4.9. Особистість і колектив

Суспільство зацікавлене у вихованні особистості, але й особистість в інтересах цього виховання потребує суспільного оточення. Людина, на думку Г.Д. Панчен-ка, як ізольований індивід, з погляду реального життя й реального розвитку, є фікцією. "Вона реальна лише в суспільстві і про її виховання мова може вестися тільки в суспільстві, яке зацікавлене в її підготовці до життя, а головне — у спрямуванні її волі в соціально­му напрямку"¹. Для того, щоб стати повноправним чле­ном суспільства, особистість повинна набути навичок спілкування, налагодження певних стосунків, уміння співпрацювати з іншими людьми, тобто розвинути свої колективістські здібності.

Колектив у формуванні суспільно значущої особис­тості відіграє дуже важливу роль. Завдяки колективу, на думку І.М. Богданової, людина приєднується до сус­пільно-політичного життя народу; у неї закладаються такі риси характеру, як прагнення до соціальної спра­ведливості, злагоди, громадськості, гуманізму, ініціа­тивності та відповідальності. Автор вважає, що "у ви­ховному колективі відбувається пізнання моральної відповідальності однієї людини перед іншою, перед ко­лективом і суспільством".

Колектив об'єднує людей за спільними цілями та інтересами, основними видами діяльності на базі висо-когуманних, демократичних відносин з метою забезпе­чення добробуту кожного та всебічного розвитку осо­бистості. Водночас, спільність людей веде до створення колективу. У колективі людина виявляє себе в ставлен­ні до інших людей і до самої себе.

Виховання колективізму — найважливіше завдання педагогів. На думку психологів (Є.С Кузьмін, А.В. Петровський, К.К. Платонов, Л.І. Уманський, Є.В. Шоро­хов та ін.), колективізм — це якість особистості, яка

виражає рівень соціального розвитку людини, що ви­являється в особистій відповідальності за громадський прогрес, колектив, у постійних діях на благо суспільс­тва. У структурі колективізму велику роль відіграють громадські інтереси особистості, її прагнення до спіл­кування з людьми і спільної праці з ними, вміння поєд­нувати громадське з особистим і за необхідності стави­ти вище інтереси колективу й суспільства. Особистість, що має колективістські якості, намагається діяти в ін­тересах колективу, поважає громадську думку, надає допомогу членам колективу в досягненні поставленої мети, не ставить свої інтереси вище інтересів своїх то­варишів. Колектив, у свою чергу, створює можливості для задоволення інтересів особистості, для розвитку її здібностей.

А.С. Макаренко підкреслював, що в колективі осо­бистість — не об'єкт виховного впливу, а його носій-суб'єкт, але суб'єктом вона стає тільки виражаючи інтереси колективу. "Що таке колектив? Це не просто збори, не просто група індивідуумів, що взаємодіють, як вчили педологи. Колектив — це цілеспрямований-комплекс особистостей, що організовані, мають органи самоврядування". Проте колективність має бути не казарменою, що нівелює особистість, а такою, щоб індиві­ди одержували свободу в своїй асоціації та через неї. Він вважав, що головна цінність колективу визначаєть­ся тим, наскільки він дозволяє розкрити все багатство" потенційних сил і можливостей особистості, стимулю­вати її рух і розвиток.

Повноцінне життя колективу — це динамічний, не­перервний розвиток усього колективу і кожної особис­тості. А.С. Макаренко підкреслював важливе значення цілей і завдань на майбутнє, на "завтрашню радість" (результат має принести задоволення і радість, духовне збагачення). Формування перспективних ліній (потреб, цілей, що принесуть радість) становить основу розвит­ку колективу. Воно увійшло у педагогічну практику під назвою системи перспективних ліній. Повноцінного, щасливого життя немає за межами колективу і суспіль­ства. Воно є надбанням усіх і можливе лише в умовах співпраці, дружби, свободи і соціальної рівності.

Основними ознаками колективу А.С. Макаренко вважав: 1) об'єднання людей за умови наявності спіль­ної мети, спільної праці, спільної організації цієї пра­ці; 2) відповідальність перед суспільством за кожного свого члена; 3) наявність органів управління і коорди­нування, що вповноважені насамперед представляти інтереси колективу і суспільства. "Досвід колективно­го життя є не тільки досвід сусідства з іншими людьми, це дуже складний досвід доцільних колективних рухів, серед яких найпомітніше місце мають принципи роз­порядження, обговорення, підпорядкування товариша товаришеві, відповідальності і погодженості"¹.

Видатний український педагог В.О. Сухомлинський також надавав великого значення тим суспільно-полі­тичним ідеям, завдяки яким створюється єдність ко­лективного й індивідуального, суспільного й особистісного. Виникнення духовної єдності між людьми, між дітьми та їх вихователями — це шлях до зміцнення і розвитку колективних відносин. Багатство кожної осо­бистості він розглядав як основу повноцінного, змістов­ного життя колективу, як необхідну умову для вдоско­налення внутрішньо-колективних відносин. Педагог вважав колектив визначною силою у вихованні особис­тості.

На нашу думку, засвоїти необхідні суспільні, профе­сійні й особистісні цінності, а також набути вмінь нала­годжувати необхідні соціальні зв'язки та відносини май­бутні фахівці найбільш повно можуть саме в колективі.

Здатність розмірковувати, перш ніж діяти, спонукає студента до самоаналізу і, природно, до самовиховання і є тією необхідною роботою особистості над яка закріплює виховні впливи на особистість, створює міцне підґрунтя для усвідомленої моральної поведінки за будь-яких життєвих обставин. У навчальній групі є багато різноманітних міжособистісних стосунків (на» вчальні, групові, особисті, міжгрупові тощо), що вини­кають у процесі діяльності.

