх вплив на нирки, на структурно-функціональну одиницю — нефрон, на процеси, які в ньому відбуваються (клубоч-кова фільтрація, канальцева реабсорбція, секреція).

Застосування сечогінних насамперед як засобів симптоматичної терапії, спрямованої на усунення набряків, має також важливий патогенетичний вплив на складний ланцюг реакцій при захворюваннях, які супроводжуються затримкою солей і води в організмі.

В арсеналі сечогінних засобів налічується близько 20 препаратів. Якому з них надати перевагу в тій чи іншій ситуації, повинні допомогти знання фармакокінетики, механізму дії, можливі побічні ефекти тощо.

Класифікація

Чіткої, досконалої класифікації, яка б охоплювала всі аспекти дії сечогінних засобів, на сьогодні не існує. Сечогінні засоби, маючи різну хімічну будову, відрізняються за локалізацією, механізмом, силою дії, швидкістю настання ефекту, його тривалістю, побічною дією.

Протягом тривалого часу класифікація сечогінних засобів ґрунтувалася на їх хімічній будові. Зроблено спроби класифікувати діуретичні засоби за характером їх впливу на нирки. Однак багатьом сечогінним засобам властива також і поза-ниркова дія. Спроби класифікувати сечогінні засоби за їх здатністю впливати на той чи інший відділ нефрону також пов'язані з труднощами. З наведеної схеми видно, що деякі з цих засобів (ксантини, фуросемід, кислота етакрино-ва, осмотичні сечогінні та ін.) діють на всьому протязі нефрону. У зв'язку з цим сечогінні засоби доцільніше класифікувати, виходячи з механізму їхньої дії.

Залежно від фармакодииаміки сучасні сечогінні засоби головним чином поділяють на 3 групи: а)салуретики;

б) калій-зберігаючі;

в) осмотичні діуретики.

До групи салуретиків відносять:

• похідні тіазиду (гідрохлортіазид, циклометіа-зид, оксодолін та ін.),

• петльові сечогінні (фуросемід, кислота етакринова),

• інгібітори карбоангідрази (діакарб).

До калійзберігаючих сечогінних засобів відносять:

• тріамтерен і верошпірон, які підвищують виділення натрію і мало впливають на екскрецію калію.

Осмотичні сечогінні засоби:

• маніт, сечовина - підвищуючи осмотичний тиск у канальцях, перешкоджають реабсорбції води. Слід зазначити, що така систематизація не охоплює сечогінних засобів, які впливають на кровообіг у нирках, вона мало орієнтована на механізм дії препаратів.

Для кращого розуміння механізму дії сучасних сечогінних засобів рекомендується класифікація, яка враховує не тільки механізм, а й локалізацію їхньої дії.

І. За локалізацією та механізмом дії:

1. Засоби, що діють на рівні клітин ниркових канальців.

1.1. Засоби, що діють на рівні апікальної мембрани:

а) конкуренти за переносник натрію (тріамтерен, амілорид);

б) антагоністи альдостерону (спіронолактон).

1.2. Засоби, що діють на рівні базальної мембрани:

а) інгібітори карбоангідрази (діакарб);

б) похідні бензотіадіазепіну - тіазиди (гідрохлортіазид, циклометіазид, оксодолін);

в) похідні кислоти дихлорфеноксиоцтової (кислота етакринова);

г) похідні кислоти антранілової (фуросемід, буфенокс, клопамід, торасемід).

2. Осмотичні сечогінні засоби (маніт, сечовина).

3. Засоби, які підвищують кровообіг нирок (теобромін, теофілін, еуфілін та ін.).

4. Лікарські рослини (хвощ польовий, листя мучниці, бруньки берези, листя ортосифону, ягоди суниць та ін.).

З клінічної точки зору практичне значення мають сила, швидкість настання і тривалість дії сечогінних засобів, відповідно до чого їх поділяють: