- •1.2. Психологія в системі наук. Міждисциплінарні зв'язки та характеристика основних галузей психології
- •1.3. Розвиток психології як науки
- •1.4. Школи, напрями та основні концепції в психології
- •1.5. Методи психолого-педагогічних досліджень
- •2.1. Історичні аспекти вчення про темперамент
- •2.2. Дослідження і.П. Павлова про чотири основні типи нервової системи
- •2.3. Концепція г. Айзенка про екстравертеваність, інтровертованість і невротизм як основні параметри особистості
- •2.4. Типологічні теорії особистості
- •3.2. Відчуття як психічний пізнавальний процес
- •3.3. Сприйняття та його сутність
- •3.4. Пам'ять, теорії пам'яті, види та процеси пам'яті
- •3. За тривалістю утримання інформації
- •3.5. Мислення як аналітико-синтетична діяльність мозку
- •3.5.1. Асоціативність мислення, судження, умовиводи, розуміння
- •3.6. Воля та вольові дії у структурі особистості
- •4.2. Поняття про індивідуальність
- •4.3. Психологічна структура особистості
- •4.4. Біологічне і соціальне у структурі особистості
- •4.5. Психічні процеси, властивості та стани у структурі особистості
- •4.6. Формування особистості
- •4.7. Виховання в умовах інформаційно-освітнього середовища
- •4.8. Особистісно орієнтоване виховання
- •4.9. Особистість і колектив
- •4.10. Конфліктологія
- •7.1. Предмет педагогіки, її категорії
- •7.2. Педагогіка в системі наук
- •7.3. Джерела розвитку педагогіки
- •8.2. Принципи освіти в Україні
- •8.3. Завдання закладів освіти
- •8.4. Модернізація вищої освіти України і Болонський процес
3.5. Мислення як аналітико-синтетична діяльність мозку
Мислення — процес опосередкованого та узагальненого пізнання людиною предметів і явищ об'єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв'язках і відносинах.
Зароджуючись у чуттєвому пізнанні та спираючись на нього, мислення виходить за його межі. Мислячи, людина пізнає те, чого вона не може безпосередньо сприйняти і уявити; доходить до розуміння суті явищ світу, формує поняття про них і практично оволодіває ними. Мислення виникає в процесі взаємодії людини з зовнішнім світом, воно є функцією її мозку, вищою формою вияву аналітико-синтетичної діяльності. Мислення, якщо воно правильне, відображає об'єктивну дійсність глибше, повніше й точніше, ніж чуттєве її пізнання. Критерій його істинності — суспільна практика. Мислення людини відбувається з допомогою понять, кожне з яких відображене одним або декількома словами.
Поняття — це відображення загальних і притому суттєвих властивостей предметів і явищ дійсності.
Процес мислення є переходом суб'єкта від наявних до нових знань.
Пізнання нового відбувається через розумові дії
(операції):
• аналіз;
• синтез;
• абстрагування;
• узагальнення;
• класифікацію.
Аналіз — розчленування в думці предмета, явища або поняття і вирізнення окремих його частин, ознак або властивостей.
Синтез — поєднання в думці окремих елементів, частин, ознак у єдине ціле.
Порівняння — встановлення подібності й несхожості між предметами або явищами дійсності.
Абстрагування — відволікання від несуттєвих ознак і виокремлення лише суттєвих особливостей групи предметів або явищ.
3.5.1. Асоціативність мислення, судження, умовиводи, розуміння
Без асоціацій мислення не буває. Розрізняють три типи асоціацій:
• за суміжністю;
• за подібністю;
• за контрастом.
Асоціаціями називаються елементарні зв'язки уявлень і понять між собою, завдяки яким одне уявлення або поняття викликає інші.
Судження — найпростіший акт мислення, що відображає зв'язки предметів і явищ або певних ознак. Судження відповідає на запитання, яке виникло у процесі діяльності. Судження — основа розуміння.
Умовиводи — це утворення з декількох суджень нового судження. Умовивід, який знімає невизначеність і дає відповідь на запитання, усвідомлюється як розуміння.
Розуміння — пізнання зв'язків між предметами і явищами, що переживається як задоволення пізнавальної потреби.
Індуктивними умовиводами (або індукцією) називається процес переходу одиничних, часткових суджень до загального судження.
Дедуктивними умовиводами (або дедукцією) називається процес переходу від судження, що висловлює якесь загальне положення, до судження, що висловлює вужчі положення або частковий випадок.
3.5.2. Уява як вища форма розумової діяльності
Однією з провідних характеристик творчої особистості є уява, або фантазія.
Уява — це психічний процес створення образів предметів, ситуацій, обставин через приведення наявних у людини знань у нову комбінацію.
Розрізняють два види уяви — відтворювальну і творчу.
Відтворення залежить від:
• вихідної інформації;
• обсягу та якості знань людини;
• наявності психологічної установки.