Одним із мотивів діяльності є потреба досягнення на­лежного становища в колективі. Незалежно від віку є різні засоби самоствердження, які використовуються з метою посісти гідне місце в колективі, як позитивні: ус­піхи у навчанні, пізнавальна, трудова, науково-дослід-; на спільна діяльність тощо, так і негативні: упертість; негативізм, свавілля, бійка, маскування недоліків та бравування ними¹.

Зміст спільної діяльності членів групи опосередкову­ють всі процеси внутрішньогрупової динаміки: розви­ток міжособистісних взаємин, сприйняття партнерами один одного, формування групових норм і цінностей, форм співпраці та взаємної відповідальності. Стосун­ки, що склалися у групі, впливають на ефективність її діяльності.

Психологи прагнуть врахувати соціальні і психоло­гічні аспекти ефективності діяльності групи: 1) все­бічний розвиток особистості; 2) безкорисність і добро­совісне ставлення до праці; 3) громадську активність; 4) згуртованість і рівень керування колективу; 5) цін­нісні норми та орієнтації; 6) розмір і склад групи; 7) пси­хологічний клімат у колективі тощо.

Процес пізнання неодмінно передбачає безкорисну взаємодію з іншими людьми, необхідність поділитися результатами цього пізнання хоча б для того, щоб пе­ревірити правильність цих результатів, не кажучи вже про те, що пізнання навколишнього середовища містить в собі пізнання інших людей, мотивів їх вчинків, їх внутрішнього світу, а це призводить до розуміння й співпереживання.

Оскільки активізація навчання сприяє успішності студентів,формуваннюпозитивнихінтересів,пізнаваль­ної активності та самостійності, то вона надає їм мож­ливості позитивно ствердитися в навчанні і за допомо­гою цього посісти гідне місце в колективі.

Активізація навчання здійснюється шляхом вико­ристання методів формування пізнавального інтересу: ігор, змагань, диспутів, суперечок, вікторин, аналізу життєвого досвіду студентів, ситуацій новизни, ситуа­цій створення успіху (схвалення, підбадьорення, подя­ка тощо); завдань у цікавій формі (загадки, вірші та ін.) за тими предметами, темами, до яких студенти виявля­ють схильність і які викликають подив, переживання; різних за характером завдань; створення проблемних ситуацій; колективної пізнавальної діяльності на за­няттях; різних засобів наочності; технічних засобів навчання; індивідуалізації та диференціації навчання; роботи студентів з підручником на заняттях; контролю та самоконтролю різних видів у різних формах; вико­ристання нетрадиційних форм навчання; пізнавальної перспективи у навчанні. Організація колективної про­фесійно-педагогічної діяльності, створення професійно спрямованої системи громадських доручень, здійснен­ня педагогічно доречного керівництва первинним ко­лективом сприяють розвитку самого колективу і про­фесійному зростання, становленню професійної позиції його членів.

Професійних умінь майбутній педагог найбільш ре­ально може набути за допомогою колективу навчальної групи, за умови доброчинного ставлення один до од­ного всіх членів цього колективу. Слід зауважити, що для студентської молоді велике значення має психоло­гічний клімат, який виникає у первинному колективі, адже студенти перебувають безпосередньому контакті один з одним. Студентський колектив може відчувати як піднесення, ентузіазм, так і розчарування.

Велику роль тут відіграє морально-психологічна по­зиція членів групи: захищеність і рівноправність осо­бистості у колективі, задоволеність кожного учасника колективного життя й діяльності тим впливом, який колектив здійснює на розвиток його морально-вольової сфери та здібностей, задоволеність допомогою з боку колективу у здійсненні особистістю різних соціальних ролей, в реалізації життєвих планів, наявність у кож­ного члена колективу почуття відповідальності перед колективом, активна діяльність для досягнення цілей, колективу, внутрішнє прийняття кожною особистістю офіційної колективної думки і принципу колективістіських взаємовідносин, збіг позицій особистості з цілями колективу, прив'язаність до колективу, переживан­ня почуття радості, підйому й натхнення від приналежності до цього колективу.

Соціальна спрямованість колективу групи виража* ється в єдності соціально обумовлених потреб, інтересів, цілей і завдань; внутрішньому прийнятті суспільно зна­чущих цілей і завдань всіма або більшістю членів колек­тиву; наявності колективних перспектив і зобов'язань, що передбачають діяльність на користь суспільства; на­явності загальних справ, в яких беруть участь всі члени групи; ставленні членів групи до обраної спеціальності як до покликання; у розвитку як офіційних, так і не­офіційних міжособистісних відносин¹.

Під офіційними взаємовідносинами ми розуміємо: відповідність органів керівництва і координування ці­лей, завдань колективу групи; вибірність і підзвітність, перевірку виконання; наявність розроблених вимог до інформаційних процесів у колективі (об'єктивність, повнота, своєчасність, всебічність інформації); наяв­ність єдиних вимог до поведінки всіх членів колективу; наявність системи традицій. Відповідно, до неофіцій­них взаємовідносин можна віднести: інформованість членів колективу один про одного, взаєморозуміння, взаємну симпатію, доброзичливість, допомогу і вимог­ливість, самостійність та ініціативу, оптимістичний настрій, високу ефективність виховного впливу колек­тиву на особистість, відповідність неофіційної спільної думки колективу офіційній, задоволеність всіх членів колективу офіційними лідерами колективного життя й діяльності¹.

У процесі активної колективної діяльності майбутні фахівці набувають уміння швидко й правильно прийма­ти рішення, планувати цілі, засоби, процес і результати колективної діяльності, узгоджувати дії учасників ко­лективної діяльності. Внаслідок цього всі члени колек­тиву отримують задоволення від результату навчальної та громадської діяльності.