3.3. Сприйняття та його сутність

Сприйняття (сприймання) — це психічний процес відображення предметів і явищ дійсності в сукупності їх властивостей і частин за безпосередньої дії на органи чуття з розумінням цілісності відображуваного.

На відміну від відчуттів, які відображають тільки окре­мі властивості та якості предметів, сприйняття завжди цілісне і предметне, воно об'єднує відчуття, що йдуть від ряду аналізаторів. Гештальтпсихологи пояснюють ціліс­ність сприймання не властивостями цілісності предметів і явищ, а початковими цілісними структурами. "Сприй­няття — це реконструкція світу", — стверджують вони.

Сприйняття можуть бути: повними і неповними; глибокими і поверхневими; помилковими або ілюзор­ними (спотворення відображення дійсності); швидки­ми й повільними.

Залежно від переважної ролі того чи іншого аналіза­тора сприйняття може бути:

— зорове (розглядання скульптури, картини і под.);

— слухове (слухання оповідання, концерту і т. ін.);

— тактильне (обмацування, доторкування). Буває сприйняття:

— простору; часу; руху;

— предмета; мови; музики;

— людини людиною.

Сприйняття завжди константне (постійне). У ньо­му безпосереднє пізнання доповнюється минулим досвідом, тому воно завжди осмислене та більш чи менш повно може бути висловлене словами.

Сприйняття вибіркове, а саме: найпотрібніші деталі цілого завжди сприймаються виразніше. Вибірковість сприйняття залежить як від об'єктивних властивостей предметів, так і від суб'єктивної установки, зокрема від апперцепції.

Аперцепція — це залежність сприйняття від загаль­ного змісту психічної діяльності людини, від її досвіду; інтересів, скерованості. Наприклад, це видно під час використання у психодіагностиці методики "Плями Роршаха".

3.3.1. Сприйняття людиною свого оточення

Сприйняття часу — це відображення дійсності в послідовності явищ або подій. Залежить від ритму пере­бігу природних процесів і відпрацювання рефлексів на тривалість часу. Суб'єктивізм у сприйнятті часу зумовлюється практичною діяльністю людини.

У сприйнятті простору основу становлять зорові, вестибюлярні, рухові (кінестетичні) та шкірові (тактильні) відчуття.

У комплексі вони дають судити про положення натого тіла щодо вертикалі, просторове розташування, оідстань до інших предметів.

Сприйняття руху — це відображення напрямку і швидкості просторового існування предметів. Воно може здійснюватися також і на підставі розумових ви­сновків (логіки). Наприклад, сприйняття з нерухомого потяга потяга, що рухається.

Якщо через певний проміжок часу показати етапи руху предмета, то виникає стробоскопічний ефект (кі­но, тренажер і т. ін.).

Сприйняття людини людиною здійснюється на ос­нові зовнішності, поведінки, манер, мови, жестів, емо­цій, діяльності і т. д. Сприймаючи дії, рухи, вчинки,

діяльність людини, люди уточнюють свої враження один про одного, доходять до психологічної сутності іншого, корегують своє ставлення до іншої людини. Усе це від­бувається в процесі спілкування і детерміноване віком, професією, статтю, установками, вихованням і т. д.

Залежно від того, якою мірою пов'язані сприймання з нашими намірами і волею, вони можуть бути розподі­лені на мимовільні та довільні. Найяскравіше довільне сприйняття виявляється у спостереженні.

Спостереження — це умисне планомірне сприйнят­тя, здійснюване з певною, чітко усвідомленою метою.

Основні умови успішного спостереження — ясність завдання і підготовленість до нього, а також активність мислення. Спостереження як форма діяльності тісно пов'язане з орієнтуванням, тобто з отриманням достат­ньо правильної уяви про що-небудь, умінням розбира­тися в ситуації.

Спостережливість — це здатність помічати в пред­метах і явищах малопомітні, але водночас суттєві чи важливі для певної мети деталі, ознаки або властиво­сті. Високий розвиток спостережливості потребує заці­кавленості, постійного прагнення пізнати нове, глибше вникати в те, що оточує людину, з чим вона стикається у праці, в житті.