4.5. Психічні процеси, властивості та стани у структурі особистості

Психічні процеси — динамічне відображення дійс­ності в різних формах психічних явищ.

Насамперед, слід зазначити, що психічні процеси за­безпечують зв'язок особистості з дійсністю. Через них формуються властивості особистості. Утворені власти­вості, у свою чергу, впливають на перебіг процесів. Так, у процесі відчуття формуються конкретні сенсорні властивості й цілісна сенсорна організація особистості, яка визначає в подальшому кількісно-якісну характе­ристику відчуттів.

У процесі розв'язання теоретичних і практичних завдань формується вольова організація особистості, визначаючи, як ухвалюються рішення і як вони реалі­зуються в житті. Сформована керованість особистості призводить до вибіркового сприйняття та емоційних реакцій, пов'язаних із ним. Ось чому людина бачить у дійсності те, що хоче бачити залежно від потреб, інтере­сів і настанов.

Хоча відображення — об'єктивний процес, воно ускладнене суб'єктивними властивостями особистості.

На підставі психічних процесів утворюються психіч­ні властивості, певна їх система, яка регулює перебіг психічних процесів.

Психічні властивості особистості — це стійкі утво­рення, які забезпечують певний кількісно-якісний рі­вень психічної діяльності й поведінки, типовий для ін­дивіда.

Характер перебігу психічних процесів, як і вияв влас­тивостей, залежить від стану психічної активності осо­бистості. Під психічним станом слід розуміти наявний на цей час відносно стійкий рівень психічної діяльно­сті, що проявляється в підвищеній, або пониженій ак­тивності особистості. За визначенням С.Л. Рубінштей-иа, психічний стан є ефектом психічної діяльності та її тлом.

Справді, відображення якоїсь події — складне яви­ще. Воно приховує чимало різних процесів — відчуття і сприйняття, відтворення, мислення, емоції тощо. Залу­чені до діяльності сили налаштовують активність осо­бистості на певний лад. Однак не стільки обсяг, скільки зміст відображуваного має вирішальне значення в на­строюванні тонусу психічної активності.

Усвідомлення особистої чи суспільної значущості відображуваного в мозку, себто того, що відбувається, має вирішальне значення для психічної активності. На­приклад, як думають деякі егоїсти чи бізнесмени: а що я з цього матиму? Тобто яку вигоду мені принесуть мої дії чи те, що мене просять зробити? Коли є стимул або впевненість у результаті, особистість починає активно діяти, — настроюється тонус психічної активності. Як бачимо, психічний стан детермінований зовнішніми або внутрішніми умовами, однак його динаміка і харак­тер залежать від властивостей особистості. Наприклад,. у людини інертного типу нервової діяльності психічний стан виявляється стійкішим порівняно зі станом люди­ни рухомого типу.

Відомо, що критичні зауваження, зроблені на адресу одних людей, мобілізують їхні сили, тоді як такі самі зауваження на адресу інших призводять до зниження тонусу активності, виникнення депресивного стану. Отже, часом краще "розрядитися" (це не означає емо­ційно, можна через фізичну, скажімо, діяльність), ніж носити негативні емоції в собі.

Чутливість до оцінки, ставлення до неї залежить від таких властивостей характеру, як марнославство, са­молюбство, впевненість у собі, від вольових якостей, емоційної реактивності тощо.

Отже, структура психічної діяльності особистості є складною, багатогранною і динамічною. Усі її компо­ненти взаємопов'язані та взаємообумовлені. Із розвит­ком особистості відбуваються зміни і в її психологічній структурі.

Водночас структура кожної особистості є відносно стійкою. Вона містить типові для індивіда системи влас­тивостей, які характеризують його як людину, від якої можна очікувати в тих або інших ситуаціях життя ціл­ком певних вчинків і дій.

Отже, кожна людина є єдністю стійкого і мінливого, і тільки така організація дає змогу людині бути самою собою, виявляти гнучкість і вести спосіб життя, адек­ватний умовам.